Постанова № 19463311, 26.08.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2011 р. Справа № 2а/0270/3713/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,

при секретарі судового засідання: Медяній Наталі Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2-представники за довіреністю;

відповідача : ОСОБА_3- представник за довіреністю;

свідка: ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо"

до: Державної податкової інспекції у м.Вінниці

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось приватне акціонерне товариство "Вінницяоблпаливо" (далі ПАТ "Вінницяоблпаливо") до державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної документальної перевірки додержання ПАТ "Вінницяоблпаливо" вимог податкового та іншого законодавства відповідачем складено акт №76/2301/01880670 від 18 липня 2011 року, в якому зафіксовані порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР., п.138.2 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 122398,00 грн., а також порушення п.1.4, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на загальну суму 97918,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року, якими позивачу донараховано податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 122398,00 грн. і з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 97918,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16640,00 грн. та 13312,00 грн. відповідно.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та просить скасувати.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, та просили їх задовольнити, посилаючись на обставили, викладені у позовній заяві. Окремо зазначили про реальність операцій позивача з контрагентами.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях.

З ініціативи представника податкового органу в судовому засіданні в якості свідка допитано податкового ревізора-інспектора ОСОБА_4, яка проводила перевірку. Свідок пояснила, що в частині даних донарахувань нею проводилась перевірка ПАТ "Вінницяоблпаливо" на предмет дотримання вимог податкового законодавства. В ході проведеної перевірки використовувалась первинно-бухгалтерська документація підприємства, яка вказує на реальність здійснення операцій з контрагентами, однак до ДПІ у м.Вінниці надійшли акти перевірок контрагентів позивача, в яких зазначено про ознаки нікчемності. Свідок зазначила, що в основу складеного акту перевірки покладено дані, що наводилися у матеріалах перевірок контрагентів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

За результатами проведеної планової виїзної перевірки ПАТ "Вінницяоблпаливо" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року складено акт №76/2301/01880670 від 18 липня 2011 року.

У вказаному акті йдеться про порушення ПАТ "Вінницяоблпаливо" вимог податкового законодавства.

Так, зокрема, позивачем порушено вимоги п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР., п.138.2 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 122398,00 грн., а також порушено п.1.4, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на загальну суму 97918,00 грн. та ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

Відповідно до акту перевірки, підставою для таких висновків податкового інспектора слугували:

1.акт перевірки №78/23-3/35542787 від 26.01.2011 року ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська (т.2 а.с.19), з якого вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Сканія Плюс" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними;

2.акт перевірки №2718/23-209/33981989 від 02.11.2010 року ДПІ у Синівському районі м.Львова (т.2 а.с.52), з якого вбачається, що контрагент позивача ПП "Галич Тур" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними.

3.акт перевірки №164/23-32742814 від 28.03.2011 року Ленінської МДПІ у м.Луганську (т.2 а.с.65) з якого вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Вісан" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Вінниці, в якому викладені обставини з інших актів перевірок, прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року, якими позивачу донараховано податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 122398,00 грн. і з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 97918,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16640,00 грн. та 13312,00 грн. відповідно.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.

В звязку із тим, що спірні правовідносини виникли в період, як до дії нового податкового законодавства, так і під час дії нового податкового законодавства, тому застосовувати слід положення, як Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість", так і Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проаналізувавши дані норми Законів України та Податкового кодексу України, стає зрозумілим, що до включення сум до складу валових витрат є необхідність підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Як випливає із матеріалів справи, між позивачем та контрагентами (ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс" укладено письмові договори (т.1 а.с.83-84, т.1 а.с.99-102, т.1 а.с.131-133), згідно з якими постачальники зобовязуються поставити та передати вугілля, а покупець (ПАТ «Вінницяоблпаливо») прийняти його та провести оплату.

Окремими розділами даних договорів визначено порядок поставки і приймання вугілля, ціну та порядок розрахунків, якість товару, відповідальність сторін договору, а також реквізити сторін.

В ході судового розгляду судом особливу увагу приділено дослідженню документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, які б підтвердили реальність намірів та реальність наслідків укладеного договору.

Реальність даних договорів підтверджується наступними документами, які містяться в матеріалах справи:

- по ПП "Галич Тур" укладено договір купівлі продажу № 1.133 від 29.09.2009 року на поставку вугілля (а.с.131-133), продавцем виставлено рахунок-фактура № СФ-10-220001 від 22.10.2009р. (а.с.136), надана видаткова накладна №РН-10-2202 від 22.10.2009р. (а.с.135), складено акт приймання-передачі вугілля від 22.10.2009р. (а.с.134), надано залізничну накладну на перевезення №36358066 від 22.10.2009року (а.с.137), сплата за товар підтверджується платіжним дорученням №3527 від 29.10.2009 року (а.с.130). Поставка товару здійснювалася на підставі рознарядки покупця (а.с.129).

- по ТОВ "Сканія Плюс" укладено договір №2/02/10 (1.43) від 04.02.2010 року на поставку вугілля на Мурованокуриловецький районний паливний склад (т.1 а.с.99), додаткові узгодження № 6 від 20.03.2010 року (т.1 а.с.100), додаткове узгодження від 30.08.2010 року (т.1 а.с.1010), додаткове узгодження від 23.09.2010 року (т.1 а.с.102) на поставку вугілля на районні паливні склади ПРАТ «Вінницяоблпаливо».

Продавцем виставлено рахунки фактури та видано видаткові накладні: №0810 від 10.08.2010р., №0812 від 12.08.2010р., №0821 від 21.08.2010р., №0824 від 24.08.2010р., №0830 від 30.08.2010р., №0831 від 31.08.2010р., №08311 від 31.08.2010р., №08312 від 31.08.2010р., №8313182 від 31.08.2010р., №8314182 від 31.08.2010р., №9231182 від 23.09.2010р. ,№923182 від 23.09.2010р, №9232182 від 23.09.2010р. (т.1 а.с. 103-128).

Сплата за товар підтверджується платіжними дорученнями №6903 від 03.08.2010р., №6984 від 11.08.2010р., №7027 від 13.08.2010р., № 5317 від 26.08.2010р., № 7278 від 03.09.2010р., №7306 від 07.09.2010р., №7312 від 08.09.2010р., №7395 від 13.09.2010р., №7448 від 16.09.2010р., №7627 від 28.09.2010р. (т.1 а.с.145-154).

Доставка вугілля здійснювалась автомобільним транспортом по рознарядці, що підтверджується товарно транспортними накладними та довіреностями отриманих від позивача на певних осіб, щодо можливості отримання товару від контрагента (т.1 а.с.180-192).

- по ТОВ "Вісан" укладено договір № 1-ВС-ВП-1.7 від 17.01.2011 року на поставку вугілля (т.1 а.с.83-86), ТОВ "Вісан" виставлено рахунок №200101 від 20.01.2011р. (т.1 а.с.85), надана видаткова накладна №240101 від 24.01.2011р. (т.1 а.с.86), оплата за товар підтверджується платіжними дорученнями №6992 від 21.01.2011р., №9328 від 31.01.2011р., №9363 від 01.02.2011р., №9384 від 02.02.2011р., №7170 від 07.02.2011р., №9432 від 07.02.2011р. (т.1 а.с.90-95). Поставка вугілля здійснювалася залізничним транспортом, що підтверджується залізничними накладними №48525466, №48525507, №48525515 (т.1 а.с.87-89).

Для підтвердження правомірного включення сум до податкового кредиту представниками позивача надано податкові накладні (т.1 а.с.155-169), які відповідають вимогам чинного законодавства, та зауваження щодо них у податкового органу відсутні.

В матеріалах справи також містяться довідки підтвердження відвантаження вугільної продукції, по залізничним накладним, якими підтверджено надходження вагонів із вантажем вугілля (т.1 а.с.138-141).

Крім того, суд бере до уваги покази свідка, яка пояснила, що під час перевірки фактично не встановлено нікчемності укладених правочинів, однак така нікчемність встановлена у перевірках інших ДПІ по кожному з контрагентів позивача.

Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що поставки вугільної продукції згідно із договорами між позивачем та контрагентами реально мали місце, а обставини, викладені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Судом не вбачається порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, подальша реалізація вугілля підтверджується товарно-транспортними накладними, довіреностями про отримання товару від ПАТ «Вінницяоблпаливо» та видатковими накладними (т.1 а.с.193 т.2 а.с.12).

Щодо доводів відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів, то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Стаття 234 ЦК України визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, який може бути визнаний судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними. Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином законом не визнано нікчемним, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом.

Враховуючи наведене, обставини щодо вчинення юридичними особами фіктивного правочину, тобто правочину лише для виду без фактичного його виконання, є підставою для звернення до суду про визнання такого правочину недійсними. Закон такі правочини не визнає нікчемними. На момент розгляду даного спору, відповідачем не надано доказів, що судом прийнято рішення про визнання недійсними вищенаведених правочинів позивача з контрагентами.

Що ж до доводів відповідача про те, що правочини позивача з контрагентами порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість, внаслідок безпідставного включення сум до складу валових витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, що відображені у первинних документах (договорі, податкових накладних, платіжних документах), складених позивачем з вказаними контрагентами лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

З точки зору цивільного права усі учасники цивільних правовідносин є добросовісними і їх вина визнається тільки при умові порушення будь ким з них цивільно-правових обовязків. При цьому з позовної заяви та доданих документів не вбачається, що сторони причиняли збитки державі і в них був умисел на досягнення мети, що суперечить інтересам держави при укладанні правочинів. Вина є умовою цивільно-правової відповідальності, для субєктів підприємницької діяльності. Вона міститься у відношенні їх органів або посадових осіб до своєї протиправної поведінки. Умисел, як одна з форм вини, передбачає, що порушник розумів неправомірність своїх дій, передбачав їх несприятливі наслідки, бажав або свідомо допускав настання несприятливих наслідків. Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів вбачається, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень не був обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені позивача та контрагентів, а лише перевірки контрагентів в яких зазначені припущення про відсутність трудових ресурсів, відсутності складських приміщень та виробничих потужностей.

Тому, твердження органу податкової служби про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентами є необґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час, згідно із частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень; більше того, обставини, що були підставою для його прийняття спростовані матеріалами справи. З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України судовий збір повертається позивачеві із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо" 3,40 грн. (три гривні сорок копійок) державного мита сплаченого відповідно до квитанції від 05.08.2011р., що міститься в матеріалах адміністративної справи №2а/0270/3713/11.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяТомчук Андрій Валерійович

26.08.2011