Постанова № 19469035, 31.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

31.08.2011 р.                                                                                 Справа № 2а-4161/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІ", вул. Гмирьова, 14,Миколаїв,54000

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

проскасувати податкове повідомення-рішення від 20.05.2011 р. №0000172302, №0000212302, №0000182302, №0000202302,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 31.03.11р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3/9/10-007 від 04.01.11р.;

Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІ" пред’явлено позов до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.05.11р. №0000172302 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2010р. у сумі 667693грн., №0000212302 про зменшення бюджетного відшкодування за грудень 2010р. у сумі 171954грн., №0000182302 про зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2010р. у сумі 216667грн., №0000202302 про зменшення бюджетного відшкодування за листопад 2010р. у сумі 175394грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові (а.с.3-7), наданих доказах та усних поясненнях.

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що оскаржуємі рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ “ЕВЕРІ”, за результатами якої було складено акт перевірки від 16.05.11р. №1668/07-024/34437753 (а.с.14-35).

На підставі висновків акту 20.05.11р. були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000172302 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2010р. у сумі 667693,0грн.; - №0000212302 про зменшення бюджетного відшкодування за грудень 2010р. у сумі 171954,0грн.; - №0000182302 про зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2010р. у сумі 216667,0грн.; - №0000202302 про зменшення бюджетного відшкодування за листопад 2010р. у сумі 175394,0грн. (а.с.10-13);

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення зазначених сум бюджетного відшкодування ПДВ став висновок відповідача в акті перевірки, що позивачем було порушено п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції на час перевірки).

Вказаний висновок ґрунтується (на думку відповідача) на такому:

- деякі підприємства (контрагенти позивача) не декларують до сплати податок на додану вартість (а.с.24) – щодо ПАТ “Запорізький завод металевих конструкцій”;

- здійснити перевірку ТОВ "АЛТ Україна лтд" за квітень 2010 року неможливо у зв'язку з тим, що згідно з актом обстеження місцезнаходження підприємства за юридичною адресою ТОВ "АЛТ Україна лтд" за податковою адресою не знаходиться (а.с.25);

- за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ "АЛТ Україна ЛТД" у квітні 2010 року встановлено розбіжності з ТОВ "Евері" на суму 11545,03грн. (а.с.26);

- не можливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень 2010р. на суму 587039грн., що пов'язано з тим, що не отримані відповіді про результати позапланових перевірок з питання правових відносин по ланцюгу постачальників (а.с.27);

- взаємовідносини ТОВ “Евері” з постачальниками по ланцюгу придбання соняшникової олії є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України (а.с.30-32);

- матеріали перевірки ТОВ “ФК Євростокс” свідчать про те, що це підприємство працює з “вірогідними податковими ямами” (а.с.20), операції з поставки товарів на адресу ТОВ “ФК Євростокс” мають ознаки безтоварних.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”, об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов’язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, відповідач у даному випадку первинно мав встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

          Позивач надав суду копії документів, що підтверджують здійснення ним реальних господарських операцій у періоді що перевірявся. Зазначені документи у повному обсязі надавалися відповідачу під час проведення перевірки, проте, відповідачем первинні документи та пояснення позивача не було взято до уваги.

          Суд зазначає, що констатування фактів порушень податкового законодавства, ґрунтуючись лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          Щодо посилання відповідача на не декларування контрагентами позивача до сплати податку на додану вартість, слід зазначити наступне.

          Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

          При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

          При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

          Факт не декларування іншими підприємствами (в ланцюгу постачання) до сплати податку на додану вартість у певному місяці не може свідчити про те, що ці підприємства не відображали у своєму податковому та бухгалтерському обліку суму податкових зобов’язань з ПДВ за операціями поставки з позивачем. Зазначене, з огляду на норми податкового законодавства, може також свідчити про те, що у певному періоді ці підприємства мали від’ємне значення (податковий кредит перекрив зобов’язання), та не може бути доказом наявності порушень податкового законодавства з боку позивача.

          Крім того, в акті перевірки зазначено (а.с.31), що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 Цивільного кодексу України), а також що вказана підстава, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Слід також зазначити, що пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що включенню до складу податкового кредиту не підлягають лише суми, не підтверджені податковими накладними. Вимоги щодо оформлення податкової накладної встановлені ст.201 ПК України. Усі ці вимоги були виконані позивачем, зауваження щодо оформлення податкових накладних в акті перевірки відсутні.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб’єктами господарювання з огляду на норми Закону “Про державну податкову службу” та ст.20 ПКУ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправних повідомлень-рішень.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем повинно було досліджуватись факти здійснення господарської операції безпосередньо між учасниками господарської операції (тобто між позивачем та його контрагентами), а не між іншими учасниками господарських взаємовідносин по третіх, четвертих тощо ланках –«ланцюгах».

Водночас слід зазначити, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю.

          Відтак власне відсутність доказів сплати або декларування постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятих рішень. У зв’язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача –такими, що підлягають судовому захисту.

          Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

          Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

          Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

          За таких обставин, податкові повідомлення - рішення від 20.05.11р. №0000172302 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2010р. у сумі 667693грн., №0000212302 про зменшення бюджетного відшкодування за грудень 2010р. у сумі 171954грн., №0000182302 про зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2010р. у сумі 216667грн., №0000202302 про зменшення бюджетного відшкодування за листопад 2010р. у сумі 175394грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.05.11р.:

- №0000172302 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2010р. у сумі 667693грн.;

- №0000212302 про зменшення бюджетного відшкодування за грудень 2010р. у сумі 171954грн.;

- №0000182302 про зменшення бюджетного відшкодування за жовтень 2010р. у сумі 216667грн.;

- №0000202302 про зменшення бюджетного відшкодування за листопад 2010р. у сумі 175394грн.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІ" суму сплаченого судового збору в розмірі 13грн. 60коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                           Зіньковський О.А.

постанова складена у повному обсязі

та підписана 05.09.2011р.