Ухвала суду № 19405209, 12.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2011 р. м. КиївК/9991/30442/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємства «Тріада+»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011

у справі №2а-13137/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Тріада+»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011, ПП «Тріада+»відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт №1034/23-212/32238547 від 22.03.2010.

За висновками акта перевірки позивачем порушено пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого завищені валові витрати на суму 399787,00 грн., п.7.20 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у звязку з чим занижено податок на прибуток на суму 902558,00 грн., та пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з чим занижено податок на додану вартість у сумі 273491,00 грн. та завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за серпень 2009 року на суму 48407,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.04.2010 №0000662302/0 про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 410136,50 грн., у т.ч. за основним платежем 273491,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 136745,00 грн., та №0000672302/0 від 02.04.2010 про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 1325869,60 грн., у т.ч. за основним платежем 902558,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 42331,60 грн.

За результатами апеляційного оскарження, скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобовязань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в період з 01.04.2008 по 30.09.2009 займався поліграфічною та видавничою діяльністю.

15.06.2009 між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір на надання інформаційних послуг, а саме аналізу існуючої у замовника системи організації документообігу, розроблення рекомендацій про засоби удосконалення існуючої у замовника системи організації документообігу, виконання якого підтверджено актом приймання-передачі наданих послуг від 30.06.2009, а вартість договору віднесена до складу валових витрат.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про відсутність у позивача підстав для включення понесених витрат до складу валових, з тих підстав, що надані позивачем договір від 15.06.2009 та акт приймання-передачі виконаних робіт від 30.06.2009, не містять конкретної інформації про надані послуги, їх вартість, одиницю виміру, таким чином відсутня можливість встановити фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та використанням позивачем у власній господарській діяльності, тому вони не є первинними документами що дають підстави для формування валових витрат у звязку із здійсненням господарської діяльності, оскільки не відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

Крім того, у справі встановлено, що позивачем укладено договір про надання послуг з комерційного посередництва від 05.01.2009 №05/01/2009-5 з ФОП ОСОБА_5 щодо придбання поліграфічних матеріалів та устаткування, а саме зі сприяння укладанню договорів з постачальниками, контроль за виконанням домовленостей сторін, контроль за якістю поліграфічних матеріалів, їх цінами та строками поставом, пошук найоптимальнішого постачальника поліграфічних матеріалів, тощо. Вартість отриманих за даним договором послуг позивачем віднесено до складу валових витрат у першому кварталі 2009 року згідно акта виконаних робіт від 31.03.2009 № 1 на загальну суму 177208,74 грн., у 2 кварталі 2009 року, згідно акта виконаних робіт від 30.06.2009 №2 на загальну суму 172577,79 грн.

Оскільки позивачем не надано економічне обґрунтування отриманих послуг з комерційного посередництва від ФОП ОСОБА_5, суди погодились з висновками відповідача про неможливість підтвердити зв'язок цих витрат з їх подальшим використанням у господарській діяльності позивача, та про відсутність підстав для віднесення їх вартості до складу валових на підставі пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем при здійсненні господарської діяльності у періоді, що перевірявся, використовувалась пільга з податку на прибуток передбачена пп.7.13.7 п.7.13 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якої тимчасово, до 01.01.2015, звільняється від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії, отриманий ними від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, крім продукції еротичного характеру.

Оскільки під час перевірки позивачем не надано на вимогу відповідача регістри, у яких ведеться окремий облік валових доходів та валових витрат від підготовки і випуску книжкової продукції, виготовлення тиражу книжкового видання поліграфічними та іншими технічними засобами, відповідачем самостійно перераховані валові витрати, які понесені у звязку з випуском книжкової продукції та відображені у додатку К5 декларації про прибуток підприємства, у відсотковому відношенні до отриманих доходів, що стало підставою для висновків про завищення прибутку, який не підлягає оподаткуванню у сумі 3210447,00 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій погодились з висновками відповідача про підтвердження порушення позивачем п.7.20 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 902558 грн.

Крім того, за висновками відповідача ненадання позивачем до перевірки регістрів, у яких обліковуються доходи та витрати від підготовки і випуску книжкової продукції, виготовлення тиражу книжкового видання поліграфічними та іншими технічними засобами, стало підставою для самостійного перерахування податковим органом податкового кредиту з податку на додану вартість, який відображений у рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість у відсотковому відношенні до отриманих доходів, які обкладаються податком на додану вартість, та висновків про порушення позивачем пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 337939,00 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій погодились з висновками відповідача, що при вірному використанні позивачем методики визначення коефіцієнта розподілення сум податкового кредиту відповідно до листів ДПА України за варіантом з використанням коефіцієнту, що визначається як відношення оподатковуваних операцій до загального обєму операцій, здійсненому у звітному періоді, результат визначення частки податку на додану вартість, що включається до складу податкового кредиту згідно пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинен співпасти з результатами перерахунку відповідача, зробленого за варіантом з використанням коефіцієнту як відношення вартості товарів (робіт, послуг), фактично використаних у звітному періоді в оподатковуваних операціях, до загальної вартості товарів (робіт, послуг) включених до валових витрат виробництва цього ж звітного періоду.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про скасування прийнятих відповідачем за наслідками перевірки податкових повідомлень-рішень є нормативно та документально необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

Однак, судова колегія, не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає, що вони зроблені без всебічного і повного зясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу»(далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, в судовому процесі підлягали встановленню обставини, на які посилався позивач в обґрунтування доводів про правомірність віднесення до складу валових витрат оплати вартості отриманих послуг та підтвердження їх використання у господарській діяльності.

Зокрема, підлягали оцінці доводи позивача щодо дотримання вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, при складанні акта приймання передачі послуг від 30.06.2009, до якого крім того були додані рекомендації щодо способів удосконалення існуючої у позивача системи організації документообігу, розроблених ФОП ОСОБА_4, Положення про документообіг та Положення про порядок підготовки, погодження та укладення договорів, які затверджені наказом позивача №15/07 від 15.07.2009 і таким чином почали використовуватись у господарській діяльності.

Зазначені докази надавались позивачем суду, однак не знайшли свого відображення в судових рішеннях.

Щодо договору №05/01/2009-5 від 05.01.2009, укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_5, то підлягають перевірці доводи позивача що реальність виконання зазначеного договору належно підтверджено первинними документами, а саме, підписаними обома сторонами актами здачі-прийняття наданих послуг №1 від 31.03.2009 та №2 від 30.06.2009 та звітами виконавця в яких зазначено перелік контрагентів з якими позивачем укладено договори та здійснено відвантаження матеріалів, з використанням послуг ФОП ОСОБА_5, а також договорами укладеними позивачем із зазначеними в звіті виконавця контрагентами.

Суди попередніх інстанцій, підтримуючи висновки податкового органу про не підтвердження зв'язку понесених позивачем витрат по виконанню даного договору з його господарською діяльністю позивача, зокрема, з тих підстав, що договори на поставку поліграфічних матеріалів з постачальниками укладені безпосередньо ПП «Тріада+», не дослідили правову природу договору, та не надали оцінки доводам позивача, що ним з ФОП ОСОБА_5 укладено договір комерційного посередництва, а не договір доручення, у звязку з чим договори з постачальниками, яких було знайдено ФОП ОСОБА_5, укладались безпосередньо від імені ПП «Тріада+». А також, не зясували економічну необхідність укладення такого договору, яка за доводами позивача обумовлена відсутністю в штатному розкладі посади менеджера з постачання.

Передчасними є і висновки судів попередніх інстанцій про порушення позивачем вимог п.7.20 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вони засновані на доводах податкового органу про відсутність у позивача регістрів, у яких обліковуються доходи та витрати від підготовки і випуску книжкової продукції, виготовлення тиражу книжкового видання поліграфічними та іншими технічними засобами, у той час як позивачем такі регістри були надані, а також були надані за 2008-2009 роки бухгалтерські регістри, які включають оборотно-сальдові відомості, аналізи рахунків, розрахунки доходу за видами, залишки по рахункам ТМЦ на кінець кварталу звітного року, види затрат, амортизація, розшифрування статей Декларації з ПДВ та уточнення до неї за 2008 рік та за 2009 рік, та які підлягають оцінці при вирішенні питання про підтвердження зазначеного порушення.

З цих же підстав не можна погодитись і з висновками судів про підтвердження порушення позивачем пп.7.4.3, 7.4.5 п.7.4, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», які ґрунтуються єдине на ненаданні позивачем вищезазначених регістрів.

Ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність податкового зобовязання або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобовязаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Тріада+»задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров