Постанова № 19384670, 27.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2011 р.справа № 2а-4070/10/0470 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Панченко О.М.

суддів: Католікяна М.О. Коршуна А.О.

при секретарі судового засідання:Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року в справі № 2а-4070/10/0470

за позовом Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, в якому просив:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000722320/0 від 28.08.2009 року, № 0000722320/1 від 30.09.2009 року, № 0000722320/2 від 21.12.2009 року, № 0000722320/3 від 26.02.2010 року, якими визначено податкове зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»з податку на прибуток у розмірі 16 781 388,00 гривень, в тому числі 8 390 694,00 гривень за основним платежем та 8 390 694,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями;

визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000112341 від 28.08.2009 року, винесені Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва;

зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі міста Києва утриматись від зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на суму 320 601,97 гривень.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив, погоджуючись з висновками відповідача в акті, складеному за результатами перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 2531/23-612-22599262 від 17.08.2009 року.

Не погодившись з постановою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом невірно застосовані норми «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України» від 15 грудня 2004 року № 637 та суд дійшов помилкового висновку щодо наявності порушень з боку позивача п. 2.6. цього Положення, а саме несвоєчасне оприбуткування готівки в касі підприємства.

Апелянт посилається також на те, що суд дійшов хибного висновку щодо порушення позивачем вимог п.п.5.3.1, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" через віднесення у 2007 році до складу валових витрат підприємства суми видатків у розмірі 2 226 670,20 грн., пов'язаних із отриманням послуг, які неможливо пов'язати з виробничою діяльністю підприємства. При цьому, зазначає апелянт, суд не перевірив, що оплата послуг на користь Компанії RON Business Consulting GmbH»у сумі 180540,00 Євро ( 1259252,89 гривень), а також послуг звязку (роумінг) на користь ЗАТ «УМЗ»у сумі 2882,46 гривень не були включені до складу валових витрат.

Апелянт також вказує на те, що суд безпідставно не прийняв до відома, що акти прийому-передачі послуг, які складені між позивачем та ТОВ «РА Відео Інтернешнл-Україна»мають всі необхідні реквізити та факт надання послуг, що безпосередньо повязані з господарською діяльністю підприємства, підтверджується рішенням господарського суду від 24.01.2008 року по справі № 25/534.

Зазначає, що суд надав невірну оцінку правомірності віднесення частини основних фондів до 3-ї групи та дійшов помилкового висновку щодо завищення сум амортизаційних відрахувань у загальні сумі 31336105.50 грн, внаслідок чого занижено обєкт оподаткування з податку на прибуток у відповідних періодах. Вказує, що телекомунікаційне обладнання не відповідає ознакам будівлі, споруди та передавального пристрою, оскільки не є земельним поліпшенням, оскільки може бути переміщено без знецінення та зміни призначення, а тому не може бути віднесено до обєктів 1 групи основних фондів.

Зазначає, що судом взагалі не були розглянути позовні вимоги щодо зобовязання відповідача утриматися від зменшення відємного значення з податку на додану вартість на суму 320601,97 грн.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період з 30.06.2009 року по 10.08.2009 року Державною податковою інспекцією в Дніпровському районі міста Києва була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.04.2007 р. по 31.03.2009 р. За результатами перевірки складений акт від 17.08.2009 р. № 2531/23-622-22599262.

На підставі акту перевірки від 17.08.2009 р. №2531/23-622-22599262, а також за наслідками процедури адміністративного оскарження податковими органами були ухвалені податкові повідомлення-рішення, якими позивачеві було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 16781388,00 грн., в тому числі 8390694,00 грн. за основним платежем та 8390694,00 грн. за штрафними санкціями; застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення порядку ведення касових операцій в сумі 113000,00 грн., та зменшено суму відємного значення з податку на додану вартість позивача на 320601,97 грн.

Щодо порушення підпункту 5.3.1., 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем до складу валових витрат підприємства було віднесено суму видатків у розмірі 2226671,20 грн., повязаних з отриманням послуг згідно актів виконаних робіт, оформлених із порушенням порядку, встановленого чинним законодавством України, та віднесенням витрат, не повязаних з виробничою діяльністю, до складу валових витрат підприємства.

Згідно підпунктів 5.3.1. та 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності, та будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами.

Колегією суддів встановлено, що витрати на оплату консультаційних послуг на користь Компанії Business Consulting GmbH»у сумі 180540,00 Євро (1259252,89 гривень), а також послуг звязку (роумінг) на користь ЗАТ «УМЗ»у сумі 2882,46 гривень, які на думку відповідача були неправомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, фактично до складу валових витрат підприємства у ІІ кварталі 2007 року позивачем не зараховувались. Доказом цього служить відомість податкового обліку витрат позивача, які відображені у рядку 04.1 (витрати на придбання товарів (робіт, послуг) декларації з податку на прибуток позивача за ІІ - IV квартали 2007 року.

Крім того, на основі наданих позивачем доказів судом встановлено, що відповідність вимогам чинного законодавства України актів прийому-передачі послуг № РН-0000116 від 29.03.2007 року на суму 236087,50 гривень, № РН-0000165 від 28.04.2007 року на суму 111100,00 гривень, № РН-0000208 від 31.05.2007 року на суму 138354,85 гривень, № РН-0000255 від 27.06.2007 року на суму 111140,40 гривень, № РН-0000281 від 31.07.2007 року на суму 111140,40 гривень, № РН-0000315 від 31.08.2007 року на суму 156252,05 гривень та № РН-0000336 від 21.09.2007 року на суму 100459,65 гривень, між ТОВ «РА Відео Інтернешнл-Україна»та ЗАТ «Телесистеми України», а також факт надання послуг встановлено рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 25/534 від 24.01.2008 року про стягнення з ЗАТ «Телесистеми України»на користь ТОВ «РА Відео Інтернешнл Україна»заборгованості за цими актами. Згідно частини 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, у вказаних вище актах прийому-передачі послуг зазначено, які саме послуги було надано, а саме: «послуги з розробки ідей щодо рекламної стратегії, ефективних маркетингових (включаючи рекламні) засобів просування товару Замовника (продукції/послуг) на ринку України», що знайшло своє відображення і в акті перевірки (а.с. 16), а також посилання на відповідний додаток до договору, де чітко визначено перелік послуг та робіт, що виконуються. Послуги за договором № 01/09/06 від 01.09.2006 надавалися ТОВ «РА Відео Інтернешнл»з метою рекламування саме послуг мобільного звязку та Інтернету, надання яких є основним видом діяльності позивача.

Крім того, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить поняття «виробнича діяльність»та не визначає умовою включення понесених витрат до складу валових витрат їх повязаність з виробничою діяльністю.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «РА Відео Інтернешнл Україна»було надано ЗАТ «Телесистеми України»послуги за договором № 01/09/06 від 01.09.2006 для рекламування саме послуг мобільного звязку та Інтернету, надання яких є основним видом діяльності Товариства, тобто ці витрати напряму повязані з веденням господарської діяльності та відповідно до вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»мають бути віднесені саме до валових витрат. Крім того, факт надання вказаних вище послуг на підставі наданих первинних документів встановлено господарським судом.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував наведене та дійшов хибного висновку щодо неправомірності віднесення до валових витрат підприємства витрати згідно актів прийому-передачі послуг № РН-0000116 від 29.03.2007 року на суму 236087,50 гривень, № РН-0000165 від 28.04.2007 року на суму 111100,00 гривень, № РН-0000208 від 31.05.2007 року на суму 138354,85 гривень, № РН-0000255 від 27.06.2007 року на суму 111140,40 гривень, № РН-0000281 від 31.07.2007 року на суму 111140,40 гривень, № РН-0000315 від 31.08.2007 року на суму 156252,05 гривень та № РН-0000336 від 21.09.2007 року на суму 100459,65 гривень.

Щодо порушення позивачем підпункту 8.2.2. пункту 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено суми амортизаційних відрахувань у загальній сумі 31336105,50 грн., що в свою чергу вплинуло на зниження обєкту оподаткування з податку на прибуток у відповідних періодах.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до 1-ї групи основних фондів віднесено будівлі, споруди, структурні компоненти та передавальні пристрої цих будівель чи споруд, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Національним стандартом № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1442, визначено значення понять «будівля», «споруда», «передавальні пристрої»та «земельне поліпшення», які використовуються у такому значенні:

будівлі - земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тунелі, естакади, мости тощо);

передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо);

земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене в Акті перевірки телекомунікаційне обладнання не відповідає ознакам будівлі, споруди та передавального пристрою, оскільки не є земельним поліпшенням по причині невідповідності головній ознаці земельного поліпшення неможливість переміщення без знецінення та зміни призначення, отже, вказане телекомунікаційне обладнання не може бути обєктом 1-ї групи основних фондів та має бути віднесено до 3-ї групи. Таким чином, віднесення амортизаційних відрахувань у сумі 31336105,50 грн. до складу валових витрат позивача є правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства України, що не було враховано судом першої інстанції.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Дніпровського району міста Києва №0000722320/0 від 28.08.2009, яким визначене податкове зобовязання позивача з податку на прибуток у розмірі 16781388,00 грн., в тому числі 8390694,00 грн. за основним платежем та 8390694,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкові повідомлення-рішення № 0000722320/1 від 30.09.2009 року, № 0000722320/2 від 21.12.2009 року, № 0000722320/3 від 26.02.2010 року, прийняті за наслідками процедури адміністративного оскарження, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо порушення позивачем вимог абз. 1 підпункту 7.4.2., підпунктів 7.4.3., 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за період травень 2007 року березень 2009 року на суму 320601, 97 грн., з них:

- на 193153,00 грн. у звязку із завищенням позивачем валових витрат, що призвело також до завищення підприємством сум податкового кредиту з податку на додану вартість на суми податку, що були сплачені постачальнику послуг без документального підтвердження їх фактичного звязку з господарською діяльністю.

Як було зазначено раніше, колегія суддів встановила відповідність вимогам чинного законодавства України актів прийому-передачі послуг між ТОВ «РА Відео Інтернешнл-Україна»та ЗАТ «Телесистеми України», а також встановлення факту надання послуг господарським судом. Зв'язок даних витрат з господарською діяльністю позивача є очевидним, а отже віднесення вказаних сум до складу валових витрат за відповідні періоди часу правомірне, а відтак і віднесення сум податку на додану вартість по цим операціям до податкового кредиту є правомірним. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідач в судовому засіданні не заперечував, що під час перевірки не досліджувалися інші документи фінансово-господарської діяльності щодо встановлення факту здійснення спірних господарських операцій.

- на суму 127449,43 грн. у звязку включенням до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду податку на додану вартість сплаченого в складі ціни товарів (робіт, послуг), які використовувались позивачем в оподатковуваних операціях по податку на додану вартість та в операціях, які не є обєктом оподаткування податком на додану вартість згідно ст. 3.2. Закону України «Про податок на додану вартість», та у звязку з невідображенням в декларації з ПДВ обсягу неоподатковуваних операцій та не розподіленням сум ПДВ за придбані товари, послуги роботи, що використовувались в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не є обєктом оподаткування з податку на додану вартість операції з «випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності …; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери...».

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін позивач здійснював операції з купівлі-продажу цінних паперів, що, згідно зазначеного вище Закону, не є обєктом оподаткування з податку на додану вартість. Враховуючи наведену норму, ЗАТ «Телесистеми України»не сплачувало податок на додану вартість у складі вартості цінних паперів при придбанні, не нараховувало його при реалізації цінних паперів та не включало до складу податкового кредиту ніяких сум по цим операціям.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону-2 «якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника».

Згідно підпункту 7.4.3. пункту 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Згідно підпункту 7.4.4. пункту 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Проаналізувавши відповідні норми матеріального права колегія суддів дійшла висновку про те, що норми підпунктів 7.4.2 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не мають відношення до операцій ЗАТ «Телесистеми України»з цінними паперами, оскільки ані придбання цінних паперів, ані їх подальша реалізація відповідно до пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є оподатковуваними операціями з податку на додану вартість.

Слід зазначити, що відповідачем всупереч ст. 71 КАС України не надано доказів часткового використання виготовлених та/або придбаних товарів (робіт, послуг) в неоподатковуваних операціях. Крім того, судом першої інстанції дана обставина взагалі не була зясована.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо зменшення відємного значення з податку на додану вартість позивача є неправомірними, у звязку з чим вважає з потрібне зобовязати відповідача утриматись від вчинення відповідних дій.

Щодо порушення позивачем пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, яке полягає у 9-ти випадках не здійснення своєчасного обліку готівки у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів на суму 22600,00 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2.6 зазначеного вище Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні «уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів».

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, колегія суддів встановила, що зазначені в Акті перевірки операції з готівкою мали на меті надання готівкових коштів під звіт фізичним особам довіреним особам підприємства, а не їх внесення до каси. Отримання готівкових коштів здійснювалось з карткового рахунку з застосуванням корпоративної платіжної картки, а не з розрахункового рахунку позивача в банку з застосуванням чекової книжки (копії квитанцій банкоматів додаються). Таким чином, довірені особи позивача отримували готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки для використання її на господарські потреби підприємства відповідно до положень пункту 2.12 вказаного Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні., у якому зазначено: «фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтверджуючими документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки».

Згідно пункту 2.11 цього ж Положення «видача готівкових коштів під звіт … на всі інші виробничі (господарські) потреби дозволяється на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт».

Як вбачається із матеріалів справи підзвітними особами звітування за отриманими готівковими коштами було здійснено без порушення строків, про що складено відповідні документи.

З огляду на вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачем необґрунтовано визначено порушення позивачем Положення про порядок ведення касових операцій та, як наслідок, безпідставно визначено суму штрафних санкцій. Враховуючи викладене колегія суддів вважає рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000112341 від 28.08.2009 року неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам приведеної норми відповідачем не було доведено у встановленому законом порядку правомірності визначення податкового зобовязання позивача з податку на прибуток у розмірі 16781388,00 грн., в тому числі 8390694,00 грн. за основним платежем та 8390694,00 грн. за штрафними санкціями; застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку ведення касових операцій та зменшення суми відємного значення з податку на додану вартість позивача.

Таким чином, заявлені у справі позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлені у судовому засіданні факти свідчать про те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було дотримано засади законності та обґрунтованості через неправильне застосування матеріального закону, неповне з'ясування обставин у справі, і воно має бути скасовано з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-4070/10/0470 скасувати.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000722320/0 від 28.08.2009 року, № 0000722320/1 від 30.09.2009 року, № 0000722320/2 від 21.12.2009 року, № 0000722320/3 від 26.02.2010 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000112341 від 28.08.2009 року, винесені Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва.

Зобовязати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі міста Києва утриматись від зменшення відємного значення з податку на додану вартість Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»(код ЄДРПОУ 22599262) на суму 320601,97 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у порядку та строк, визначені статтею 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 07.11.2011 року.

Головуючий:О.М. Панченко

Суддя:М.О. Католікян

Суддя:А.О. Коршун