Рішення № 19384379, 13.09.2011, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

13.09.2011

                                                                      Справа № 2-1664-2011

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 вересня 2011 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого –судді Кузнецова Р.В.

при секретарі - Г.С. Копійко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивувала тим, що 17 лютого 1993 року його було прийнято на посаду слюсаря до ДП «НДІ Високих напруг». 15 червня 2010 року його було звільнено з підприємства за власним бажанням, про що було видано відповідний наказ за № 20-к від 14 червня 2010 року. Проте у день звільнення відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку.

На момент звільнення в бухгалтерії відповідача його повідомили, що перед ним наявна заборгованість по заробітній, про що було видано три довідки, а саме № 03-38 та № 03-67 від 16 березня 2011 року, № 03-69 від 01.04.2011 року, згідно яких станом на 16 березня 2011 року заборгованість по заробітній платі складає –2411 грн. 81 коп., а станом на 30 березня 2011 року –2361 грн. 81 коп.

Зазначає, що у зв’язку з викладеним він звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ДП «НДІ Високих напруг», про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки. Однак, у судовому засіданні, що відбулось 27 квітня 2011 року, представником відповідача надано довідку, що наявна заборгованість підприємства перед ним не є заборгованістю з заробітної плати, як він вважав раніше, а є сумою грошової компенсації за невикористану відпустку, у зв’язку із з чим він позивач був змушений залишити вказаний позов без розгляду та звернутись до суду із даним позовом.

Вважає, що тримісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України ним не пропущено, оскільки про порушення своїх прав щодо виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку він дізнався 27 квітня 2011 року

Тому, просить суд, стягнути з відповідача суму грошової компенсації, середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації в сумі 12997 грн. 05 коп., а також моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

В судовому засіданні позивач, представник позивача, заявлені вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, про що надав заперечення в яких просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що 15 червня 2010 року позивача було звільнено із займаної посади, про що було видано наказ № 20-к від 14 червня 2010 року, в якому було зазначено, що позивачу підлягає сплаті сума грошової компенсації за не використану щорічну відпустку тривалістю 45 днів і про наявність зазначеної компенсації позивача було ознайомлено при звільненні. Тому, просить суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог у повному обсязі, у зв’язку із пропуском тримісячного строку звернення суду, який встановлено ст. 233 КЗпП України.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо належності часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

У судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивач –ОСОБА_1 працював у Державному підприємстві «Науково-дослідницький інститут»на посаді майстра тарно-пакувальної групи з 17 лютого 1993 року по 15 червня 2010 року, що підтверджується довідкою від 01 квітня 2011 року № 02-71 (а.с. 7).

Як вбачається з наказу № 20 «Про припинення трудового договору» від 14 червня 2010 року, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 15 червня 2010 року за власним бажанням, на підставі його заяви. В даному наказі міститься запис про наявну грошову компенсацію за 45 днів невикористаної відпустки, яка становить 2897 грн. 85 коп. Позивача було ознайомлено із згаданий наказом, про що він власноруч у ньому розписався.

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивач зазначає, що він не пропустив тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки про порушення своїх прав дізнався 27 квітня 2011 року під час судового засідання у цивільній справі за його позовом до ДП «Науково-дослідницький інститут Високих напруг», про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час прострочення розрахунку. В той же час, представник відповідача у своїх запереченнях ставить питання щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, оскільки у наказі про його звільнення було зазначено, що він має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки. Однак, суд не приймає до уваги доводи жодної із сторін, оскільки до спірних правовідносин не застосовується жоден із строків передбачених ст. 233 КЗпП України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, аналізуючи вказане положення, слід зазначити, що в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 вказаної статті, яка встановлює, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Основу законодавства про оплату праці являє собою Закону України «Про оплату праці», який регламентує, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 12 вказаного Закону закріплено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, - є іншими нормами і гарантіями оплати праці.

Отже, за таких обставин, суд приходить до висновку щодо неможливості застосування тримісячного строку позовної давності до спірних відносин, а також відносно належності захисту порушених прав та гарантій працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП встановлено, що в разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки

Частиною 1 ст. 117 КЗпП врегульовано питання відповідальності власника або уповноваженої ним органу у разі невиплати звільненому працівникові сум строки зазначені у попередній статті, а саме: «В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.»

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Слід зазначити, що вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо. Водночас не можна вважати, що вину власника виключає лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

У своїх запереченнях, як на обставину, що є поважною та виключає вину підприємства, представник відповідача посилається на відсутність у підприємства грошових коштів, тому суд не приймає до уваги дані доводи представника відповідача.

Крім того, як зазначено позивачем у позовній заяві, встановлено у судовому засіданні та підтверджується копією довідки № 03-29 від 27 квітня 2011 року, виданої ДП «НДІВН», з якої вбачається, що сума заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 станом на 27 квітня 2011 року по невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки складає 2365 грн. 47 коп. (а.с. 12).

Тож вказана сума підлягає стягненню у повному обсязі з відповідача, оскільки ним було порушено строк розрахунку зі звільненим працівником, що є прямим порушенням ст. 116 КЗпП України.

Окрім зазначеного, з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку з часу звільнення по 15 травня 2011 року у розмірі 12997 грн. 05 коп., з наступного розрахунку:

1181 грн. 55 коп. ? 11 місяців затримки = 12997 грн. 05 коп.,

1181 грн. 55 коп. –середньомісячний заробіток позивача згідно довідки № 03-70 від 01 квітня 2011 року, виданої ДП «НДІ Високих напруг»(а.с. 10).

Крім того, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав йому моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., яку обґрунтовує тим, що внаслідок порушення відповідачем його законних прав на отримання винагороди за працю у повному обсязі та у строк, призвели до того, що він став дратівливим, оскільки він потребував додаткових зусиль по організації свого життя, йому неодноразово приходилось звертатись до відповідача з вимогою проведення з ним розрахунку за всіма належними йому виплатами.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв’язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім’ї чи близьких родичів.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року N 4, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, зважаючи на те, що в дійсності позивач зазнав душевних страждань, які безпосередньо пов’язані із порушенням його права на отримання належної йому компенсації за невикористані дні відпустки у встановлені законодавством строки, він змушений витрачати свій час та кошти для захисту свого порушеного права, суд приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки заявлений розмір моральної шкоди необґрунтовано завищений, а отже з ДП «НДІВН»підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 600,00 грн.

На підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягнення судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 115 КЗпП України, постановою Пленуму ВС України від 06.11.1992р., № 9, з послідуючими змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 3,10, 58, 60, 88, 212- 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди –задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Слов’янськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає за адресою: Донецька область, Слов’янський район, с. Райгородок, пров. Комарова, буд. 12, суму грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2365 (дві тисячі триста шістдесят п’ять) гривень 47 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Слов’янськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає за адресою: Донецька область, Слов’янський район, с. Райгородок, пров. Комарова, буд. 12, середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 12997 (дванадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто сім) гривень 05 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Слов’янськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає за адресою: Донецька область, Слов’янський район, с. Райгородок, пров. Комарова, буд. 12, моральну шкоду у сумі 600 (шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Слов’янськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349 на користь держави судовий збір у розмірі 159 (сто п’ятдесят дев’ять) гривень 63 копійки на р/р 31417537700075 у ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 34686605 та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривен 00 копійок на р/р 31216259700004 у банку ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційний судом.

Суддя /підпис/

«З оригіналом згідно»

Рішення не набуло законної чинності

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду                     ОСОБА_2