Постанова № 19471307, 01.11.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

01.11.2011 р. Справа № 2а-6849/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурси", вул.Адміральська 1, м.Миколаїв, 54030;

доДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, вул.Потьомкінська 24, м.Миколаїв, 54029;

проскасування податкового повідомлення - рішення №0007682360 від 14.06.11р.;

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №02 від 06.01.11р.;

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №01 від 04.01.11р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 23.02.11р.;

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроресурси" предявлено позов до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва з вимогою про скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0007682360 від 14.06.11р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових пояснень та наданих доказах (а.с.3-7, 131-132, 133-154, 168-198). На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.

Позивач зазначив, що Вищий адміністративний суд України листом від 02.06.11р. розяснив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення №0007682360 від 14.06.2011р. прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством (а.с.157-160).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, адміністративний суд -

встановив:

В період з 26.04.11р. по 19.05.11р. відповідачем було проведено перевірку позивача, за результатами якої було складено акт №667/23-600/20880948 від 26.05.11р. про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурси" (код ЄДРПОУ 20880948) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.09р. по 31.10.10р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09р. по 31.10.10р. (а.с.8-36).

14.06.11р. на підставі зазначеного акту відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення №0007682360 від 14.06.11р. про порушення ЗУ “Про податок на додану вартість” у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 321188,00грн. в тому числі штрафні санкції (а.с.58);

- податкове повідомлення рішення №0007692360 від 14.06.11р. про порушення ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання - податку на прибуток підприємств у розмірі 195322,00грн. в тому числі штрафні санкції.

24.06.11р. позивач надав ДПА в Миколаївській області первинну скаргу №145 про перегляд та скасування податкових повідомлень-рішень (а.с.59-62).

23.08.11р. рішенням ДПА в Миколаївській області №2287/10/25-014 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0007682360 від 14.06.11р., (а.с.63-70)

Відповідач у відповіді №4005/10/23-633 від 08.06.11р. (а.с.39-57) на заперечення позивача зазначив такі підстави, що свідчать, на його думку, про нікчемність господарських операцій з контрагентом позивача - ТОВ “Енергоімпекс”:

- в залізничних накладних №33971874 від 03.12.10р. та №33971874 від 28.12.10р. в графі відправник вказано іншу юридичну особу, а саме ТОВ “НафтаУкрТранс”;

- не встановлена наявність взаєморозрахунків між ТОВ “Енергоімпекс” як покупця та ТОВ “Нафтаукртранс” як продавця;

- залізничні накладні не містять інформації, яка б підтверджувала перевезення залізницею дизельного пального від ТОВ “Енергоімпекс”;

- у ТОВ “Енергоімпекс” відсутні складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення які б могли використовуватися при здійсненні господарської діяльності, а також відсутні управлінський або технічний персонал, оборотні кошти, виробничі активи, транспортні засоби.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За змістом підпункту 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету податку на додану вартість його контрагентом. Тобто покупець (позивач) не може нести відповідальність за несплату податків продавцем товарів та іншими продавцями.

Крім того, Закон не надає права позивачу контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання), з якими взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини.

В Акті перевірки не наведено доводів та не подано доказів, які могли б свідчити про наявність обставин, що виключають можливість одержання позивачем бюджетного відшкодування або покладання на нього відповідальності шляхом збільшення його податкових зобов'язань. Відповідно до податкового законодавства України несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Підтвердженням цього також є відповідна судова практика на яку послався позивач.

Крім того, податковим органом не доведено, що укладені між позивачем та його постачальником (зазначеним в акті) правочини є нікчемним, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тільки у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За нормами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦКУ. Належних доказів нікчемності правочинів відповідачем суду не надано.

Судом встановлено, що договірні відносини між позивачем та його безпосереднім контрагентом оформлені відповідно до законодавства України. Договірні та фінансові взаємовідносини між позивачем та даним підприємством у повному обсязі підтверджені документами, які були надані для проведення перевірки (рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, документи про поставку залізничним транспортом тощо (а.с.131-132, 133-154, 168-198).

Позивачем було перераховано контрагентам кошти з метою реального настання правових наслідків отримання необхідних товарів. Припущення податкового органу про те, що сплата коштів; проводилася без фактичного отримання товару та переходу права власності на нього, не доведена відповідачем в судовому засіданні.

Таким чином, податковий кредит за даними операціями було сформовано у відповідності з законодавчими нормами, - податок на додану вартість в повному обсязі сплачений в ціні товару, тобто дії позивача не можна тлумачити як такі, що навмисно скоєні з метою заволодіння майном держави - дохідною частиною бюджету. У зв'язку з цим твердження податкового органу про те. що укладені позивачем правочини завідомо суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, не відповідають дійсності та є бездоказовими.

Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету, відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару через неможливість проведення зустрічних перевірок з підстав їх відсутності за юридичними адресами та проведення ліквідаційної процедури не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ при придбанні товару та виключає можливість покладання на нього будь якої відповідальності.

Щодо наданих позивачем доказів реальності господарських операцій, то суд зазначає, що залізнична накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення товару (вантажу), яка укладається між вантажовідправником і залізницею на користь третьої сторони - вантажоодержувача.

За своєю формою, встановленою наказом Міністерства транспорту України від 19.11.98р. №460, залізнична накладна не містить відомостей про власника вантажу, а містить відомості про вантажовідправника (відправника), залізницю і вантажоодержувача.

Вантажовідправник - зазначена в документі на перевезення вантажу (залізничній накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.

Наявність лише припущення податкового органу щодо відсутності взаєморозрахунку між ТОВ “Енергоімпекс” (контрагентом позивача) та ТОВ “Нафтаукртранс” не є достатньою підставою вважати операції між позивачем та ТОВ “Енергоімпекс” такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Відсутність взаєморозрахунку між ТОВ “Енергоімпекс” та ТОВ “Нафтаукртранс” відповідно до даних “Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України”, може підтверджує тільки те, що ТОВ “Енергоімпекс” придбав нафтопродукти не у ТОВ “Нафтоукртранс”, і в ланцюзі постачальників між ними є інші суб'єкти господарювання, що не було належним чином проаналізовано з боку відповідача.

Суд погоджується з посиланням позивача на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-1, згідно якого відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з наданих копій залізничних накладних, придбане позивачем дизельне паливо відвантажене відправником - ТОВ “Нафтаукртранс” (а.с.71-72).

Таким чином ТОВ “Енергоімпекс” мало можливість здійснити посередницьку операції з продажу дизельного палива навіть і за відсутності складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень які б могли використовуватися при здійсненні господарської діяльності.

Відповідач залишив поза увагою документи наявні у позивача, які підтверджують, що власником дизельного палива відвантаженого за вказаними вище залізничним накладними є ТОВ “Енергоімпекс”. В судовому засіданні були досліджені серед інших такі документи: (а.с.71-128):

- додаток №2 від 01.12.10р. до договору поставки №ПЕ/126 від 28.10.10р. укладеного між ТОВ “Енергоімпекс”, як продавцем та позивачем, як покупцем, яким сторони визначили асортимент, кількість ціну товару та порядок його поставки;

- видаткова накладна №РН-0000002 від 03.12.10р. яка підтверджує факт передачі дизельного палива від ТОВ “Енергоімпекс”, як продавця до позивача, як покупця у кількості 63 т. 792 кг. на суму 502680,96 грн.;

- акт приймання-передачі нафтопродуктів від 03.12.10р. до договору поставки №ПЕ/126 від 28.10.10р. яким підтверджується передача дизельного палива в кількості (63792 кг.) з посиланням на номер вагона-цистерни (74926445) в якому відвантажене дизельне паливо та вказівкою на станцію призначення (Кульбакіно) де відбуватиметься прийняття дизельного палива;

- акт від 06.12.10р. по прийманню паливо і мастильних матеріалів (дизельного палива) для позивача за залізничною накладною №33971396, яке прибуло у вагоні-цистерні №74926445, підтверджують факт доставки товару ТОВ “Агроресурси” та приймання його на зберігання до складів Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України;

- додаток №3 від 21.12.10р. до договору поставки №ПЕ/126 від 28.10.10р. укладеного між ТОВ “Енергоімпекс”, як продавцем та позивачем, як покупцем, яким сторони визначили асортимент, кількість ціну товару та порядок його поставки;

- видаткова накладна №РН-301110 від 21.12.10р. про передачу дизельного палива від ТОВ “Енергоімпекс”, як продавця до позивача, як покупця у кількості 50т 462кг. на суму 439019,40грн.;

- акт приймання-передачі нафтопродуктів від 28.12.10р. до договору поставки №ПЕ/126 від 28.10.10р. із зазначенням, кількості відправленого дизельного палива (50462 кг), номера вагону-цистерни (72324445) в якому відвантажене дизельне паливо та вказівкою на станцію призначення (Кульбакіно) де відбуватиметься прийняття дизельного палива;

- акт від 04.01.11р. по прийманню паливо і мастильних матеріалів (дизельного палива) для позивача за залізничною накладною №33971874, яке прибуло у вагоні-цистерні №72324445, підтверджують факт доставки товару позивачу та приймання його на зберігання до складів Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України.

Реальність господарських операцій позивача також додатково підтверджена довідкою Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України №86 від 15.09.11р., в якій зазначено, що дизельне пальне , що прибуло 06.12.10р. у вагоні цистерні №74926445 за накладною №33971396 на адресу ТОВ фірма "Агроресурси" прийняте на зберігання згідно з договором №2 від 01.11.09р. у кількості 64 483кг та розміщено у ємкостях №4 та №5, дизельне пальне що прибуло 04.01.11р. у вагоні цистерні №72324445 за накладною №33971874 на адресу ТОВ фірма "Агроресурси" прийняте на зберігання згідно з договором №2 від 01.11.09р. у кількості 50259кг та розміщено у ємкостях №3 та №4 (а.с.156).

Наведені вище первинні документи містять відмітки про місце передачі та місце отримання товару, інформацію про рух товару від продавця до покупця.

Тобто первинні документи підтверджують, що операції із придбання з боку позивача дизельного палива у ТОВ “Енергоімпекс” мали товарний характер, товар перевозився, зберігався та в подальшому був реалізований.

Окрім зазначеного вище, додатковим доказом товарності та реальності операцій щодо купівлі позивачем нафтопродуктів у ТОВ “Енергоімпекс” є їх реалізація наступним суб'єктам господарювання:

- ФГ “Русь”, видаткова накладна РН-1548 від 06.12.10р. на суму 62233,60грн.;

- СМП “Октябрськ”, видаткова накладна РН-1539 від 06.12.10р. на суму 62396,40грн.;

- ФГ “Фонтан”, видаткова накладна РН-1542 від 06.12.10р. на суму 68979,50грн.;

- ПСП “Україна”, видаткова накладна РН-1565 від 09.12.2010 року на суму 72000,50 грн.;

- ПАТ “ЮГцемент”, видаткові накладні РН-1572, 1574 від 13.12.10р., РН-1578, 1579 від 14.12.10р., РН-0008 від 04.01.11р., РН-0012 від 05.01.11р. на загальну суму 552363,03 грн.;

ТОВ “Київ-паливо”, видаткові накладні РН-0007, РН0015 від 05.01.11р., РН-0019 від 12.01.11р., РН-0023 від 13.01.11р. та РН-0042 від 19.01.11р. на загальну суму 185481,11грн.;

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід було встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Позивач має усі документи, що підтверджують здійснення ним господарських операцій у перевіреному періоді. Зазначені документи у повному обсязі надавалися перевіряючим під час проведення перевірки на надані суду.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки), зазначене є порушенням п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Посилання відповідача на знаходження "контрагентів" позивача в різних "станах" не можуть бути підставою для застосування до позивача санкцій за порушення податкового законодавства які він не вчиняв.

Відтак, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення відповідача №0007682360 від 14.06.11р. є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого рішення. У звязку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0007682360 від 14.06.2011р.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурси" суму сплаченого судового збору в розмірі 10грн. 00коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяЗіньковський О.А.

постанова складена у повному обсязі

та підписана 04.11.2011р.