Постанова № 19472030, 22.11.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/6000/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішеннь № 0001422350 від 29 червня 2011 року; №0001732350 від 27 липня 2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»звернулось з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001422350 від 29 червня 2011 року; №0001732350 від 27 липня 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтовано зроблені відповідачем висновки, викладені в акті перевірки №3903/23-05/36111071 від 20.06.2011р, згідно з якими всі укладені позивачем з ТОВ «ВКФ «Ізомастер»угоди відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності і не спричиняють реального настання правових наслідків, в звязку з чим підприємством безпідставно включено по складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 172663,92 грн. по постачальнику ТОВ «ВКФ «Ізомастер». Позивач зазначив, що не погоджується з зазначеним висновком відповідача про нікчемність угоди між ним та ТОВ «ВКФ «Ізомастер», оскільки зазначені висновки відповідача є лише припущеннями, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угод недійсними, натомість позивачем надано всі документи, підтверджуючі факт придбання робіт у ТОВ «ВКФ «Ізомастер», відповідно висновок про нікчемність угод укладених між Позивачем та ТОВ «ВКФ «Ізомастер» зроблено з перевищенням повноважень, тому дії ДПІ у Приморському районі міста Одеси є незаконними, рішення прийняті в результаті цих дій є такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що згідно акту перевірки №3903/23-05/36111071 від 20.06.2011р., позивачем в порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України встановлено заниження суми ПДВ , яка підлягала нарахуванню до сплати до бюджету за грудень 2010 року за податковими накладними, які не мають статусу юридично значимих, оскільки складені за наслідками нікчемних правочинів з ТОВ «ВКФ «Ізомастер». З посиланням на висновки акту перевірки зазначив, що господарські операції позивача з ТОВ «ВКФ «Ізомастер не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявністю трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, тому формування податкового кредиту за рахунок сум ПДВ згідно податкових накладних цього підприємства є безпідставним. У звязку з відсутністю економічно необхідних умов для здійснення господарських операцій угоди поставки є нікчемними і не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, у звязку з чим ДПІ у Приморському районі міста Одеси правомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0001422350 від 29 червня 2011 року; №0001732350 від 27 липня 2011 року та відповідно підстави для їх скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради , свідоцтво про державну реєстрацію серія А01 №507233.

Відповідно довідки Головного управління статистики в Одеській області АА №489785, одним із видів діяльності ТОВ «Союзенерготехнології» є будівництво будівель (45.21.1) (а.с.112).

29.09.2008 року позивач був взятий на облік ДПІ у Приморському районі міста Одеси за № 64124.

17 липня 2009 року ТОВ «Союзенерготехнології»отримало ліцензію Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області серії АВ № 475683 на право провадження господарської діяльності, повязаної зі створенням обєктів архітектури строком дії з 17.07.2009 року по 17.07.2012 року ( а.с.77).

На підставі наказу №1788 «Про проведення документальної невиїзної перевірки», виданого ДПІ у Приморському районі міста Одеси, старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб Ревчук Іреною Анатоліївною за грудень 2010 року проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Союзенерготехнології»щодо відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків (ТОВ «ВКФ «Ізомастер») за період грудень 2010 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №3903/23-05/36111071 від 20.06.2011р. (а.с.11-17), яким встановлено порушення ТОВ «Союзенерготехнології»п.п.198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010 року на суму- 172663,92 грн.

На підставі акту перевірки №3903/23-05/36111071 від 20.06.2011р., ДПІ у Приморському районі міста Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення №0001422350 від 29.06.2011 року про донарахування ПДВ в сумі 172663,92грн; №0001732350 від 27 липня 2011 року про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43166 грн. (а.с.9-10).

Позивач з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить їх скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Як вбачається з матеріалів справи, копію повідомлення та наказу про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивач одержав 13.06.2011 року, про що свідчить розпис директора на розписці.(а.с.91-92).

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за вказаними податковими накладними до складу податкового кредиту за грудень 2010 року, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями підставою їх прийняття є порушення позивачем п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обовязкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

18.01.2011 року ТОВ «Союзенерготехнології»було надано до ДПІ у Приморському районі міста Одеси податкову декларацію з ПДВ за грудень 2010 року, в якій зазначено 791007,00 грн. податкового зобовязання: 669326,00 грн. податкового кредиту та 121681,00 грн. чистої суми зобовязання Згідно наданої до ДПІ «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»за період грудень 2010 року встановлено, що податковий кредит позивача частково сформовано за рахунок контрагента ТОВ «ВКФ «Ізомастер»в сумі 172663,92 грн.(а.с.47-52).

Судом встановлено, що 11.08.2009 року між позивачем та ТОВ «ВКФ «Ізомастер» укладено договір підряду №9/41-2170, згідно п.1.1 предметом якого є виконання комплексу робіт: монтаж-демонтаж теплової ізоляції обладнання і трубопроводу, установка-розбір інвентарного лісу, монтаж-демонтаж обмурівка котлу, заміни обшиву котла, виготовлення та монтаж металоконструкцій відповідно з проектно-сметною документацією за підписом відповідної особи Підрядника на блоці ст. №3 Криворіжскої ТЕС. Згідно п.2.1 зазначеного договору ціна договору розрахована на підставі затвердженої проектно-сметної документації та складає 38930397,60 грн. в т.ч. ПДВ 6448399, 60 грн. Відповідно додаткової угоди №1 до договору підряду від 03.11.2009 року, за домовленістю сторін, Підрядник має право виплатити авансовий платіж Субпідряднику, необхідний для виконання робіт згідно з Договором.

Факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року за типовою формою №КБ-2в, підписаним позивачем та ТОВ «ВКФ «Ізомастер»та виписаною податковою накладною №174 від 31.12.2010 року (а.с.27-46).

Що стосується договору підряду №9/38-2170 П від 27.07.2009 року, укладеного між Позивачем та ТОВ «ВКФ «Ізомастер», представник позивача у судовому засіданні зазначив, що субпідрядник виконав роботи за вказаним договором по будівництву: виконання робіт 1-пускового комплексу на обєкті ОАО «Дніпроенерго»Криворіжська ТЕЦ, технічне переоснащення енергоблоку ст. №3 з реконструкцією електрофільтрів, розробка сіро та азоточищення згідно з проектною документацією, а позивач відповідно прийняв ці роботи, що підтверджується актом приймання будівельних робіт № 1 від 29.12.2010 року та виписаною податковою накладною № 57 від 29.12.2010 року

На виконання умов договору позивач здійснив оплату за виконані роботи та перерахував на банківський рахунок ТОВ «ВКФ «Ізомастер»грошові кошти за платіжними дорученнями №265 від 29.09.2011 року; №94 від 22.03.2011 року; №55 від 11.02.2011 року; №28 від 13.01.2011 року; №2 від 05.01.2011 року; №340 від 11.11.2011 року; №293 від 14.10.2011 року; №278 від 17.09.2011 року; №230 від 11.08.2010 року; №211 від 22.07.2010 року; №179 від 24.09.2010 року; №169 від 14.09.2010 року; №145 від 25.05.2011 року; №117 від 27.04.2010 року; №82 від 29.03.2010 року; №60 від 15.03.2010 року 197 від 24.12.2009 року; №170 від 02.12.2009 року; №159 від 23.11.2009 року; №152 від 17.11.2009 року; №125 віл 04.11.2009 року; №11 від 13.10.2009 року.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що договори підряду №9/38-2170 П від 27.07.2009 року; №9/41-2170 від 11.08.2009 року укладені позивачем з метою виконання будівельних робіт для подальшого використання у власній господарській діяльності, а податкові накладні №174 від 31.12.2010 року № 57 від 29.12.2010 року виписані ТОВ «ВКФ «Ізомастер»відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу.

За встановлених обставин у судовому засіданні не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.2 та 198.6 ст. 198 ПК України, тому податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 172663,92 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту за грудень 2010р.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 ПК України обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача, обґрунтовуючи порушення позивачем вимог Податкового кодексу України посилався на висновки акта перевірки ДПІ у Малиновському районі міста Одеси про незнаходження платника податків за юридичною адресою №118/23-226 від 17.03.2011 року, згідно з яким встановлено відсутність платника податків ТОВ «ВКФ «Ізомастер»та його посадових осіб за юридичною та фактичною адресою та на витяг з реєстру 1-ДФ БД «Бест-Звіт», згідно з яким у 4 кварталі 2010 року на підприємстві значилось 10 осіб, в звязку з чим зроблено висновок щодо відсутності у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, балансова вартість основних фондів незначна, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тому згідно з ч. 1, 5 ст. 203, пунктами 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди, укладені з контрагентами за період грудень 2010 року, мають ознаки нікчемності. Таким чином, вказаними обставинами відповідач обґрунтував відсутність фактичного виконання робіт за договорами.

Разом з тим, у наданому до суду акті перевірки не зазначено, які матеріальні, трудові та інші ресурси необхідні для виконання будівельних робіт, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення чому 10 осіб не в змозі виконати зазначені роботи, тому суд вважає посилання відповідача на вказані обставини припущенням, а відсутність факту виконаних робіт недоведеною.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобовязання за договором між Позивачем та ТОВ «ВКФ «Ізомастер»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких залучено до матеріалів справи, окрім того Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобовязань чи податкового кредиту у разі визнання правочину нікчемним, тому посилання на нікчемність правочину є необґрунтованим.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0001422350 від 29 червня 2011 року; №0001732350 від 27 липня 2011 року є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехгології» правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0001422350 від 29 червня 2011 року; №0001732350 від 27 липня 2011 року

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 22 листопада 2011 року

Суддя/підпис/:

З оригіналом згідно:

Суддя: