Постанова № 19470621, 04.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

04.10.2011 р. Справа № 2а-6067/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кворум-Нафта", вул.Гречишникова 52, м.Миколаїв, 54003;

доДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, вул.Потьомкінська 24/2, м.Миколаїв, 54030;

проскасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2011р. №0009272330;

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1 від 18.03.11р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №4/9/10-023 від 04.01.11р.;

Товариством з обмеженою відповідальністю "Кворум-Нафта" предявлено позов до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0009272330 від 04.07.11р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові (а.с.3-6), наданих доказах та усних поясненнях.

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.

Позивач також зазначив, що Вищий адміністративний суд України листом від 02.06.11р. розяснив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення №0009272330 від 04.07.11р. прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

В період з 15.06.11р. по 17.06.11р. Державною податковою інспекцією у Центральному районі м.Миколаєва проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами постачальниками ТОВ “Реал-НП” (код за ЄДРПОУ 37180256); ТОВ “Пілігрім-Плюс” (код за ЄДРПОУ 34506470); ТОВ “ТД “Сокар-Україна” (код за ЄДРПОУ 37037544).

За результатами перевірки було складено акт №776/23-300/32938047 від 17.06.11р. (а.с.8-28).

На підставі зазначеного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення №0009272330 від 04.07.2011р. про донарахування позивачу ПДВ на суму 897731,62грн. та застосування штрафних санкцій на суму 1грн. (а.с.7).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення стали наступні господарські операції, з придбання паливно-мастильних матеріалів у контрагентів постачальників ТОВ “Пілігрім-Плюс”, ТОВ “ТД “Сокар-Україна” і, як наслідок, їх відображення в податковому обліку.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Пунктами 1.7, 1.8 ст.1 Закону “Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених законом.

За змістом підпункту 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету податку на додану вартість його контрагентом. Тобто покупець (позивач) не може нести відповідальність за несплату податків продавцем товарів та іншими продавцями.

Крім того, Закон не надає права позивачу контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання), з якими взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини.

В Акті не наведено доводів та не подано доказів, які могли б свідчити про наявність обставин, що виключають можливість одержання позивачем бюджетного відшкодування. Відповідно до податкового законодавства України несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Підтвердженням цього також є відповідна судова практика на яку послався позивач.

Податковим органом не доведено, що укладені між позивачем та його постачальниками (зазначеними в акті) правочини є нікчемним, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тільки у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За нормами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦКУ.

Судом встановлено, що договірні відносини між позивачем та його безпосередніми контрагентами оформлені відповідно до діючого законодавства України. Договірні та фінансові взаємовідносини між позивачем та даними підприємствами у повному обсязі підтверджені документами, які були надані для проведення перевірки (рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, документи про поставку залізничним транспортом тощо).

Позивачем було перераховано контрагентам кошти з метою реального настання правових наслідків отримання необхідних товарів. Припущення податкового органу про те, що сплата коштів; проводилася без фактичного отримання товару та переходу права власності на нього, не доведена відповідачем в судовому засіданні.

Таким чином, податковий кредит за даними операціями було сформовано у відповідності з законодавчими нормами, - податок на додану вартість в повному обсязі сплачений в ціні товару, тобто дії позивача не можна тлумачити як такі, що навмисно скоєні з метою заволодіння майном держави - дохідною частиною бюджету. У зв'язку з цим твердження податкового органу про те. що укладені позивачем правочини завідомо суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, не відповідають дійсності та є бездоказовими.

Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджет, відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару через неможливість проведення зустрічних перевірок з підстав їх відсутності за юридичними адресами та проведення ліквідаційної процедури не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ.

Так, щодо включення до податкового кредиту з ПДВ за лютий 2010р. 249322,65грн. за операціями придбання у ТОВ “Пілігрім-Плюс” паливно мастильних матеріалів за договором поставки нафтопродуктів №247 від 08.09.10р. слід зазначити, що поставка здійснена за видатковою накладною №153 від 24.02.11р., транспортування вантажу здійснювалось автомобільним транспортом, перелік товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) з прізвищами водіїв, номерів автомобілів тощо наведений на стор.10 акту (а.с.17).

Щодо включення до податкового кредиту з ПДВ за лютий 2010р. 648408,97грн. за операціями придбання у ТОВ “ТД “Сокар Україна” паливно мастильних матеріалів за договором поставки нафтопродуктів від 01.09.10р. №07/2010, то постачання здійснено за видатковими накладними, перелік яких наведений на стор. 12-13 акту перевірки (а.с.19-20), транспортування вантажу здійснювалось залізничним транспортом на підставі ТТН від 24.02.11р. №49354012.

Відтак, суд дійшов висновку, що операції позивача є реальними, товарними та дійсно мали місце. Отже, наведені вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України не порушувалися позивачем у перевіреному періоді, акт перевірки не містить доказів вчинення позивачем таких порушень, доводи відповідача є непереконливими та базуються на припущеннях.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи, що в акті перевірки є посилання на всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді, суд вважає що факти здійснення господарських операцій підтверджені належним чином.

Щодо посилання в акті перевірки на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України як на доказ, то суд зазначає наступне.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відповідно до пп.1.3.3 пп.1.3 п.1 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з ПДВ з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.08р. №266, є програмним продуктом, створеним для реалізації вказаних Методичних рекомендацій.

В той же час, згідно зі ст.8 Закону України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом (до якої відноситься і інформація, що міститься у Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) повинна оброблятися в автоматизованій системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації (КСЗІ) з підтвердженою відповідністю.

Тобто перед застосуванням на території України органами державної податкової служби України Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України повинна була пройти державну експертизу в Держслужбі спецзв'язку і захисту інформації України.

Відповідачем не надано суду доказів (в акті також про це не зазначено) наявності експертного висновку або сертифіката відповідності Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, виданого у встановленому законодавством порядку, й тому з огляду на вміщені у ч.3 ст.70 КАС України законодавчі приписи, інформація з цієї системи не може прийматися судом як належний та допустимий доказ.

Відтак, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача є реальними, товарними та дійсно мали місце. Отже, наведені вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України не порушувалися позивачем у перевіреному періоді, акт перевірки не містить доказів вчинення позивачем таких порушень.

Таким чином, вищезазначене свідчить, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0009272330 від 04.07.11р. є протиправним.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. У звязку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0009272330 від 04.07.2011р.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кворум-Нафта" суму сплаченого судового збору в розмірі 3грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяЗіньковський О.А.

постанова складена у повному обсязі

та підписана 05.10.2011р.