Рішення № 19451074, 18.11.2011, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 2-1694/11 Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 вересня 2011 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрієвої М.М.,

при секретарі Новіцькій М.Ф.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа Управління Національного банку України в Запорізькій області, Орган опіки та піклування Комунарської районної адміністрації м. Запоріжжя, про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки та за зустрічною позовною заявою публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який неодноразово уточняв. Остаточно просить суд про визнати недійсними Рамкову угоду № 140 від 14.08.2007 року та укладених на підставі неї Договорів про надання траншу № 16.7506/140 від 14.08.2007 року та № 16.8453/140 від 17.01.2008 року, Договір іпотеки № 140-ІД 01 від 14.08.2007 року, Договір поруки № 140- ДП-1 від 14.08.2007 року, а також зобовязати ПАТ «ПроКредитБанк»прийняти від нього суму в розмірі 216539 грн. 50 коп. з розстрочкою у 24 місяці.

В обґрунтування свої вимог зазначив наступне. На підставі Рамкової угоди № 140 та Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 140 від 17.01.2008 року йому було відкрито кредитну лінію в ЗАТ «ПроКредитБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредитБанк». На підставі Рамкової угоди № 140 від 14.08.2007 року та Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 140 від 17.01.2008 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання траншу № 16.7506/140, за умовами якого ЗАТ «ПроКредитБанк»надає ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 70000 доларів США строком користування 84 місяці із сплатою відсотків в розмірі 13,5% річних, а ОСОБА_1 зобовязується повернути надані кошти і сплатити відсотки та платежі за Кредитом, а також комісії на умовах та в строки встановлені Договором.

На підставі Рамкової угоди від 17.01.2008 року та Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 140 від 17.01.2008 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання траншу № 16.8453/140 за умовами якого ЗАТ «ПроКредитБанк»надає ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30000 доларів США, строком користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 12,5% річних, а ОСОБА_1 зобовязується повернути надані грошові кошти і сплатити відсотки та платежі за Кредитом, а також комісії на умовах та в строки встановлені Договором.

У забезпечення виконання зобовязань за Рамковою угодою № 140 в цей же день ЗАТ «ПроКредитБанк», з одного боку, та ОСОБА_1, з другого, уклали Договір іпотеки № 140 ІД 01, предметом якого став житловий будинок № 14 по вул. Політкаторжан у м. Запоріжжі.

В заздалегідь обумовлений день між ОСОБА_4 та ЗАТ «ПроКредитБанк»укладений Договір поруки № 140 від 14.08.2007 року, відповідно до якого поручитель зобовязався нести з позичальником солідарну відповідальність за невиконання зобовязань за Рамковою угодою № 140 та договорами про надання траншів.

ОСОБА_1 вважає, що відповідно до законодавства про валютне регулювання та валютний контроль надання та одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують наявності індивідуальної ліцензії, між тим жодна із сторін оспорюваного правочину такої ліцензії не мала, тому на його думку рамкова угода та Договори про надання траншів повинні бути визнані недійсними як такі, що суперечить вимогам законодавства. Не відповідають вони вимогам закону ще й тому, що, всупереч положень ст. 524 ЦК України, зобовязання виражене в іноземній валюті, тоді як треба було зазначити суму в гривні з посиланням на еквівалент в іноземній валюті. Крім того, зазначений договір є несправедливим, оскільки за умови зростання курсу іноземної валюти всі ризики знецінення національної валюти несе позичальник. Також ОСОБА_1 вважає умови договору несправедливими щодо прав споживача та просить визнати недійсними Договори про надання траншів ще й з цих підстав. Оскільки згідно із правилами цивільного законодавства недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню, а недійсність основного зобовязання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, просить і про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки. Також, з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог, просить зобовязати ПАТ «ПроКредитБанк»прийняти від нього суму в розмірі 203 370 грн. 80 коп. з розстрочкою у 24 місяці.

У грудні 2010 року ПАТ «ПроКредитБанк»звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, якій позивач неодноразово уточнював.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.01.2011 року вимоги зустрічної позовної заяви обєднані в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2011 року залучено Орган опіки та піклування КРА м. Запоріжжя до участі у справі в якості третьої особи без самостійний вимог.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2 і ОСОБА_6 підтримали позов в повному обсязі з підстав, викладених у ньому. В судовому засіданні, яке відбулося 23.09.2011 року, ОСОБА_1 частково визнав позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ПАТ «ПроКредитБанк»в частині заборгованості по капіталу кредиту та нарахованих відсотків по графіку.

В судовому засіданні представники ПАТ «ПроКредитБанк»просять зустрічний позов задовольнити, а проти задоволення первісного позову заперечують в повному обсязі з тих підстав, що укладення договору кредитування в іноземній валюті ґрунтується на законі, умови і порядок використання іноземної валюти визначаються законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а відповідно до положень Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідач за первісним позовом згідно із банківською ліцензією № 195 від 13.10.2003 року, дозволом № 195-1 з додатком до нього виданих Національним банком України, вправі залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. Щодо доводів ОСОБА_1 про відсутність індивідуальної ліцензії у сторін оспорюваного правочину, то відповідно до Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»отримання цієї ліцензії необхідно у випадках, коли терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, перевищення яких тягне за собою необхідність отримання індивідуальної ліцензії, що унеможливлює поширення режиму індивідуального ліцензування на валютні операції, повязані з наданням кредитів. Щодо використання іноземної валюти як засобу платежу, представники відповідача за первісним позовом пояснили наступне. Згідно із Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, таке використання без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, тобто банківська установа, що отримала банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями від НБУ. Відповідач за первісним позовом має таку ліцензію і дозвіл, тому він мав право укладати договір кредитування в іноземній валюті. Щодо тверджень про несправедливий характер положень оспорюваного правочину, представники відповідача за первісним позовом пояснили, що прогнозування росту курсу іноземної валюти виходячи з соціально-економічних умов розвитку України є неможливим, а курс іноземної валюти по відношенню до гривні може як зростати, так і зменшуватися, про що свідчать періоди знецінення іноземної валюти. З звязку з цим сторони при укладенні і виконанні зазначеного договору несуть однакові ризики, банк, як фінансова установа, має власні грошові зобовязання перед іншими особами, тому порушення співвідношення майнових інтересів сторін не існує. Крім того, ОСОБА_1 за умови незгоди зі змістом тих чи інших положень договорів виходячи із презумпції свободи договору мав право їх не підписувати. До того ж вказують, що підставами надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, в сенсі вимог ст.ст. 217, 373 ЦПК України, є обставини, які утруднюють його виконання (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо). Проте, як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви ОСОБА_1 не зазначив підстав для розстрочки виконання рішення суду, не навів належних доказів щодо обставин, які утруднюють його виконання, тому підстави для задоволення вимог щодо розстрочення відсутні. На підставі викладеного просять про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного в повному обсязі.

Треті особи у судове засідання не зявились, причину неявки суду не повідомили, про день і час слухання справи завчасно повідомлялися у встановленому законом порядку, заперечень до позовної заяви не надавали, у звязку з чим, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб, про що сторони не заперечували.

Вислухавши думки осіб, які беруть участь в справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ПАТ «ПроКредитБанк»підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно зі ст.ст. 58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законодавством про банки та банківську діяльність.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми, а кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленти.

За змістом ст. 49 зазначеного Закону як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно із ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ч.ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виражене у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Вирішуючи спір на користь ПАТ «ПроКредитБанк», суд враховує наявність у нього банківської ліцензії № 195 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозволу № 195-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підтверджує право Закритого акціонерного товариства «ПроКредитБанк», яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»на видачу кредиту в іноземній валюті.

Згідно із ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, а в силу п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми перевищують встановлені законодавством межі.

Дійшовши висновку про обґрунтованість тверджень представників відповідача за первісним позовом, суд знаходить неспроможними твердження позивача за первісним позовом про необхідність індивідуальної ліцензії для укладення кредитного договору в іноземній валюті, оскільки: по-перше, за змістом наведених положень закону банки отримують генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, а по-друге, індивідуальної ліцензії потребують лише надання і одержання кредитів, терміни і суми яких перевищують встановлені законодавством межі.

Оскільки законодавством не встановлені граничні межі термінів та сум кредитів в іноземній валюті, надання яких потягло б необхідність отримання індивідуальної ліцензії, між тим відповідач за первісним позовом у відсутність індивідуальної ліцензії має генеральну ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій, які в силу ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені як кредитні операції і до яких віднесено операції з валютними цінностями, суд доходить висновку про правомірність його дій з видачі кредиту в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, а в силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що законодавство України, яке регулює правовідносини в сфері банківської діяльності, не містить заборони банкам надавати кредити в іноземній валюті, суд вважає, що видача банківського кредиту в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства.

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з презумпції свободи договору та волевиявленні сторін у визначенні умов договору та у відсутність передбачених законом підстав для визнання договору кредитування недійсним, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову в цій частині.

З аналогічних міркувань суд не приймає до уваги і доводи позивача за первісним позовом та його представників про несправедливість умов договору кредитування.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Вирішуючи спір на користь відповідача за первісним позовом в частині вимог про визнання недійсним основного зобовязання, суд не вбачає підстав для визнання недійсними Рамкової угоди та укладених на підставі неї Договорів про надання траншів, укладених в забезпечення цього зобовязання, тому вважає за необхідне залишити без задоволення і вимоги про визнання недійсним договорів поруки, іпотеки та вимоги щодо виключення з реєстру іпотек та заборони відчуження предмету іпотеки.

Щодо позовні вимоги ПАТ «ПроКредитБанк»слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобовязання або односторонню зміну його умов.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України сторони повинні виконувати свої обовязки належним чином і у встановлені строки. Відповідачі неналежним чином виконували свої обовязки, внаслідок чого склалася заборгованість, сума якої підтверджена розрахунком заборгованості та актом звірки проведеним між позивачем та відповідачем, що додані до матеріалів справи.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, не сплативши чергові платежі у строк та на умовах визначених Договором, ОСОБА_1 позовом порушив взяті на себе зобовязання.

Пункт 10.2.1. Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 140 від 17.01.2008 року передбачає, що у випадку прострочення Позичальником строків погашення грошових зобовязань Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 (п'ятнадцять) гривень за кожний календарний день існування заборгованості, включаючи день її повного погашення.

Вирішуючи спір щодо стягнення пені за прострочення платежів, суд виходить з того, що у відповідності до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Пунктом 10.4 Рамкової угоди № 140 передбачено, що сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості, без застосування, встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості, а також у пункті 12.3 Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 140 від 17.01.2008 року зазначено, що до усіх вимог, що випливають із угоди та Договорів про надання траншів, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо договором встановлено обовязок позичальника повернути позику (кредит) частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Ця норма Цивільного кодексу України знайшла своє відображення в пунктах 8.2. та 8.2.1. Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди від 12.02.2008 року (в редакції від 17.01.2008 року) які передбачають, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків згідно Графіку, більш ніж 3 банківські дні, Кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту та інших нарахувань за ним.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.4. Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди від 12.02.2008 року передбачено, що у випадку прострочення погашення кредиту, Позичальник зобовязується сплатити Кредиторові проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними Кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з моменту виникнення заборгованості до моменту повного її погашення.

Керуючись правилами тлумачення змісту правочинів (ст. 213 Цивільного кодексу України) принципами справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), з умов Кредитних договорів, Графіків повернення кредитів та сплати відсотків, що є додатками №1 до Кредитних договорів (надалі Графіки), а також вищенаведених норм попереднього та діючого Цивільного кодексу України випливає, що відсотки за користування кредитом нараховуються на суму кредиту, яка фактично використовується позичальником за весь час такого фактичного користування.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 позовом грубо порушив умови Договорів, стосовно здійснення ним чергових платежів по поверненню кредиту згідно з графіком, Відповідач за первісним позовом на підставі п.п. 8.2. та 8.2.1. Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди та (в редакції від 17.01.2008) ч.2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, набув законного права вимагати дострокового погашення несплаченої частини кредиту.

Таким чином, заборгованість позивача за первісним позовом за Рамковою угодою № 140, Договором про надання траншу № 16.7506/140, Договором про надання траншу № 16.8453/140 в розмірі 1544 409, 22 грн. (один мільйон пятсот сорок чотири тисячі чотириста девять ) гривень 22 коп., яка складається з боргу по капіталу 631873 грн.07 коп., боргу по процентам 103530 грн. 13 коп., процентам за фактичне (неправомірне) користування простроченим капіталом 44406 грн. 49 коп., пені 764599 грн. 54 коп.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що у звязку з економічною кризою суттєво погіршився його майновий стан, а у звязку із забороною Банку виїжджати за межі України, він не має можливості заробляти, оскільки він є підприємцем і його діяльність повязана з виїздом за межі України, тому у нього не було можливості погашати заборгованість. Крім того, він розлучений і на його утриманні знаходиться малолітня дитина.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України положення щодо зменшення розмірі неустойки може бути застосовано до процентів, які нараховуються як пеня. Розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад істотне погіршення майнового стану боржника.

Сума неустойки, що нарахована позивачем за зустрічним позовом перевищує суму заборгованості, навіть за умови часткового погашення заборгованості за кредитом.

Станом на 30.09.2011 року пеня за прострочені проценти та кредит становить 764599,54 грн.

Тому суд, виходячи з всіх вищезазначених обставин вважає, що в частині стягнення неустойки з ОСОБА_1 необхідно зменшити до 382299 грн. 77 коп.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує на користь позивача судові витрати, сплачені ним при предявленні позову пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 203, 215, 546, 548, 627 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа Управління Національного банку України в Запорізькій області, Орган опіки та піклування Комунарської районної адміністрації м. Запоріжжя, про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки залишити без задоволення.

Позовні вимоги по зустрічній позовній заяві Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»(рахунок 290930016.980 у АТ «ПроКредитБанк», код ЄДРПОУ 21677333, МФО 320984) за Рамковою угодою № 140, Договором про надання траншу № 16.7506/140, Договором про надання траншу № 16.8453/140 суму боргу по капіталу в розмірі 631873 грн. 07 коп., суму боргу по процентам 103530 грн. 13 коп., процентам за фактичне (неправомірне) користування простроченим капіталом 44406 грн. 49 коп. та пеню в розмірі 382299 грн. 77 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»(рахунок 290930016.980 у АТ «ПроКредитБанк», код ЄДРПОУ 21677333, МФО 320984) державне мито в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя /підпис/ М.М. Дмитрієва