Рішення № 19469054, 21.09.2011, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 1407/2-551/11

РІШЕННЯ

іменем України

"21" вересня 2011 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Вуїва О.В.,

при секретарях Огренда І.М., Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача АТВТ «Вознесенськавтотранс»- ОСОБА_3, представника відповідача ПрАТ «АСК «Інго Україна»»- ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства відкритого типу «Вознесенськавтотранс», Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТВТ «Вознесенськавтотранс»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в якому вказувала, що 23 січня 2010 року близько 09 години 20 хвилин в м. Вознесенську Миколаївської області ОСОБА_6, який перебував в трудових відносинах з відповідачем, керуючи пасажирським автобусом «ЛАЗ-695», реєстр. номер НОМЕР_1, який належить АТВТ «Вознесенськавтотранс», здійснював пасажирські перевезення по міському автобусному маршруту «Сирзавод-ринок».

Рухаючись по вул. Леніна, ОСОБА_6 зупинився на автобусній зупинці «Школа №10», де розпочалася висадка та посадка пасажирів до салону пасажирського автобуса.

Під час висадки-посадки пасажирів ОСОБА_6 проявив неуважність, не впевнився, що пасажири звільнили дверний отвір та під час зачинення автоматичних дверей автобуса спричинив позивачці середнього ступеня важкості тілесні ушкодження у вигляді перелому ребер з забоєм грудної клітини і крововиливів лівого передпліччя.

В звязку з отриманими травмами ОСОБА_1 тривалий час знаходилася на лікуванні, понесла затрати на лікування (придбання ліків, супутні затрати) в розмірі 4222,15 грн.

Також їй була завдана моральна шкода, що полягає у фізичних стражданнях, яких позивачка зазнала у звязку з отриманням тілесних ушкоджень.

Грошовий еквівалент моральної шкоди оцінювала в 15000 грн.

В подальшому позивачка збільшила розмір вимог та просила про стягнення 8347,35 грн. матеріальної шкоди, 50000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, а також 2000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 12 травня 2011 року до участі в розгляді справи в якості відповідача залучено ПрАТ «АСК «Інго Україна».

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 свої уточнені вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача АТВТ «Вознесенськавтотранс»- ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнавав частково, вважаючи, що:

-лікування ОСОБА_1 частково оплачувалося не за її рахунок, а за рахунок лікувальної установи в якій вона перебувала і ці витрати вже стягнуті з винної особи за вироком суду;

-позивачкою безпідставно в якості матеріальної шкоди нараховано витрати, понесені нею на лікування інших, не повязаних з отриманими травмами захворювань;

-вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, зокрема розмір такої шкоди не підтвердженні належними доказами та є значно завищеними.

Представник відповідача відповідача ПрАТ «АСК «Інго Україна»»- ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги визнавав частково, надаючи обґрунтування аналогічні, наданим представником іншого відповідача.

В той же час просив врахувати наявність встановленого законом ліміту відповідальності страхової компанії за моральну шкоду, завдану з вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6, його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні з позовними вимогами не погоджувалися, вказуючи на їх необґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача АТВТ «Вознесенськавтотранс»- ОСОБА_3, представника відповідача ПрАТ «АСК «Інго Україна»»- ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, розяснення експерта ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали кримінальної справи №1-331/10 по обвинуваченню ОСОБА_6 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, історію хвороби та амбулаторну картку ОСОБА_1, суд прийшов до наступного.

Зокрема, судом встановлено, що 23 січня 2010 року близько 09 години 20 хвилин в м. Вознесенську Миколаївської області ОСОБА_6, який перебував в трудових відносинах з АТВТ «Вознесенськавтотранс», керуючи пасажирським автобусом «ЛАЗ-695», реєстр. номер НОМЕР_1, який належить вищевказаному підприємству, здійснював пасажирські перевезення по міському автобусному маршруту «Сирзавод-ринок».

Рухаючись по вул. Леніна, ОСОБА_6 зупинився на автобусній зупинці «Школа №10», де розпочалася висадка та посадка пасажирів до салону пасажирського автобуса.

Під час висадки-посадки пасажирів ОСОБА_6 проявив неуважність, не впевнився, що пасажири звільнили дверний отвір та під час зачинення автоматичних дверей автобуса спричинив позивачці середнього ступеня важкості тілесні ушкодження у вигляді перелому ребер з забоєм грудної клітини і крововиливів лівого передпліччя.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 листопада 2010 року ОСОБА_6 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому вказані обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді цивільної справи.

В звязку з отриманими травмами ОСОБА_1 з 25 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», після чого протягом місяця продовжувала лікуватися амбулаторно, що повністю підтверджується показаннями допитаних свідків, матеріалами справи (а.с. 13, 177) та оглянутою в судовому засіданні медичною документацією.

Доводи позивачки про продовження нею лікування від отриманих травм та подолання супутніх наслідків травми (загострення інших хвороб) після цього періоду не знайшли свого підтвердження належними та допустимим доказами, ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наступними доказами:

-показаннями свідка ОСОБА_8 (лікаря-хірурга), який пояснив, що ОСОБА_1 дійсно знаходилася на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» з приводу перелому ребер з забоєм грудної клітини і крововиливів лівого передпліччя, проте окрім отриманих травм страждала від ряду інших не повязаних з тілесними ушкодженнями хвороб (в тому числі хронічних). Повне одужання позивачки після травм відбулося протягом місяця з моменту їх отримання, водночас отримані травми жодним чином не призвели до виникнення нових та практично не могли призвести до загострення наявних у неї захворювань;

-показаннями свідка ОСОБА_9 (сімейного лікаря), яка пояснила, що ОСОБА_1 з 1991 року знаходиться на диспансерному обліку, як особа, що має ряд хронічних захворювань, потребує лікування, в тому числі постійного прийняття медичних препаратів для підтримання стану здоровя. Позивачка дійсно знаходилася на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня»з приводу перелому ребер з забоєм грудної клітини і крововиливів лівого передпліччя, повне одужання позивачки (за винятком тимчасових больових відчуттів) після травм відбулося в межах періоду лікування, водночас згідно подальших спостережень отримані нею травми жодним чином не призвели до виникнення нових та загострення наявних у неї захворювань;

-розясненнями висновку судово-медичної експертизи, наданими експертом ОСОБА_10, який пояснив, що під час проведення експертизи в рамках проведення досудового слідства по кримінальній справі експертами було визначено, що ОСОБА_1 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому ребер з забоєм грудної клітини і крововиливів лівого передпліччя, проте окрім отриманих травм мала ряд інших не повязаних з тілесними ушкодженнями хвороб (в тому числі хронічних). Повне одужання позивачки після травм повинно було відбутися не пізніше, ніж через чотири - шість тижнів з моменту їх отримання (за винятком періодичних больових відчуттів, які могли тривати довше), водночас отримані травми жодним чином не могли призвести до виникнення нових та практично не могли призвести до загострення наявних у неї захворювань;

-довідками КУ «Вознесенська центральна районна лікарня»(а.с. 13, 177), згідно яких після 05 лютого 2010 року позивачка зверталася до лікувальної установи виключно з приводу лікування інших раніше наявних у неї хвороб;

-історією хвороби та амбулаторною карткою ОСОБА_1, які підтверджують період лікування позивачки від отриманих травм лише протягом січня-лютого 2010 року та спростовують її твердження про виникнення у неї внаслідок спричинених тілесних ушкоджень нових захворювань та загострення існуючих хвороб.

Таким чином в судовому засіданні підтверджено, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_1 протягом січня лютого 2011 року проходила стаціонарне та амбулаторне лікування, несла затрати на лікування (придбання ліків, обстеження, проїзд).

Вказані затрати підтверджуються показаннями свідків, довідками про придбані за власні кошти ліків, необхідність їх придбання та вартість, іншими доказами.

Зокрема суд приймає до уваги довідку про вартість призначених для лікування травм препаратів станом на час лікування від 17 листопада 2010 року (а.с. 11), довідку КУ «Вознесенська центральна районна лікарня»від 08 листопада 2010 року про перелік препаратів, яких потребувала ОСОБА_1 за період лікування травм (а.с. 13), платіжні документи за придбання ліків в межах періоду лікування від травм (січень-лютий 2010 року) з врахуванням призначених лікарських засобів (а.с. 79-81, 102, 103, 108-109), документи на проведення в цей період медичних обстежень грудної та черевної порожнини постраждалої (а.с. 128, 135), платіжних документів на проїзд до лікувальної установи (в м. Миколаїв) і в зворотному напрямку в цей період (а.с. 71, 74, 114, 118).

Проте суд не може прийняти до уваги:

-в повному обсязі уточнену довідку про перелік препаратів, необхідних для лікування травм потерпілої від 24 березня 2011 року (а.с. 177), оскільки вона суперечить первісній довідці, отриманій судом в рамках розгляду кримінальній справи (а.с. 13). Разом з тим з показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що додаткові препарати, зазначені в уточнені довідці, що не знайшли відображення в первісній, не застосовуються для лікування отриманих позивачкою травм, однак повязані з лікуванням наявних у неї раніше хронічних захворювань;

-додатково наданий позивачкою платіжний документ на придбання лікарських засобів за період лікування з уточненою вартістю препаратів (а.с. 184), оскільки вказаний документ датований 25 березня 2011 року, водночас зазначена в ньому вартість придбаних препаратів визначена станом на дату видачі цього документа, а не на час придбання ліків;

-інших платіжних документів на придбання лікарських засобів, проїзд, оскільки вони не повязані з лікуванням від отриманих травм (не стосуються періоду лікування, необхідність придбання вказаних медикаментів для лікування травм не підтверджена призначенням лікаря, частина придбаних медпрепаратів зазначена в платіжних документах в загальному «медикаменти»та не містить детальної розшифровки з зазначенням їх найменування та вартості).

Тому суд прийшов до висновку, що позивачка зазнала матеріальної шкоди від отриманих нею 23 січня 2010 року травм в розмірі, що підтверджується наступними доказами:

-товарним чеком від 05 лютого 2010 року в розмірі 64,75 грн.;

-товарним чеком від 29 січня 2010 року в розмірі 36,64 грн.;

-товарним чеком від 01 лютого 2010 року в розмірі 14,50 грн.;

-товарним чеком від 27 січня 2010 року в розмірі 194,50 грн.;

-товарним чеком від 28 січня 2010 року в розмірі 42,96 грн.;

-товарним чеком від 05 лютого 2010 року в розмірі 65,60 грн.;

-товарним чеком від 31 січня 2010 року в розмірі 142,95 грн.;

-фіскальним чеком №41897 від 15 лютого 2010 року в розмірі 27,21 грн.;

-фіскальним чеком №87156 від 15 лютого 2010 року в розмірі 28,86 грн.;

-квитанцією до прибуткового касового ордера №267 від 26 січня 2010 року в розмірі 380 грн.;

-квитанцією до прибуткового касового ордера №450 від 10 лютого 2010 року в розмірі 380 грн.;

-квитком на автобус №230748 від 03 лютого 2010 року в розмірі 22 грн.;

-квитком на автобус №230749 від 03 лютого 2010 року в розмірі 22 грн., а всього в загальному розмірі 1421,97 грн.

Відповідно до ст.ст. 1166, 1187, 1195 ЦК України особа, яка внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди ушкодила здоровя іншої особи та завдала їй матеріальної шкоди, зобовязана відшкодувати таку шкоду в повному обсязі.

Водночас за спричинену матеріальну шкоду, завдану своїм працівником під час виконання останнім трудових обовязків, згідно вимог ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальний роботодавець, тобто в даному випадку АТВТ «Вознесенськавтотранс».

Однак судом встановлено, що на момент спричинення тілесних ушкоджень цивільно-правова відповідальність АТВТ «Вознесенськавтотранс»була застрахована за укладеним з АСК «Інго Україна»(правонаступником якого є ПрАТ «АСК «Інго Україна»») договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №В-651500909 від 04 грудня 2009 року, а тому вказана матеріальна шкода відповідно до вимог п. 9.3. ст. 9, п. 12.2 ст. 12, п. 22.1 ст. 22, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п.п. 4.1-4.2., 4.4 договору підлягає відшкодуванню страховиком в повному обсязі без застосування франшизи.

В частині вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з положень ч. 1 ст. 23, ст. 1167 ЦК України, яка передбачає право особи, якій завдана моральна шкода, вимагати відшкодування такої шкоди особою, яка її завдала, за наявності вини останньої, а в разі завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоровя незалежно від вини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

За спричинену матеріальну шкоду, завдану своїм працівником під час виконання останнім трудових обовязків, згідно вимог ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальний роботодавець, який згідно положень ст. 1194 ЦК України, як особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страховик же згідно п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»відшкодовує потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України в розмірі не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону.

В судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачці ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у звязку з ушкодженням здоровя.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд у відповідності з вимогами статті 23 ЦК України, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних), яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1, суд враховує характер та тривалість страждань (вік постраждалої, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, період відновлення та наслідки, що залишилися після травм), відсутність передумов для добровільного відшкодування завданої шкоди її заподіювачем, тимчасова нетривала зміна постраждалою способу життя.

Інших факторів, що б могли вплинути на розмір відшкодування, судом не встановлено.

Тому суд вважає достатнім відшкодування в розмірі 3 000 грн., яке підлягає стягненню на користь позивачки наступним чином:

-з ПрАТ «АСК «Інго Україна»»- в межах ліміту відповідальності в розмірі 2550 грн.;

-з АТВТ «Вознесенськавтотранс»- в межах залишку в розмірі 450 грн.

В силу ст. 88 ЦПК України між відповідачами (з врахуванням розміру задоволених вимог) також підлягають розподілу судові витрати, а саме:

- з ПрАТ «АСК «Інго Україна»»на користь позивачки частково підлягають стягненню витрати на правову допомогу, понесені нею в звязку з розглядом цивільного позову в межах кримінальної справи, так і під час розгляду цієї справи в розмірі 360 грн., а також на користь держави 53,55 грн. судового збору та 108 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи;

- з АТВТ «Вознесенськавтотранс»на користь позивачки частково підлягають стягненню витрати на правову допомогу, понесені нею в звязку з розглядом цивільного позову в межах кримінальної справи, так і під час розгляду цієї справи в розмірі 40 грн., а також на користь держави 5,95 грн. судового збору та 12 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1 421 (одна тисяча чотириста двадцять одна) гривня 97 копійок, а також 2550 (дві тисячі пятсот пятдесят) гривень в порядку відшкодування моральної шкоди та 360 (триста шістдесят) гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»» витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 108 (сто вісім) гривень на користь державного бюджету м. Вознесенська: (Банк ГУДКУ в Миколаївській області, код ЄДРПОУ: 23406957, МФО 826013, р/р 31212259700007).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»» 53 (пятдесят три) гривні 55 копійок судового збору на користь місцевого бюджету м. Вознесенська (банк УДК в Миколаївській області, код банку 23406957, МФО 826013, код платежу 22090100, р/р 31415537700007).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства відкритого типу «Вознесенськавтотранс», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу «Вознесенськавтотранс» на користь ОСОБА_1 450 (чотириста пятдесят) гривень в порядку відшкодування моральної шкоди та 40 (сорок) гривень витрат на правову допомогу.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу «Вознесенськавтотранс» витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 12 (дванадцять) гривень на користь державного бюджету м. Вознесенська: (Банк ГУДКУ в Миколаївській області, код ЄДРПОУ: 23406957, МФО 826013, р/р 31212259700007).

Стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу «Вознесенськавтотранс» 05 (пять) гривень 95 копійок судового збору на користь місцевого бюджету м. Вознесенська (банк УДК в Миколаївській області, код банку 23406957, МФО 826013, код платежу 22090100, р/р 31415537700007).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: