Постанова № 19381365, 02.11.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №5

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2011 року Справа № 2а-8616/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Матвєєвої В.В.,

при секретарі: Захаровій Ю.О.,

за участю сторін:

представника позивача

Луганського МКП «Теплокомуненерго»: ОСОБА_2 (довіреність № 61-д від 01.10.2011, дійсна до 01.10.2012),

представника відповідача Управління у справах

захисту прав споживачів в Луганській області: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про скасування постанови № 001220 від 29.08.2011, -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2011 року позивач - Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача - управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, в якому послався, що постановою заступника начальника управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області № 001220 від 29.08.2011 на позивача накладено штрафні санкції за невиконання припису начальника про усунення порушення прав споживачів. Позивач вважає вказану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки в самому акті перевірки, на підставі якого видано припис, не зазначено, вимоги якого закону порушено, посилання на порушення прав споживачів безпідставне, бо позивач з громадянами, які встановили автономне опалення з порушенням встановленого порядку, в договірних відносинах не знаходиться, ці громадяни перебувають у договірних відносинах з виконавцем послуг, яким позивач не є, позивач знаходиться у договірних відносинах з виконавцем послуг, на балансі якого знаходиться будинок, та веде облік нарахувань та оплати за надане виконавцю тепло та гарячу воду, крім того, позивачем частково виконано видані приписи, призупинено нарахування цим громадянам оплати за тепло та надано інформацію відповідачеві. На підставі викладеного, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення стягнень № 001220 від 29.08.2011.

У судовому засіданні представник позивача надав письмове доповнення до обґрунтування адміністративного позову, в яких зазначив, що постанова про накладення штрафу була прийнята у звязку з невиконанням припису № 572 від 06.06.2011, який був винесений у звязку із неповним виконанням припису № 778 від 29.10.2010 , тобто за одне порушення було винесено два приписи, а потім рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання останнього припису без проведення повторної перевірки та складання акту, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Позов просила задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставах та в межах повноважень і способом, що передбачені Конституцією і Законами України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 встановлено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 229 від 23.06.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229) визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області за невиконання, або несвоєчасне виконання припису має право накласти штраф на субєкта господарювання.

Судом встановлено, що позивач субєкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі - Луганське МКП «Теплокомуненерго») є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, ідентифікаційний код 24047779 (а. с. 7), діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005 м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а (а. с. 8).

Судом також встановлено, що до управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення звертався ОСОБА_4 На підставі звернення ОСОБА_4 працівниками відповідача були здійснені позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у Луганському МКП «Теплокомуненерго».

За результатами перевірки було складено припис № 778 від 29.10.2010 року, в якому зафіксовано порушення прав споживача ОСОБА_4 у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги, та зобовязано позивача припити нарахування за послуги, які фактично не надаються та провести перерахунок за не надані постлуги з центрального опалення споживачу ОСОБА_4 з моменту подання документів до Луганського МКП «Теплокомуненерго».

За невиконання у повному обсязі зазначеного припису відповідачем 06 червня 2011 року було винесено припис № 572, яким позивач був зобовязаний здійснити перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення ОСОБА_4 (а. с. 20).

За невиконання припису № 572 від 06.06.11 відповідачем управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області у відповідності до ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» до позивача - Луганського МКП «Теплокомуненерго» були застосовані стягнення у вигляді штрафу згідно постанови № 001220 від 29.08.2011 року у розмірі 340 грн. (а. с. 6).

Як вбачається із зазначеної постанови прийнята вона на підставі акту від 02 червня 2011 року № 001131.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У відповідності зі ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, в тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання);

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання.

Тобто, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.

Як вбачається із матеріалів справи постанова про застосування штрафу до відповідача була прийнята у звязку з невиконанням припису № 572 від 06.06.11, яким було зобовязано позивача провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення споживачу ОСОБА_4 Вказаний припис, в свою чергу, було винесено за невиконання припису № 778 від 29.10.2010, яким було зобовязано позивача припинити порушення прав споживача у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги, припинити нарахування таких виплат та провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення споживачу ОСОБА_4

Як пояснив представник позивача, договір на надання послуг з ОСОБА_4 не укладався.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем - теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії з приводу відмови від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за не поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Закон України «Про теплопостачання» № 2633-ІV від 02 червня 2005 року (далі Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).

На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно із пунктом 2.5 Порядку № 4, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, випливає, що питання, повязані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Таким чином, у даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем щодо відключення від мереж теплопостачання та нарахування плати за фактично ненадані послуги, не носить ознак спору у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак нарахування плати за фактично ненадані послуги мешканцю будинку з центральним опаленням, з яким не укладався договір про надання послуг та який фактично не є споживачем таких послуг, - не має ознак порушень, перелік яких встановлено статтею 23 зазначеного Закону.

Відтак, застосування до позивача КП «Теплокомуненерго» відповідачем - Управлінням у справах захисту прав споживачів, спеціальних заходів відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» не ґрунтуються на вимогах зазначеного закону, а тому є неправомірними.

Крім того, аналізуючи законність винесення рішення №001220 від 29.08.11 про накладення штрафу за невиконання припису № 572 від 06.06.11 суд виходить з наступного.

Порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів визначено у Положенні, затвердженому Постановою КМУ від 17 серпня 2002 року № 1177.

Пунктом 4 зазначеного положення визначено, що рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Як вбачається із п. 1.3 Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 311 від 25.10.06, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 листопада 2006 року за № 1219/13093 (далі Порядок) органи у справах захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Відповідно до п.1.4 Порядку посадові особи під час проведення перевірки здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства України про захист прав споживачів та мають право уживати в установленому порядку передбачені законодавством заходи до суб'єктів господарювання, які допустили порушення прав споживачів, та вносити відповідні пропозиції щодо їх подальшої діяльності і притягнення до відповідальності винних в порушенні прав споживачів згідно з чинним законодавством.

Як вбачається із п. 1.7. Порядку на підставі наказу, зазначеного в пункті 2.6 цього Порядку, оформляється направлення на проведення перевірки, яке підписується керівником або заступником керівника відповідного органу у справах захисту прав споживачів (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується гербовою печаткою.

Відповідно до п.2.6 Порядку перевірки проводяться посадовими особами на підставі наказу відповідного органу у справах захисту прав споживачів, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого здійснюватиметься захід, та предмет перевірки.

Відповідно до п. 2.7 Порядку перед проведенням планової перевірки відповідний орган у справах захисту прав споживачів направляє суб'єкту господарювання письмове повідомлення про проведення планової перевірки не пізніш як за десять днів до дня її проведення.

Як вбачається із п. 3.1 та п. 3.3 Порядку за результатами проведеної перевірки посадовими особами, у разі виявлення порушень вимог законодавства, складається акт, у двох примірниках: перший - залишається у органі, який здійснював перевірку; другий - передається під підпис суб'єкту господарювання, діяльність якого перевірялася.

Відповідно до вимог пункту 3.6 Порядку на підставі акта, який складено за результатами здійснення перевірки, під час якої виявлено порушення вимог законодавства, посадовою особою, що проводила перевірку, керівнику суб'єкта господарювання дається припис про усунення порушень.

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання.

Заходи припису керівнику суб'єкта господарювання, направлені на забезпечення суб'єктом господарювання належних умов своєї діяльності відповідно до вимог нормативно-правових актів і документів, повинні бути сформульовані конкретно і в стислій формі.

Терміни виконання припису визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з реальних можливостей суб'єкта господарювання, умов його діяльності та кількості і характеру порушень, але вони не можуть перевищувати термінів, установлених законодавчими та нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4.2 Порядку за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником приймаються, серед інших, рішення про:

-видання суб'єкту господарювання обов'язкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів (п.п. 4.2.1);

-накладення на винних осіб адміністративних стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів (п.п. 4.2.6).

Згідно з вимогами із п. 4.3. Порядку з контролю акт перевірки знімається після отримання інформації про зарахування суми адміністративних чи фінансових стягнень до бюджету або/та письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень.

У разі, якщо суб'єкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки.

За результатами повторної перевірки приймаються передбачені законодавством відповідні рішення.

Як вбачається із матеріалів справи постанова про накладення стягнень № 001220 від 29.08.2011 прийнята у звязку з невиконанням припису № 572 від 06.06.11 року, який в свою чергу було прийнято за невиконання припису № 778 від 29.10.2010, тобто за невиконання припису було прийнято не рішення про застосування стягнень, як це передбачено п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а винесено ще один припис, що не передбачено чинним законодавством.

Як вбачається із Порядку проведення перевірок, у разі невиконання припису, проводиться повторна перевірка, за результатами, якої приймаються відповідні рішення.

Доказів того, що винесенню постанови № 001220 від 29.08.2011 про накладення штрафу передувало прийняття рішення про проведення повторної перевірки у звязку з невиконанням припису № 778 від 29.10.2010, та припису № 572 від 06.06.11, та доказів того, що взагалі проводилась така перевірка в порядку, передбаченому законом, відповідач суду не надав, на судовий запит про витребування відповідних документів, на підставі яких була проведена перевірка, у тому числі акту, складеного за результатами перевірки, не відповів.

Відповідно до положень статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, в адміністративних справах про протиправність дій чи рішень субєкта владних повноважень, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається із пояснень представника позивача, відповідач повторну перевірку не проводив, акт за результатами перевірки, на який посилається у своєму рішенні, не складав та позивачу не надавав.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідач субєкт владних повноважень не довів, що він діяв у відповідності до вимог чинного законодавства при складанні рішення №001220 від 29.08.2011 про застосування до позивача штрафних санкцій за невиконання припису № 572 від 06.06.11, а саме, не надав доказів дотримання процедури проведення перевірки виконання припису № 778 від 29.10.2010 та проведення повторної перевірки, за результатами якої було складено припис № 572 від 06.06.11.

Натомість суд вважає доведеним, що при принятті оскарженого рішення було порушено процедуру його прийняття, передбачену Порядком проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 94 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з державного бюджету України на користь позивача понесені ним сдові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про скасування постанови № 001220 від 29.08.2011 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області № 001220 від 29.08.2011 про накладення стягнень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови буде складено та підписано 07 листопада 2011 року.

СуддяВ.В. Матвєєва