Постанова № 19471233, 28.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11:17

28.10.2011 Справа № 2а-4823/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтермет-ВС", вул. Карла Лібкнехта, 37, кв.10, м. Миколаїв, 54000 доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 провизнання протиправними дії визнання протиправним наказу № 601 від 30.03.2011, За участю представників: від позивача: ОСОБА_1, дов. № б/н, від 15.06.2011;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 866/9/10-023, від 23.02.2011;

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермет-ВС" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва про визнати протиправними дії посадових осіб державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва щодо організації та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Інтермет-ВС" за результатами якої складено акт від 19.04.2011 року № 479/23-200/34319203 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами за період грудень 2010 року, січень 2011 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що при призначенні перевірки посадові особи відповідача не дотримались вимог пп.201.4, п. 20.1 ст. 20, п 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, внаслідок чого було протиправно проведено документальну позапланову невиїзну перевірку. Крім того при проведенні перевірки посадовими особами не було дотримано норм Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства №984 від 22.12.2010 року, зроблено висновки на підставі припущень, а не дослідження необхідних первинних документів.

Представник позивача підтримав доводи позову в судовому засіданні та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача не визнав позов, просив відмовити в його задоволенні з огляду на те, що перевірку було призначено та проведено на підставі норм пп. 78.1.4 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України з підстави не надання пояснень та документальних підтверджень на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з моменту отримання запиту. На усі письмові запити ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ТОВ "Інтермет-ВС" відмовило у наданні первинних документів. Перевірку призначено та проведено з дотриманням порядку її призначення та проведення без порушень норм законодавства на які посилається позивач.

Вивчивши доводи позову, заслухавши думку сторін, всебічно, повно та обєктивно зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами суд встановив наступне.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, завдання адміністративного судочинства ґрунтуються на положеннях статті 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення частини 1 статті 9 КАС відповідають приписам частини 2 статті 19 Конституції України.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі урегульовано нормами податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 21 ПК установлено обов'язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів, відповідно до якої, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами і не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

30.03.2011 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі міста Миколаєва був винесений Наказ №601 від «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інтермет-ВС».

Відповідно до змісту спірного наказу, підставою його видання стало виявлення недостовірних даних, що містяться в податкових деклараціях з податку на додану вартість, поданих ТОВ "Інтермет-ВС" за період грудень 2010 року, січень 2011 року та ненаданням ТОВ "Інтермет-ВС" протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 15.03.2011 року №1576/10/23-322, на виконання п.п. 20.1.4 п.20.1 статті 20, пп.78.1.4 п.78.1 статті 78 Податкового кодексу України

За визначенням абз.1 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до абз.3 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 78.1.4 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини, як: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.1 ст. 42 та ст.73 Податкового кодексу України обовязок платника податків щодо надання письмових пояснень та документального підтвердження виникає в разі фактичного отримання належно складеного запиту.

Як вбачається зі змісту запиту та було з'ясовано в ході судового розгляду справи, який надсилався у спірних правовідносинах податковим органом на адресу платника податків від 15.03.2011 №1573/10/23-322 в наказі помилково вказано № запиту 1576/10/23-322.

Також в судовому засіданні було з'ясовано, що зазначений запит оформлений та направлений податковим органом у звязку з тим, що ним, під час обробки системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлені розбіжності за березень, серпень-грудень 2010 року, січень 2011 року у звязку з чим з посиланням на пп 16.1.5 п.16.1 ст.16,пп20.1.1 ,пп20.1.6,пп20.1.8 п.20.1 ст.20 ПКУ просив надати пояснення та їх документальне підтвердження стосовно здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інтермет-ВС»за період березень, серпень-грудень 2010 року, січень 2011 року з подальшою реалізацією.

Підпунктом 16.1.5 ПКУ встановлено обовязок платника податків подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках встановлених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, повязаних із визначенням обєктів оподаткування, первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, повязані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обовязково зазначається конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави їх надання.

Стаття 20 ПКУ регламентує права податкового органу на здійснення перевірок та інші права на вчинення конкретних дій під час підготовки та проведення перевірок платників податків.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, листом від 22.03.2011 за вих. №22/03 позивач, ТОВ «Інтермет-ВС», надало відповідь на запит податкового органу в якому просило надати уточнений запит з посиланням в розрізі яких саме контрагентів виникла розбіжність за березень, серпень-грудень 2010 року та січень 2011 року.

Своєчасне та в повному обсязі надання платником податків письмових пояснень та документів в підтвердження таких пояснень до податкового органу за змістом п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття податковим органом рішення про проведення перевірки.

Крім того як вбачається зі змісту спірного наказу та надісланого запиту, даний наказ не може слугувати законною підставою для призначення документальної невиїзної позапланової перевірки, бо вмотивований виключно на посилання п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст.79 та п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, фактичною ж підставою в спірному наказі вказано виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків по контрагенту ТОВ «Стайлінгбуд Компані»код ЄДРПОУ 34632785. При цьому, як вбачається зі змісту вищевказаного запиту, юридичною підставою для його складання субєкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 п. 78.1 статті 78, статті 73, статті 72, статті 42 Податкового кодексу України, а фактичну підставу взагалі не вказав. Отже, підстави, вказані у запиті та спірному наказі різні.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду доказів надіслання на адресу позивача будь-якого запиту, юридичною підставою складання якого був би п.п. 78.1.4 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Посилання ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва на нікчемність правочинів суд також вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки від 19.04.2011 №479/23-300/34319203 не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки спірні правочини з одного боку вважає фіктивними, з іншого нікчемними, не посилаючись при цьому на реквізити таких правочинів. Однак, жодних доказів які б належним чином підтверджували факт вчинення позивачем нікчемного правочину, або фіктивного суду не надано. Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Відповідно до частина 1 статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 69 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 КАС).

Суд вважає, що всупереч зазначеним вимогам ПК та КАС, ДПІ у Центральному м. Миколаєва, як субєкт владних повноважень, доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення не надала і правомірності прийнятого нею наказу про проведення документальної позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Інтермет-ВС" та вчинених дій щодо організації і проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не довела, у зв'язку з чим наказ та дії є неправомірними.

Ураховуючи викладені норми матеріального і процесуального законодавства, встановлені обставини справи, суд вважає заявлені позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 158, 160-163, 167 Кодексу дміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправним наказ № 601 від 30.03.2011 року Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва.

Визнати протиправними дії посадових осіб державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва щодо організації та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Інтермет-ВС" за результатами якої складено акт від 19.04.2011 року № 479/23-200/34319203 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами за період грудень 2010 року, січень 2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник