Постанова № 19467735, 14.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2011 р. № 2а-5362/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Демяновського Г.С.,

при секретарі Бугара Д.Р.

за участю представників :позивача :Андрієвської Н.Л.,Лахомова М.В.,відповідача Савченко П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ТзОВ «Ф-Арсенал»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова №0001882321/0 від 12.10.2010 року, №0001882321/1 від 08.12.2010 року, №0002292321/0 від 27.12.2010 року.,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф-Арсенал»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень №0001882321/0 від 12.10.2010 року, №0001882321/1 від 08.12.2010 року, №0002292321/0 від 27.12.2010 року.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Вважають, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф-Арсенал»правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку, сплачені в ціні послуг, придбаних у ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»в квітні - травні 2010 року, оскільки, сформовано податковий кредит у спірних періодах відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у письмовому запереченні на позовну заяву. Зокрема, відповідачем зазначено про те, що позивачем порушено вимоги п.1.7 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та занижено податок на додану вартість за період квітень - травень 2010 року на суму 11072,41 грн., оскільки, правочин, який було укладено між позивачем та ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи», вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто, є таким, що порушує публічний порядок, отже є нікчемним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ф-Арсенал»з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за квітень травень 2010 року. За результатами перевірки складено Акт №5484/23-209/31526227 від 01.10.2010 року (далі- Акт перевірки). На підставі вищевказаного Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 12.10.2010 року №0001882321/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 16608,61 грн. (в т.ч. 11072,41 грн. основного платежу та 5536,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

За результатами адміністративного оскарження позивачем вищенаведеного податкового повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2010 року №0001882321/1 та від 27.12.2010 року №0002292321/0, згідно яких сума податкового зобовязання залишилася без змін.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем із ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи».

Судом встановлено, що між ТОВ «Ф-Арсенал»і ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»було укладено Договір №41 від 30.03.2010 року на виготовлення і розміщення реклами, згідно якого ТОВ «Ф-Арсенал»доручає, а ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»зобовязується виготовити і розмістити інформацію в обємах і на умовах даного Договору.

Протягом квітня-травня 2010 року ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»були надані позивачу послуги із розміщення та виготовлення реклами на загальну суму 58711,27 грн. в тому числі ПДВ 9767,43 грн. Крім того, позивачем в травні 2010 року перераховано вказаному контрагенту попередній платіж в розмірі 7862,50 грн. ( в т.ч. 1304,98 грн. ПДВ) за розміщення реклами в червні 2010 року.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»позивачем представлено суду Договір на виготовлення і розміщення реклами №41 від 30.03.2010 року, Додаток №1 від 30.03.2010 року до Договору №41 від 30.03.2010р. «Адресна програма для розміщення реклами в квітні місяці», акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №182001 від 30.04.2010р., податкову накладну №182001 від 30.04.2010р. (сума ПДВ складає 4267,43 грн.), додаток № 2 від 30.04.2010 року до Договору № 41 від 30.03.2010р. «Адресна програма для розміщення реклами в травні місяці», акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №182003 від 30.05.2010р., податкову накладну №182003 від 30.05.2010р. (сума ПДВ складає 5500 грн.), Додаток №3 від 30.05.2010 року до Договору №41 від 30.03.2010р. «Адресна програма для розміщення реклами в червні місяці», податкову накладну №182002 від 28.05.2010р, банківські виписки по рахунку позивача на підтвердження оплати отриманих послуг.

Представлені також акти здачі-прийняття робіт \надання послуг\ ,підписані директорами підприємств,і з яких вбачається,що ПП „Рекламно-маркетінгове агенство „КРЕАТИВ ТЕХНОЛОДЖИ” для позивача виготовляло та розміщувало зображення на рекламних постерах.

Крім цього, на підтвердження здійснення вищезгаданих господарських операцій з ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»позивачем представлено суду копії кольорових фотознімків (аркуш справи 67-75) з яких вбачається фактичне розміщення реклами, тобто реальне виконання Договору на виготовлення і розміщення реклами № 41 від 30.03.2010 року. На фотографіях зазначені дати розміщення,які співпадають з договірними.

Позивач представив також копії договорів з контрагентами ,з яких вбачається,що ТзОВ „Ф-Арсенал „ надавав ряду установ та підприємств рекламні послуги,зокрема :

-договір №31\05\10-18 від 31.05 2010 року ,укладений з ПП „Рекламне агенство „Міст Медіа” на проведення рекламної кампанії на території України,

-договір №ДГ-743 від 01 червня 2010 року ,укладений з ДП „Перехід Аутдор”про надання послуг з розміщення зовнішньої реклами,

--договір № 28.03.08-А15 від 28.03.2008 року ,укладений з ТзОВ „Довіра Аутдор” про надання послуг з розміщення зовнішньої реклами,

-договір № 27\01\10-8 від 27.01 2010 року ,укладений з ПАТ „ІМЕКСБАНК” на проведення рекламної кампанії на території України,

З договору №1 від 01.01.2011 року вбачається,що позивач уклав договір з Департаментом економічної політики Львівської міської ради на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів.

З довідки АА №060819 з ЄДРПОУ вбачається ,що видом діяльності позивача є рекламна діяльність.

З податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-серпень 2010 року вбачається,що ТзОВ „Ф-Арсенал” в означених місяцях проводив господарські операції з вказаним контрагентом ,це ж вбачається з витягів даних про податковий кредит за квітень-червень 2010 року по платнику ТзОВ „Ф-Арсенал”

З податкових декларацій з податку на додану вартість ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»вбачається,що означене підприємство здавало декларації за квітень-червень 2010 року і в списках контрагентів значиться позивач.

Постановами апеляційного суду Львівської області скасовані постанови суддів Галицького районного суду щодо притягнення до адміністративної відповідальності директора та головного бухгалтера ТзОВ „Ф-Арсенал” за порушення порядку ведення податкового обліку,а саме заниження ПДВ на суму 11072 грн.Означене порушення і є предметом розгляду даної справи.

За таких умов суд не може визнати правочини ,вчинені контрагентами, нікчемними ,оскільки представлені документи підтверджують реальність господарських операцій , і суд не приймає висновок головного державного податкового ревізора інспектора \Довідка від 29.07.2010 року №1499\16\33922504\ в частині того ,що угода між ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»та ТзОВ „Ф-Арсенал” має ознаки нікчемності.

На момент виникнення спірних правовідносин визначення платників податку на додану вартість, обєкти, бази та ставки оподаткування, перелік неоподаткованих та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету були встановлені Законом України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року з наступними змінами та доповненнями (далі Закон ).

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин є правила податкового обліку, встановлені статтею 7 даного Закону.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю. Копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 цього Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті 7 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 7.4.1. ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За приписами пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Системний аналіз наведених пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем в податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

З наявних у справі матеріалів вбачається, що контрагент позивача - ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи»мав право на складення податкових накладних, оскільки на момент видачі таких був зареєстрованим платником ПДВ (Свідоцтво платника ПДВ №100078692).

У п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Не виконання контрагентом свого зобовязання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року, в яких Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України та Верховний Суд України дійшли висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі ««БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом його зобовязань зі сплати податку . На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.228 вищенаведеного Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ними. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З вищенаведеного вбачається, що нікчемним є правочин лише у випадках прямо передбачених законом.

Однак, відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів з яких можливо було б встановити спрямованість договору на виготовлення і розміщення реклами, укладеного позивачем із ПП «Рекламно-маркетингове агенство «Креатив-Технолоджи», проти публічного порядку, що могло б слугувати підставою для розцінювання такого нікчемним.

Тому, зазначені в Акті перевірки висновки про нікчемність правочинів, згідно укладеного договору між позивачем та його контрагентом, є нічим іншим як припущенням, оскільки зроблені без наявності достатніх та відповідних на те доказів.

Судом також враховується те, що договір, який на думку відповідача є нікчемним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.17, 18, 94, 112, 136, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю;

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова №0001882321/0 від 12.10.2010 року, №0001882321/1 від 08.12.2010 року, №0002292321/0 від 27.12.2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України та набуває законної сили в порядку, передбаченому ст.254 КАС України.

Суддя: підпис- з оригіналом звірено.

Суддя Демяновський Г.С.