Ухвала суду № 19405113, 01.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/28778/11

К/9991/29728/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Дочірнього підприємства «Ексімп»та Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року

у справі № 2а-5821/10/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Ексімп»

до Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ексімп»(далі позивач) звернулось до суду з позовом до Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0044402320/0 від 09 вересня 2009 року та № 0044412320/0 від 09 вересня 2009 року, № 0044402320/1 від 20 листопада 2009 року та № 0044412320/1 від 20 листопада 2009 року, № 0044402320/2 від 29 січня 2010 року та № 0044412320/2 від 29 січня 2010 року, № 0044402320/3 від 15 червня 2010 року та № 0044412320/3 від 15 червня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0044412320/0 від 09 вересня 2009 року, № 0044412320/1 від 20 листопада 2009 року, № 0044412320/2 від 29 січня 2010 року та № 0044412320/3 від 15 червня 2010 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 216856,50 грн., з яких 144571,00 грн. основний платіж та 72285,50 грн. штрафні (фінансові) санкції. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, позивач та відповідач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Позивач в поданій касаційні скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення позовних вимог.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, відповідачем ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В звязку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Ексімп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 04 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 507/23-2/34641339 від 28 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0044402320/0 від 09 вересня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 702820,50 грн. (468547,00 грн. - основний платіж, 234273,50 грн. штрафні (фінансові) санкції), та № 0044412320/0 від 09 вересня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 607543,50 грн. (405029,00 грн. основний платіж, 202514,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0044402320/1 від 20 листопада 2009 року та № 0044412320/1 від 20 листопада 2009 року, № 0044402320/2 від 29 січня 2010 року та № 0044412320/2 від 29 січня 2010 року, № 0044402320/3 від 15 червня 2010 року та № 0044412320/3 від 15 червня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпунктів 5.3.5, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат демереджу на підставі рахунків та актів виконаних робіт, витрат за користування програмним забезпеченням САП АГ без документального підтвердження прав інтелектуальної власності, а також витрат на закордонні відрядження без документального підтвердження звязку даних витрат з господарською діяльністю позивача.

Крім того, встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно взаєморозрахунків з Приватним підприємством «Солло»за липень, серпень, вересень 2008 року, а також згідно взаєморозрахунків із Закритим акціонерним товариством «Фуршет»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сервіс»за інформаційно-консультативні послуги щодо впровадження програмного забезпечення САП АГ.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за своєю правовою суттю демередж є неустойкою та з урахуванням вимог підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включається до складу валових витрат.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновки, що, оскільки, акти про надання інформаційно-консультаційних послуг ЗАТ «Фуршет»та ТОВ «Ай Ті Сервіс»містять найменування послуг «інформаційно-консультаційні послуги», однак не містять зміст та обсяг господарської операції з надання таких послуг та, з огляду на те, що вказаний програмний продукт не перебував на балансі позивача, то ним неправомірно віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 1102596,00 грн. та до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 260458,00 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій погодились з висновком відповідача про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат суми в розмірі 199414,00 грн., оскільки, ДП «Ексімп»не надано підтверджуючих документів щодо звязку відряджень працівників із своєю господарською діяльністю, як от: запрошень приймаючої сторони (в спірному випадку запрошення адресовані ЗАТ «Фуршет»для працівників ДП «Ексімп»); договору чи іншого правочину, спрямованого на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків, укладеного між позивачем та приймаючою стороною, чи іншого правочину, для виконання якого необхідні витрати на закордонні відрядження; будь-яких документів, які засвідчують наміри встановити цивільно-правові відносини, а також документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена платником податку у переговорах, конференціях, тощо, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю такого платника податків.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 144571,00 грн. згідно із взаєморозрахунками з ПП «Солло», оскільки, у разі встановлення податковим органом факту документального підтвердження податкового кредиту в розмірі 144571,00 грн. згідно з вантажними митними деклараціями, а також факту достовірності та повноти сплати податку на додану вартість в загальній сумі 144571,00 грн. за липень, серпень, вересень 2008 року, тосама по собі методологічна помилка не може слугувати підставою для висновку про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість, адже така помилка не тягне за собою заниження податку на додану вартість.

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки, відповідно до підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Термін «демередж»використовується у морських, залізничних, інших перевезеннях як санкція за наднормативний простій. Розмір демереджу визначається угодою сторін, при відсутності угоди згідно із ставками, прийнятими у відповідному порту, на залізниці, тощо. У випадку відсутності таких ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна, контейнерного обладнання, за простій вагона, іншого транспорту після обумовленого часу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за своєю правовою суттю демереджє неустойкою.

В свою чергу, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не дослідили на підставі належних та допустимих доказів доводи позивача про те, що ним витрати на демередж до собівартості товару не включались, а враховувались на рахунку 1000/84050000, де відображались транспортні витрати, та не включались до складу валових витрат.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обовязкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, повязаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у звязку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не повязані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що в запрошеннях на закордонні відрядження міститься назва ДП «Ексімп», окрім ЗАТ «Фуршет»яке, в свою чергу, є засновником позивача, а також той факт, що відправляючи своїх працівників у відрядження позивач виконував свої зобовязання по договорам комісії.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято до уваги доводи відповідача щодо подання позивачем уточнюючих розрахунків податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень та вересень 2008 року 25 вересня 2009 року, тобто після закінчення перевірки та складання відповідного акту за результатами її проведення.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою обєктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Дочірнього підприємства «Ексімп»та Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Костенко М.І.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.