Постанова № 19463999, 20.10.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/2722/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Брудовській Н.В.,

з участю представника позивача Максимчука Ю.П.,

представника відповідача Остапюка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінмат-Ревербері" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Мінмат-Ревербері” звернулось з позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2011 року №0000902301 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64159,00 грн., № 0000892301 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 32936,00 грн. та №0000882301 про збільшення грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на суму 26787,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією (далі-Луцька ОДПІ) було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінмат-Ревербері” (далі-ТзОВ “Мінмат-Ревербері”) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт № 7059/23-2/33273839 від 12.09.2011 року, на підставі вказаного акту Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 23.09.2011 року №0000882301, №0000892301 та № 0000902301 та надіслані позивачу 26.09.2011 року про що свідчить поштовий конверт. Позивач не погоджується з порушеннями, встановленими актом перевірки, відтак вважає, що винесені на його підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Відповідач в запереченні на адміністративний позов №1123/10/10-012 від 19.10.2011 року та представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що податковим органом на підставі акту перевірки правомірно встановлено порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в частині реалізації підприємством виробів із мінеральної вати за цінами, нижчими за витрати понесені на виробництво таких виробів, крім того, особам, які не є платниками податку на прибуток. Вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до норм діючого на момент спірних правовідносин законодавства і підстави для визнання їх протиправними відсутні. Просять в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, доводи та заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Мінмат-Ревербері” зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Луцької міської ради 20 січня 2005 року за №11981020000000644. Нова реєстрація товариства проведена виконавчим комітетом Луцької міської ради 07 серпня 2007 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №003884 від 7 серпня 2007 року.

Згідно довідки Луцької ОДПІ від 26 січня 2005 року позивача взято на податковий облік платника податків 26 травня 2005 року за №52.

Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 14 лютого 2005 року №02821978 виданого Луцькою ОДПІ товариство зареєстроване 14 лютого 2005 року як платник податку на додану вартість, яке було анульовано 20 серпня 2007 року у звязку зі зміною місцезнаходження підприємства та видано нове свідоцтво від 20 серпня 2007 року №100059905.

Свідоцтво платника ПДВ від 20 серпня 2007 року №100059905 анульовано 23 січня 2008 року у звязку зі зміною місцезнаходження підприємства та видано нове свідоцтво від 23 січня 2008 року №100091421.

Як підтверджено матеріалами справи на підставі направлень №002355, №002565 та № 002565 від 15 серпня 2011 року виданих Луцькою ОДПІ та наказу №2139 від 2 серпня 2011 року старшими державними податковими ревізорами-інспекторами Луцької обєднаної державної податкової інспекції було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінмат-Ревербері” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року, про що складено акт перевірки №7059/23-2/33273839 від 12.09.2011 року, за результатами якого позивачу винесені податкові повідомлення-рішення №0000902301, №0000892301 та № 0000882301 від 23.09.2011року, які направлені 26 вересня 2011 року та отримані останнім рекомендованим листом про вручення ( поштовий конверт а.с.11).

В ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.6, ст. 1, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. ст. 185, 187, 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV в результаті чого завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 64159 грн. в червні 2011 року, завищено податок на додану вартість, що підлягав бюджетному відшкодуванню на загальну суму 32936 грн. в листопаді 2010 року та занижено податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 21430грн. в тому числі: вересень 2010 року в сумі 2121 грн., жовтень 2010 року в сумі 7597 грн., грудень 2010 року в сумі 11712 грн.; порушення п. 1.20, п. 1.32 ст.1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, ст. 135, 137, 138 Податкового кодексу України в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування в загальній сумі 5722 грн. за 2 квартал 2011 року.

Крім того, порушення статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме, надання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображається у відповідній декларації або довідці станом на 01.07.2009 року.

Судом встановлено і не заперечується сторонами в судовому засіданні, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Мінмат-Ревербері” регулярно і постійно здійснювало виробництво та продаж виробів із мінеральної вати за звичайними та в окремих випадках за договірними цінами.

За досліджуваний період на підприємстві продаж мінераловатної продукції здійснювався згідно прайс-листів від 1 червня 2009 року, 7 квітня 2010 року, 15 листопада 2010 року , 1 травня 2011 року та для порівняння ціни, брались до уваги прайс-листи інших виробників України, які контролювались відповідальною особою підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до собівартості продукції на підставі чого з посиланням на норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зробив висновок про те, що договірна ціна товару є нижчою за звичайну.

Стосовно реалізації позивачем продукції за цінами, нижчими собівартості даної готової продукції, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Абзацом 1 п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначається, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР зазначено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з п.1.43 ст.1 Закону України №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» об'єкт витрат це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» відповідно до п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Чиста вартість реалізації запасів, відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) це- очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію

Згідно з п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також повязаній з продавцем особі чи субєкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

З комплексного аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок, що відповідачем помилково застосовано поняття «собівартість товарів» замість поняття «звичайна ціна», що не передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки для доказів обґрунтування «звичайної ціни» можуть використовуватися терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приходить до висновку, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у межах п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між неповязаними особами надбавок чи знижок до ціни. Податкова інспекція не проаналізувала та не надала оцінки наявності або відсутності обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для контрагентів позивача, не врахувала тих обставин, що під час виробництва продукції та під час простою підприємства є постійні витрати і вони значною мірою впливають на собівартість продукції, яка реалізовувалась протягом всього перевіряємого періоду.

Щодо твердження відповідача з приводу порушення товариством п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під час реалізації власної продукції особам, які не є платниками податків на прибуток суд бере до уваги наступне:

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуг и), що діяли на дату такої реалізації.

Положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 казаного Закону).

В акті перевірки твердження відповідача про не включення позивачем до реєстру виданих податкових накладних та не нарахування податкових зобовязань в повному обсязі на продані вироби з мінеральної вати за цінами, нижчими за собівартість таких виробів на загальну суму 96932 грн. не знайшли свого підтвердження виходя з наступного.

Обєкт, база та ставки оподаткування податком на додану вартість, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету визначені спеціальним Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Твердження представника відповідача, що така ціна (договірна) призвела до заниження податкового зобовязання по ПДВ, в результаті чого підприємством не нараховані податкові зобовязання в повному обсязі на продані вироби з мінеральної вати на загальну суму 96932 грн. не відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при розрахунку зобовязань з податку на додану вартість у листопаді 2010 року і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Крім того, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із статтею 6 Закону України “Про ціни і ціноутворення” в господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, норми Закону України “Про ціни та ціноутворення”, Цивільного та Господарського кодексів України надають субєктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у листопаді 2010 року на суму 32936,00 грн., не завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду на загальну суму 64159 грн. в червні 2011 року та про збільшення грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на суму 26787,50 грн.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ “Мінмат-Ревербері”.

Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих частиною2 статті 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької обєднаної державної податкової інспекції №0000882301,№0000892301 та №0000902301 від 23 вересня 2011 року.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000882301, №0000892301 та №0000902301 від 23 вересня 2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 25 жовтня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський