Постанова № 19471963, 18.11.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/6742/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року 11 год. 57 хв.м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Тарасишиної О.М.,

При секретарі:Юзефович Ю.А.,

За участю сторін:

представник позивача:Саєнко Р.К.,

представника відповідачаБровченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

05.10.2011 року позивач надав суду заяву про зміну предмету позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено перевірку, за результатами якої складено акт перевірки, у якому податковим органом встановлено, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Сатєра»не мають ділової мети, не спричинили реального настання правових наслідків - є нікчемними, а відтак, податковий кредит позивачем завищено. Висновок податкового органу ґрунтується на припущеннях, що ТОВ «Сатєра»має ознаки фіктивної діяльності. За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку на додану вартість. Позивач не погоджується з висновками перевірки оскільки вважає, що виконання правочину ТОВ «Сатєра»підтверджується накладними та платіжними дорученнями про оплату отриманого товару, податковими накладними, тобто, первинними документами бухгалтерського обліку, що свідчить про реальне настання правових наслідків за укладеним правочином.

Позивач зазначає, що відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів, посилаючись на фіктивний характер відносин і нереальністю здійснюваних операцій. Однак фіктивність правочинів відповідно до ст. 234 ЦК України встановлюється судом. Крім цього, необхідною умовою нікчемності правочину відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є його безпосередня спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Оскільки рішення суду про визнання правочину фіктивним відсутнє, позиція податкової інспекції не обґрунтована і не може бути визнана доведеною. Крім цього, позивач зазначив, що відповідачем не наведено жодного доказу, що свідчить про відсутність ділової мети у його діях. Відтак, позивач вважає, що податковий кредит господарських операцій не був завищений позивачем з огляду на принцип презумпції правомірності рішення платника податку.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилався на підстави викладені у письмових запереченнях до позовної заяви, наданих до суду раніше, відповідно до яких відповідач вказує на те, що згідно акту перевірки позивачем неправомірно завищено податковий кредит за рахунок правочину між ТОВ «Сатєра»та позивачем.

Перевіркою, проведеною відповідачем, встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем та ТОВ «Сатєра» при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) - є нікчемними.

Відтак, на думку відповідача, в результаті вчинення позивачем нікчемних правочинів, у нього немає підстав для формування податкового кредиту по операціях, де правочини є нікчемними.

Виходячи з вищевикладеного, на думку відповідача, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сатєра», відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, отже позивачу слід відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах Відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сатєра»за період березень-листопад 2010 р., за результатами якої було складено Акт від 14.04.2011 р. №144/16-1/03351208/20.

На підставі Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.05.2011 р. №0000651610.

В Акті перевірки зазначено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було отримано від Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси акт «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра»(код ЄДРПОУ 34873689) з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень - листопад 2010 р.»від 07.04.2011 р. №579/23-5.

Також, в Акті перевірки вказано, що на момент складання акту «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра», місцезнаходження ТОВ «Сатєра»невідомо, про що свідчать дані бази "АІС РПП", за якими місцезнаходження указаного підприємства не встановлено.

Це стало підставою для невизнання з боку СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі включення ВАТ "Одесагаз" до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ «Сатєра», оскільки на думку СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі такі накладні оформлені з порушенням діючого законодавства, а саме постачальником визначені недостовірні відомості щодо розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, оскільки місцезнаходження ТОВ «Сатєра», вказане в цій податковій накладній, не відповідає даним автоматизованої інформаційної системи Реєстру платників податку.

Відповідач керуючись документами, отриманими з Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси, даними автоматизованої інформаційної системи «АІС РПП»та аналізом податкової звітності, реєстраційних документів тощо, встановив відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності з боку ТОВ «Сатєра», на підставі чого дійшла висновків про нікчемність угод, укладених таким контрагентом с ВАТ "Одесагаз" в квітні, червні, серпні 2010 року.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач дійшов хибного висновку про нікчемність угод, укладених ВАТ «Одесагаз» з ТОВ «Сатєра».

Відтак, суд зазначає, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Сатєра»на продаж та придбання товару не містять протиправних дій тільки в результаті порушення контрагентом-постачальником ТОВ «Сатєра»своїх податкових зобов'язань.

За результатами аналізу відповідно до автоматизованої інформаційної системи АІС не встановлено наявність у ТОВ «Сатєра»власних, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово - господарської діяльності,

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Сатєра», як вважає відповідач, безпідставно сформовано податкові зобов'язання у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу позивача, які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих.

Частиною 9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 р. передбачено, що копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами.

Відтак, на думку суду не можливо стверджувати, що у звязку з відсутністю за юридичною та фактичною адресою ТОВ «Сатєра»можна стверджувати, що правочини, укладені ТОВ «Сатєра» з позивачем не мали ділової мети, не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними, а позивач формувати податковий кредит при придбанні товару у ТОВ «Сатєра».

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI. Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Також, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування відємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Відповідно до абз. а п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Так, п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу містить загальні норми щодо самого поняття «бюджетне відшкодування»та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 200 Кодексу передбачають підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Отже, позивач виконав вимоги Кодексу, сплативши податок на додану вартість у ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, яким, у свою чергу, виконано вимоги п. 201.10 ст. 201 Кодексу - видано первинні документи покупцеві, яким є позивач, податкові та інші накладні за сплачені суми покупцем за договором на виконання умов правочину.

Також, податковий орган не надав суду доказів того, що вказана операція мала фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ(ст.511третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Податкові накладні наявні у матеріалах справи є податковими документами і одночасно відображаються у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (201.6).

У цьому контексті суд зазначає про відсутність таких доказів щодо повідомлень відповідачем позивача про наявність у реєстрі розбіжностей у матеріалах справи з метою уточнення податкових зобов'язань. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцями. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності є виявлені порушення за результатами перевірки ТОВ «Сатєра», оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику ТОВ «Сатєра» чи будь-якого іншого постачальника третьої особи, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем. Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим) суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватисястаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги Податкового кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ надав документи, що проаналізовано вище.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 1611.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеннязадовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі № 0000651610 від 05.05.2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Повний текст постанови підписано 18.11.2011 року.

СуддяО.М. Тарасишина

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі № 0000651610 від 05.05.2011 року.

18 листопада 2011 року