Постанова № 19469010, 31.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

31.08.2011 р.                                                                                 Справа № 2а-4813/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Влад", вул.Жовтневої революції 26-а, м.Вознесенськ, Миколаївська область, 56500;

доВознесенської ОДПІ у Миколаївській області, пров.Братів Іпатових 6, м.Вознесенськ, 56500;

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.06.11р. №0000102301;

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н, від 16.06.11р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність 2633/10/10-009 від 17.02.11р.;

Товариством з обмеженою відповідальністю "Влад" пред’явлено позов до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області з вимогою визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ від 22.06.11р. №0000102301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 953822,50грн., з яких 862828грн. за основним платежем, та 90994,5грн. за штрафними санкціями.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові (т.1 а.с.3-7), наданих доказах та усних поясненнях.

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.

Позивач також зазначає, що Вищий адміністративний суд України листом від 02.06.2011 року вих. № 742/11/13-11 роз’яснив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 22.06.11р. №0000102301 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.10р. по 31.03.11р.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 08.06.11р. №1060/23/20908084 (а.с.12-45) та прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.06.11р. №0000102301 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 953822,50грн., з яких 862828,0грн. за основним платежем, та 90994,5грн. за штрафними санкціями (а.с.8).

У висновку акту перевірки зазначено, що позивачем порушено пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно із цими нормами, включенню до складу податкового кредиту не підлягають суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Крім того, актом встановлено наступні порушення з боку позивача. Як вбачається з акту перевірки (т.1 а.с.29), об’єктом перевірки стали господарські операції позивача із підприємствами:

- ТОВ “Трек”; ТОВ “Український аграрно-інвестиційний союз”;

- ТОВ “АВО-транс”; ТОВ “ТЕС-ЮГ”; ПП “Райдодізель”.

Щодо ТОВ “Трек”, то в акті перевірки (т.1, а.с.30-31) зазначено, що операції з придбання товару у ТОВ “Трек” є недійсними, тому що воно мало “розбіжності” з іншими підприємствами –ТОВ “СІНТЕКС-ЮГ”, ТОВ “Скад”, ТОВ “ВЕСТОР ЮГ”, ТОВ “ВЕК-ЕКСПО”.

Відносно ТОВ “Український аграрно-інвестиційний союз” та ТОВ “АВО-транс” в акті перевірки (т.1 а.с.31-32) вказано, що ці підприємства здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки ці підприємства мають стан 10 –запит на встановлення місцезнаходження.

Стосовно ТОВ “ТЕС-ЮГ” в акті перевірки (т.1 а.с.32-33) зазначено, що це підприємство мало взаємовідносини з ТОВ “Український аграрно-промисловий альянс”. При цьому, перевіркою ТОВ “ТЕС-ЮГ” встановлено, що операції з поставки не мали реальний товарний характер.

Щодо ПП “Райдодізель”, то в акті перевірки (т.1, а.с.33-34) зазначено, що до Вознесенської ОДПІ надійшов лист ДПА у Миколаївській області, яким доведено завдання ДПА України. Згідно цього завдання, ПП “Райдодізель” віднесено до категорії “транзитери”. Враховуючи наведене, податковий кредит ТОВ “ВЛАД” по контрагенту ПП “Райдодізель” визнано недійсним.

Як підтверджено актом перевірки (т.1 а.с.17), позивач використовував у своїй діяльності основні фонди І групи: автозаправні станції у м.Вознесенську у кількості 5 одиниць, та орендував основні фонди І групи –АЗС у містах Миколаїв та Первомайськ.

Отримані нафтопродукти на АЗС у кількості згідно видаткових документів потрапляли до резервуарів, технологічно пов’язаних з реєстратором розрахункових операцій. Суми поставлених нафтопродуктів, зазначені у видаткових та товарно-транспортних документів, співпадають з Z-звітами, роздрукованими з РРО.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”, об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов’язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, відповідач у даному випадку первинно мав встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

          Позивач надав суду копії документів, що підтверджують здійснення ним реальних господарських операцій у періоді що перевірявся. Зазначені документи у повному обсязі надавалися відповідачу під час проведення перевірки, проте, відповідачем первинні документи та пояснення позивача не було взято до уваги.

          Суд зазначає, що констатування фактів порушень податкового законодавства, ґрунтуючись лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

          Щодо посилання відповідача на не декларування контрагентами позивача до сплати податку на додану вартість, слід зазначити наступне.

          Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

          При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

          При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

          Факт не декларування іншими підприємствами (в ланцюгу постачання) до сплати податку на додану вартість у певному місяці не може свідчити про те, що ці підприємства не відображали у своєму податковому та бухгалтерському обліку суму податкових зобов’язань з ПДВ за операціями поставки з позивачем. Зазначене, з огляду на норми податкового законодавства, може також свідчити про те, що у певному періоді ці підприємства мали від’ємне значення (податковий кредит перекрив зобов’язання), та не може бути доказом наявності порушень податкового законодавства з боку позивача.

          Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 Цивільного кодексу України), а також що вказана підстава, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб’єктами господарювання з огляду на норми Закону “Про державну податкову службу” та ст.20 ПКУ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправних повідомлень-рішень.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем повинно було досліджуватись факти здійснення господарської операції безпосередньо між учасниками господарської операції (тобто між позивачем та його контрагентами), а не між іншими учасниками господарських взаємовідносин по третіх, четвертих тощо ланках –«ланцюгах».

Водночас слід зазначити, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю.

          Відтак власне відсутність доказів сплати або декларування постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

          Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

          В той же час, актом перевірки підтверджено (т.1 а.с.29-32) і це не заперечено відповідачем у судовому засіданні, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, що надають право на віднесення сум до складу податкового кредиту.

          У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит сформовано позивачем у зв’язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності (позивачу поставлявся товар –нафтопродукти; основний вид діяльності позивача - роздрібна торгівля паливом).

          На підтвердження товарності операцій позивачем надано суду та до перевірки відповідні договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т.1, а.с.49-250, т.2, а.с.13-139).

          Відтак, суд дійшов висновку, що операції з поставки нафтопродуктів до позивача є реальними, товарними та дійсно мали місце. Отже, наведені вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України не порушувалися позивачем у перевіреному періоді, акт перевірки не містить доказів вчинення позивачем таких порушень.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого рішення. У зв’язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача –такими, що підлягають судовому захисту.

          Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

          Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

          Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

          Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

          За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області від 22.06.11р. №0000102301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 953822,50грн., з яких 862828грн. за основним платежем, та 90994,5грн. за штрафними санкціями.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад" суму сплаченого судового збору в розмірі 3грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                           Зіньковський О.А.

постанова складена у повному обсязі

та підписана 05.09.2011р.