Постанова № 19381450, 03.11.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 листопада 2011 року Справа № 2а-9182/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача -провідний юрисконсульт

відділу правової роботи відділення

ОСОБА_1

(довіреність від 21.09.2011 № 03-05/1949)

від відповідача - юрисконсульт юридичного відділу

ОСОБА_2 (довіреність від 08.09.2011 № 02-47юр)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 76075,10 грн. та пені у розмірі 4153,24 грн. за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина 3 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

В порушення вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2010 році на підприємстві відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» замість 17 інвалідів працювало 12. Таким чином, відповідач до 15 квітня 2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 76075,10 грн. за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою за період з 16 квітня 2011 року по 14 жовтня 2011 року включно пенею в сумі 4153,24 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, пославшись в обґрунтування своїх заперечень на те, що підприємство знаходиться в стадії санації. Фінансовий стан та специфіка підприємства не дозволяє здійснити працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, визначених статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Письмові заперечення проти позову та документи на підтвердження своїх доводів відповідачем не надані.

У відповідності із частиною 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема, контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3, пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, 28 лютого 2011 року відкрите акціонерне товариство «Краснолуцький машинобудівний завод» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 12 осіб, та кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 17 осіб (арк. справи 8).

Листом від 08 червня 2011 року за № 07/03-1695 Краснолуцький міський центр зайнятості повідомив Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що відкрите акціонерне товариство «Краснолуцький машинобудівний завод» у 2010 році інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для осіб з обмеженими фізичними можливостями не надавало (арк. справи 6).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2010 році не виділялись та не створювались робочі місця для працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, визначених статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і не вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів на посади у підприємстві, що є порушенням вимог статті 18 та статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За розрахунком позивача (арк. справи 7) відповідач повинен був працевлаштувати у 2010 році 17 інвалідів, фактично було працевлаштовано 12 інвалідів, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за 5 нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2010 рік в сумі 76075,10 грн. (5 незайнятих інвалідами робочих місць х 15215,02 грн. - середня річна заробітна плата штатного працівника).

Механізм нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначений розділом 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819.

У відповідності із пунктами 3.4, 3.5, 3.6, 3.7 розділу 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу). У випадку, коли строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то останнім днем граничного строку сплати вважається перший робочий день після вихідного (святкового) дня, а пеня нараховується, починаючи з другого робочого дня після вихідного (святкового) дня. Нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу. У поданій позовній заяві за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів до відповідної судової інстанції відділення Фонду розраховує суму пені на дату її подання.

Тобто, у разі подання позовної заяви про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відділення Фонду розраховує суму пені з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу, по дату подання позовної заяви.

З розрахунку суми позову, предявленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (арк. справи 7), судом встановлено, що позивачем нарахована пеня в сумі 4153,24 грн. за кількість днів прострочення з 16 квітня 2011 року по 14 жовтня 2011 року включно, у той час як адміністративний позов до Луганського окружного адміністративного суду Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів був поданий 12 жовтня 2011 року. Належною до стягнення у відповідності із пунктом 3.7 розділу 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, є пеня в сумі 4107,60 грн. за кількість днів прострочення з 16 квітня 2011 року по 12 жовтня 2011 року включно.

Заперечення відповідача щодо неправомірного застосування штрафних санкцій у процедурі санації підприємства судом не беруться до уваги з огляду на нижчевикладене.

По-перше, Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до частини 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна; мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що в період проведення процедури санації підприємство здійснює господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, для якої потрібні працівники, і, відповідно, є можливість створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

По-друге, на спірні правовідносини не поширюються положення частини 4 статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до яких протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, серед іншого, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), з огляду на таке. Поняття неустойки визначено лише статтею 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частиною 3 статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, частина 1 статті 238 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог статті 239 та 241 Господарського кодексу України одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративного-господарський штраф, - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи не міститься жодного доказу щодо здійснення відповідачем усіх залежних від нього заходів, направлених на недопущення господарського правопорушення, відповідальність за яке визначена Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», приймаючи до уваги, що законодавством про банкрутство передбачено не застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) і зазначений перелік є вичерпним, та враховуючи, що позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції, що не є тотожнім поняттям з санкцією за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), суд дійшов висновку про правомірне застосування адміністративно-господарських санкцій та спростування заперечень відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки відповідач за час судового розгляду справи у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів не сплатив, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 76075,10 грн. та пені в сумі 4107,60 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 45,64 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій визнаються судом безпідставними та необґрунтованими, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє.

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 03 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 08 листопада 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» (ідентифікаційний код 00165646, місцезнаходження: 94501, Луганська область, м. Красний Луч, Заводський проїзд, буд. 1) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31218230700039 в ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, одержувач - УДК у м. Красний Луч ГУДКУ у Луганській області, код одержувача 24046797, код бюджетної класифікації платежу 50070000) адміністративно-господарські санкції за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році в сумі 76075,10 грн. (сімдесят шість тисяч сімдесят пять гривень десять копійок) та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4107,60 грн. (чотири тисячі сто сім гривень шістдесят копійок).

У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» про стягнення пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 45,64 грн. (сорок пять гривень шістдесят чотири копійки) відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 08 листопада 2011 року.

СуддяТ.І. Чернявська