Постанова № 19381589, 09.11.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №5

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2011 року Справа № 2а-9820/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Островської О.П.,

при секретарі Тельдековій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови №001370 від 19.09.2011, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2011 року Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (надалі ЛМКП «Теплокомуненерго», позивач) звернулося до суду з позовом до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (надалі відповідач), в якому посилається, що відповідачем було проведено перевірку позивача, якою було встановлено невиконання ЛМКП «Теплокомуненерго» припису начальника УСЗПС в Луганській області. За невиконання припису начальника управління про усунення порушення прав споживача від 22.07.2011 № 692 постановою Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 19.09.2011 № 001370 на позивача накладено штрафні санкції. Позивач вважає вказану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки в самому акті перевірки, на підставі якого видано припис, не зазначено, вимоги якого закону порушено, посилання на порушення прав споживачів безпідставне, бо позивач з громадянами, які встановили автономне опалення з порушенням встановленого порядку, в договірних відносинах не знаходиться, ці громадяни перебувають у договірних відносинах з виконавцем послуг, яким позивач не є, позивач знаходиться у договірних відносинах з виконавцем послуг, на балансі якого знаходиться будинок, та веде облік нарахувань та оплати за надане виконавцю тепло та гарячу воду. Крім того, позивачем частково виконано видані приписи, призупинено нарахування цим громадянам оплати за тепло та надано інформацію відповідачеві. Тому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.09.2011 № 001370 про накладення стягнень.

Представник позивача у судове засідання не зявилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала суду клопотання в якому справу просила розглянути без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Відповідно до частини 4 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи, що відповідачем, який є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, не надано на вимогу суду всіх необхідних відомостей, суд вважає можливим розглянути справу на основі тих доказів, які є у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (надалі Закон №1023) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоровя і життєдіяльності.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно з ч. 3. ст. 5 Закону № 1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 № 229, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення №229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.

Згідно зі ст. 26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

давати субєктам господарювання обовязкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

накладати на субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач субєкт господарювання, юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а (а.с.10-11).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обовязки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі Закон № 877).

Статтею 7 Закону № 877 визначено порядок проведення заходів щодо державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Так, відповідно до положень вказаної статті для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування субєкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, імя та по батькові) і засвідчується печаткою.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.

На підставі акта, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом пяти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Відповідно до частини восьмої статті 7 Закону № 877 припис обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо субєкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Згідно з частиною девятою статті 4 Закону № 877 невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до субєкта господарювання згідно із законом.

Управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області, було проведено перевірку Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», в результаті якої було складено акт №000160 від 19.07.2011 року.

Перевіркою Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» було встановлено невиконання припису начальника управління №692 від 22.07.2011 року про усунення порушень прав споживача. За невиконання зазначеного припису відповідачем на підставі ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» до позивача було застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. згідно з постановою від 19.09.2011 № 001370 (а.с.8).

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.

Згідно зі ст. 21 Закону № 1023, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та повязаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець навязує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У відповідності до ст. 23 Закону №1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів субєкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі пятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обовязковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі пятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоровя та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі пятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.

Порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів визначено у відповідному Положенні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177 (далі Положення № 1177).

Пунктом 4 Положення № 1177 визначено, що рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки субєкта господарської діяльності та інших матеріалів, повязаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника субєкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 25.10.2006 № 311 затверджено Порядок Проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.11.2006 року за № 1219/13093 (далі Порядок № 311).

Згідно з положеннями п. 1.3 Порядку № 311 органи у справах захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання субєктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 311 за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником приймаються, серед інших, рішення про:

- видання субєкту господарювання обовязкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів (п.п. 4.2.1);

- накладення на винних осіб адміністративних стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів (п.п. 4.2.6).

Згідно з вимогами із п. 4.3. Порядку з контролю акт перевірки знімається після отримання інформації про зарахування суми адміністративних чи фінансових стягнень до бюджету або/та письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень.

У разі, якщо субєкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки.

За результатами повторної перевірки приймаються передбачені законодавством відповідні рішення.

Згідно з матеріалами справи постанова про накладення стягнень від 19.09.2011 № 001370 прийнята у звязку з невиконанням припису від 22.07.2011 № 692, який у свою чергу було прийнято у звязку з невиконанням припису від 28.01.2011 № 53. Доказів того, що винесенню постанови про накладення стягнень від 19.09.2011 № 001370 передувало прийняття рішення про проведення повторної перевірки у звязку з невиконанням припису від 28.01.2011 № 53, відповідачем суду не надано. Також суду не надано й доказів проведення перевірки виконання припису від 22.07.2011 № 692. В оскарженій постанові в якості підстави застосування штрафних санкцій відповідач посилається на акт від 19.07.2011 № 000160, тобто документ, складений до винесення припису від 22.07.2011 № 692.

Відповідно до положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Доказів призначення повторної перевірки у звязку з невиконанням першого припису від 28.01.2011 № 53 суду не надано, отже, за невиконання припису було прийнято не рішення про застосування стягнень, як це передбачено п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а винесено ще один припис, що не передбачено чинним законодавством.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідач субєкт владних повноважень не довів, що він діяв у відповідності до вимог чинного законодавства при складанні постанови від 19.09.2011 № 001370 про накладення стягнень за невиконання припису від 22.07.2011 № 692.

Натомість суд вважає доведеним, що при прийнятті оскарженого рішення було порушено процедуру його прийняття, передбачену Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, а тому суд вважає оскаржену постанову протиправною та такою, що належить скасувати.

Закон України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 року № 2633-ІV (далі Закон №2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на обєктах сфери теплопостачання та регулює відносини, повязані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630).

На виконання пункту 25 Правил №630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі Порядок).

Згідно із пунктом 2.5 Порядку, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт відповідно до пункту 2.6 Порядку складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд робить висновок, що питання, повязані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.

Крім того, судом встановлено, що перевірка дотримання ЛМКП «Теплокомуненерго» вимог законодавства про захист прав споживачів була проведена відповідачем на підставі звернення гр. ОСОБА_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, про проведення перерахунку за не надані послуги центрального опалення.

Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії з приводу відмови останнього від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

За таких обставин суд вважає, що при прийнятті постанови про накладення стягнень №001370 від 19.09.2011 відповідачем було порушено процедуру її прийняття, передбачену Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, крім того, спір, що фактично виник між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Відповідно до статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови №001370 від 19.09.2011 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області від 19.09.2011 №001370.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову складено в повному обсязі та підписано 09 листопада 2011 року.

СуддяО.П. Островська