Постанова № 19381827, 02.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2011 р. № 2а-9814/11/1370

м. Львів

12 год. 15 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представника позивачаДубас В.М.

представник відповідачаМусійчук А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Астра»про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова.

Обставини справи.

Позивач, спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Астра»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 14.02.2008 року №0000072200/0/4751 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3869 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю виставлення оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3869 грн., оскільки позивач порядку розрахунків в іноземній валюті не порушував.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2008 р., залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2009 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.07.2011 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2009 р. та Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2008 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні, вважає позовні вимоги безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності, дослідив оригінали документів, що мають значення для справи та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова у період з 11.12.2007р. по 14.01.2008 р. проведено планову виїзну перевірку спільного українсько-польського підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Астра»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 01.10.2007 року, про що 01.02.2008 р. складено акт №138/23-2/20842675 та довідка від 28.01.2008 р. №9/22-0/20842675.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог ст.. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.94 р. №185/94-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого відповідно до ст.. 4 цього Закону нарахована пеня в сумі 3869 грн.

За результатами та на підставі акта перевірки відповідачем 14.02.2008 року прийнято рішення №0000072200/0/4751 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3869 грн.

Зазначене позивачем рішення прийнято з тих підстав, що при здійсненні імпортних операцій позивачем порушено вимоги ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.2004 року за №185/94-ВР (в редакції чинній на момент здійснення господарських операцій) (далі Закон №185/94-ВР). Порушення полягає у тому, що завершення митного оформлення товарів імпортованих позивачем здійснено після завершення законодавчо встановлених термінів, чим порушено вимоги ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.2004 року за №185/94-ВР (в редакції чинній на момент здійснення господарських операцій), а тому нараховується пеня у розмірі 0,3% від суми несвоєчасно отриманого товару, за кожен день прострочення.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено, що між позивачем та фірмою TRUCKS, S.A.S»(резидент Франції) укладено договір купівлі-продажу від 28 лютого 2007 року №28-02/07UA (а. с. 65-69) за яким позивач як покупець придбавав одну одиницю сідельного тягача RENAULT PREMIUM 380.19 Т НТ1100-EURO3 загальною вартістю 55500 (пятдесят пять тисяч п'ятсот) євро.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 цього договору, авансовий платіж в розмірі 20 відсотків оплати, а саме 11100 (одинадцять тисяч сто) євро підлягати оплаті покупцем на розрахунковий рахунок постачальника з моменту підписання цього договору, а залишок 80 відсотків, а саме 44400 (сорок чотири тисячі чотириста) євро підтягати оплаті покупцем на розрахунковий рахунок постачальника не пізніш ніж 60 днів з дня поставки FCA Бург-ан-Бресс, Франція.

На виконання умов укладеного договору позивачем 07 березня 2007 року платіжним дорученням в іноземній валюті №50 (а.с. 72) здійснено авансовий платіж фірмі TRUCKS. S.A.S»в розмірі 11100 (одинадцять тисяч сто) євро. а 01 червня 2007 року позивачем платіжним дорученням в іноземній валюті №201 (а.с.80) сплачено фірмі TRUCKS, S.A.S»решту в розмірі 44400 (сорок чотири тисячі чотириста) євро.

Фактично товар - сідельний тягач RENAULT PREMIUM 380.19 Т НТ1100-EURO3 - перетнув митний (державний) кордон України 30 березня 2007 року, що підтверджується відміткою «Під митним контролем» Яворівської митниці на інвойсі від 09.03.2007 року №30/46493 (а.с.74) та експортної митної декларації країни відправлення від 26.03.2007 року (а.с.75).

Після фактичного перетину митного кордону України імпортований позивачем товар надійшов на Західну регіональну митницю у місті Львові та був поміщений на митний ліцензійний склад, який належить ВАТ «Львіввторесурси», згідно договору про надання послуг зберігання і складської обробки вантажів від 13.04.2007 року №ЛР/07-065 (а.с.76).

У подальшому, 16.04.2007 року Західною регіональною митницею оформлено вантажну митну декларацію (ВМД) №209030007/7/004715 типу ІМ-74 «Митний склад»(а.с.78) про ввезення товару позивача на територію зазначеного вище митного ліцензійного складу.

Відповідно до ч. 1 cт. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

За змістом вказаної норми Закону, обов'язковість отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України резидентом ставиться у залежність від факту здійснення імпортних операцій з перевищенням відстрочення поставки більш як на 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу (або виставлення векселя) на користь постачальника продукції, що імпортується.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, пеня підлягає стягненню саме за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону, у даному випадку, за здійснення поставки товару нерезидентом з перевищенням 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. №959-XII (із змінами та доповненнями) моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Митного кодексу України під "ввезенням в Україну та вивезенням з України" розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України (ст. 37 Митного кодексу України), неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України, тобто поняття "перетину товаром митного кордону України" збігається із "переміщенням товару через митний кордон України ввезенням товару в Україну", підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу "під митним контролем" з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.

При цьому, перетин товаром митного кордону України, який засвідчується відбитком штампу "під митним контролем" з відповідною датою, не можна ототожнювати з "пропуском товарів через митний кордон України", який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України (ст.69 Митного кодексу України) і який підтверджується оформленою ВМД.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, імпортний товар вважається таким, що надійшов на територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту оформлення ВМД.

Положення п. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999р. № 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999р. за №338/3631, на яке посилається податкова інспекція у підтвердження своєї позиції стосовно правомірності нарахування пені у звязку з відсутністю оформленої ВМД, також спростовує таку позицію податкової інспекції.

Відповідно до п. п. 3.3. п. 3 вказаної Інструкції (із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 13.12.99 р. № 585, в редакції постанови Правління Національного банку України від 05.10.2000 р. №384) банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після предявлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД.

Таким чином, зазначене положення Інструкції свідчить про те, що ВМД не є єдиним документом, який би давав підстави банку зняти з контролю імпортну операцію резидента.

Крім того, наявність у діях позивача складу правопорушення, встановленого Законом № 185/94-ВР, не відповідає приписам цього Закону, якими закріплено відповідальність, зокрема за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за неввезення товару в режимі імпорту у строк, передбачений статтею 1 цього Закону.

Це судження, окрім вищезазначених мотивів, підтверджується положеннями Митного кодексу України, у статтях 212 214 якого встановлено можливість збереження поставлених резиденту України товарів на митному складі, зокрема протягом трьох років з дати їх поміщення у зазначеному режимі.

За змістом частини третьої статті 214 цього Кодексу товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником до іншого митного режиму, зокрема імпорту.

Судом з матеріалів справи встановлено, що фактично товар - сідельний тягач RENAULT PREMIUM 380.19 Т НТ1100-EURO3, перетнув митний (державний) кордон України 30 березня 2007 року, що підтверджується відміткою «Під митним контролем»Яворівської митниці на інвойсі від 09.03.2007 року №30/46493 (а.с.74) та експортної митної декларації країни відправлення від 26.03.2007 року (а.с.75)

Відтак між здійсненим позивачем 07.03.2007 року авансовим платежем в розмірі 11100 євро за контрактом від 28.02.2007 року №28-02/07 UA та фактичним перетином товаром 30.03.2007 року митного кордону України пройшло лише 23 календарні дні, тобто в межах 90-денного строку встановленого статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а тому нарахування позивачеві пені є протиправним.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0000072200/0/4751 від 14.02.2008 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Астра»(м. Львів вул.. Збиральна 7 ЄДРПОУ 20842675) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2011р. о 17:00 год.

СуддяКоморний О.І