Постанова № 19479012, 22.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 листопада 2011 р. № 2-а- 12675/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єгупенко В.В.

за участю секретаря - Вождаєва М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача - Шарпан О.С.

представника відповідача - Ламанової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Спільного Українсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська чайна фабрика "Ахмад Ті"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення ДПА ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, спільне Українсько британське товариство з обмеженою відповідальністю «Українська чайна фабрика «Ахмад Ті», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 28.04.2011 р. № 0000090842 від 28.04.2011 № 0000110842 а також рішення ДПА України від 08.09.2011 № 16427/6/25-0115.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкові повідомлення рішення від 28.04.2011 р. № 0000090842 від 28.04.2011 № 0000110842 винесені за результатами документальної невиїзної перевірки на підставі акту перевірки № 944/42-013/25609854 від 08.04.2011 року, а також рішення ДПА України від 08.09.2011 № 16427/6/25-0115 не відповідають вимогам чинного законодавства, є незаконним та необґрунтованим.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного:

На підставі наказу виданого заступником голови ДПА у Харківській області, начальника СДПІ ВПП у м. Харкові № 297 від 07.04.2011 року, проведено документальну невиїзну перевірку Спільного Українсько британського товариства з обмеженою відповідальністю «Українська чайна фабрика «Ахмад Ті» (код ЄДРПОУ 25609854) з питань правильності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Ітсервіс» (код ЄДРПОУ 36988381) за період квітень-грудень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки головним державним податковим ревізором інспектором складено акт № 944/42-013/25609854 від 08.04.2011 року на підставі якого СДПІ ВПП у м. Харкові прийняті податкові повідомлення рішення №0000090842 від 28.04.2011 року та №0000110842 від 28.04.2011 року.

12.07.2011 року позивач звернувся зі скаргою на податкові повідомлення рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 27.04.2011 №0000090842 і №0000110842 до Державної податкової адміністрації України. Рішенням про результати розгляду скарги від 08.09.2011 року №16427/6/25-0115 Державна податкова адміністрація України залишила без змін податкові повідомлення рішення №0000090842 від 28.04.2011 року та №0000110842 від 28.04.2011 року а скаргу Спільного Українсько британського товариства з обмеженою відповідальністю «Українська чайна фабрика «Ахмад Ті» без задоволення.

Перевіряючи висновок акту перевірки, а відтак і прийняті на його підставі спірні податкові повідомлення рішення, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

З висновків акту перевірки, рішень податкового органу про результати розгляду скарг позивача в адміністративному порядку, вбачається, що фактичною підставою для прийняття податкових повідомленнь-рішень, слугував викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про те, що правочини здійснені СУБ ТОВ «Українська чайна фабрика Ахмад Ті» з ТОВ Компанія Ітсервіс не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Також встановлено відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997р №168/97- ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в результаті чого СУБ ТОВ «Українська чайна фабрика Ахмад Ті» занижено податок на додану вартість на загальну суму 1243,03 грн. та відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.. З, ст.. 4, ст.. 7 Закону України від 03.04.1997р №168/97- ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в результаті чого СУБ ТОВ «Українська чайна фабрика Ахмад Ті» завищено відємне значення податку на додану вартість на загальну суму 810,12 грн.

Зауважень щодо оформлення первинної документації, в тому числі, податкових накладних, по операції з ТОВ «Компанія Ітсервіс» контролюючим органом не наведено.

Судом встановлено, що між СУБ ТОВ «Українська чайна фабрика Ахмад Ті» та ТОВ «Компанія Істсервіс» виникли правовідносини стосовно поставки товарів. Письмовий договір між СУБ ТОВ «Українська чайна фабрика «Ахмад Ті» і ТОВ «Компанія Істсервіс» не укладався, розрахунки проводились згідно рахунків-фактур. Товар був поставлений та оплачений, що підтверджено відповідними видатковими накладними (товарно-транспортні накладні відсутні, тому що доставка товару здійснювалась силами та за рахунок постачальника) і платіжними дорученнями. На підтвердження поставки товару ТОВ «Компанія Істсервіс» позивачу видані податкові накладні, суми податку на додану вартість за якими включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень-травень 2010 року, липень грудень 2010 року. Таким чином, господарські зобовязання сторонами виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкової накладної під час здійснення господарський операцій, позивач та його контрагент були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумцію правомірності правочину, а саме, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів.

Так, відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Перевіряючи обгрунтованість судження СДПІ про нікчемність правочинів, укладених між позивачем, позивачем та його контрагентами, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", ст.ст.5, 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, первинні фінансово-господарські документи засвідчені печатками субєктів господарювання, які є сторонами правочинів.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на правте відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999р. №17, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.1999р. за №264/3557) підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг діє та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, суд доходить висновку про те, що наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є розумно достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі “Булвес”АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведений конституційний припис кореспондується з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України, де передбачено, що справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7 Наказу ДПА України “Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” від 10 серпня 2005 року N 327 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 28.04.2011 р. № 0000090842 від 28.04.2011 № 0000110842 а також рішення ДПА України від 08.09.2011 № 16427/6/25-0115., дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрать з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Спільного Українсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська чайна фабрика "Ахмад Ті" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення ДПА - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 28.04.2011 року №0000090842 та від 28.04.2011 року №0000110842.

Скасувати рішення державної податкової адміністрації України від 08.09.2011 року № 16427/6/25-0115.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного Українсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська чайна фабрика "Ахмад Ті" (код ЄДРПОУ 25609854) сплачене державне мито у розмірі 3.40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 25 листопада 2011 року.

Суддя Єгупенко В.В.