Постанова № 19380596, 27.10.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №5

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2011 року Справа № 2а-8642/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

суддіУшакова Т.С.,

при секретарі Фенічевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 001226 від 29.08.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 001226 від 29.08.2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що постановою Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області від 29.08.2011 № 001226 на позивача накладено штрафні санкції за невиконання припису начальника управління про усунення порушення прав споживача від 06.06.2011 року № 529. Посилання відповідача в постанові на акт перевірки, проведеної до винесення самого припису, ніяк не може підтверджувати невиконання цього припису. Позивач вважає, що оскаржувана постанова прийнята в порушення вимог п. 4.3 Наказу № 311, оскільки повторної перевірки відповідачем не проведено.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, надав суду письмові доповнення до адміністративного позову, в яких зазначив, що на підставі перевірки, проведеної відповідачем, було винесено перший припис, який позивачем було виконано, громадянам призупинені нарахування виплат за послуги з теплопостачання. Відповідачем було проведено повторну перевірку та винесено другий припис, в якому відповідач приписує провести перерахунок за ненадані послуги з централізованого опалення з моменту його письмового звернення до ЛМКП «Теплокомуненерго» з інформацією про встановлення автономного опалення; про прийняті міри проінформувати управління. Другий припис винесено за теж саме порушення, стосовно того ж самого громадянина абонента ЛМКП «Теплокомуненерго». На адресу позивача надійшла оскаржувана постанова, в якій відповідач посилається на акт перевірки, яким встановлено невиконання другого припису про усунення порушень. На підставі викладеного, представник позивача вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, правом надання заперечень проти позову у встановлений судом строк та доказів на підтвердження своїх доводів не скористався, заяви про визнання позовних вимог або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-XII (надалі Закон №1023) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоровя і життєдіяльності.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 року № 229, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за №636/16652 (далі Положення №229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.

Згідно зі ст. 26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

- давати субєктам господарювання обовязкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- накладати на субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V припис це обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Таким чином, враховуючи викладене, Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правові акти індивідуальної дії можуть бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом установлено, що юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі ЛМКП «Теплокомуненерго») є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року №31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер №99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року №30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2010 року Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області було надано припис № 698 ЛМКП «Теплокомуненерго» про припинення порушення прав споживача ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги, тобто припинити нарахування виплат за ненадані споживачу послуги та провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення, за вказаною вище адресою.

02.06.2011 року згідно з п. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та п. 1.3 «Порядку проведення перевірок у субєктів господарської сфери торгівлі та послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, дотримання правил торгівлі та надання послуг», спеціалістами Управління було проведено перевірку виконання припису № 698. В ході перевірки було виявлено невиконання припису в частині проведення перерахунку за не надані послуги з центрального опалення.

Врахувавши викладене, 06.06.2011 року Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області надало припис № 529 ЛМКП «Теплокомуненерго» про припинення порушень прав споживачів, яким приписано ЛМКП «Теплокмуненерго» провести перерахунок за не надані послуги з центрального опалення споживачу ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, з моменту його письмового звернення до ЛМКП «Теплокомуненерго» з інформацією про встановлення автономного опалення; про прийняті міри проінформувати управління до 06 липня 2011 року.

29 серпня 2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області на підставі акта від 02 червня 2011 року № 001131 винесено постанову № 001226 про накладення стягнень на ЛМКП «Теплокомуненрго» за невиконання припису начальника управління № 529 від 06.06.2011 року про усунення порушень прав споживачів у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Суд вважає, що в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття вказаної постанови, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів субєкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі пятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обовязковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі пятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоровя та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі пятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обовязковий облік доходів і витрат, - у розмірі пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону субєкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення у вигляді штрафу.

Згідно п. 1.3. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 311 від 25.10.2006 року, (далі - Порядок) перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Відповідно до п. 3.1 Порядку за результатами проведеної перевірки посадовими особами, у разі виявлення порушень вимог законодавства, складається акт.

Згідно п. 3.6 Порядку на підставі акта, який складено за результатами здійснення перевірки, під час якої виявлено порушення вимог законодавства, посадовою особою, що проводила перевірку, керівнику суб'єкта господарювання дається припис про усунення порушень.

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання.

Заходи припису керівнику суб'єкта господарювання, направлені на забезпечення суб'єктом господарювання належних умов своєї діяльності відповідно до вимог нормативно-правових актів і документів, повинні бути сформульовані конкретно і в стислій формі.

Терміни виконання припису визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з реальних можливостей суб'єкта господарювання, умов його діяльності та кількості і характеру порушень, але вони не можуть перевищувати термінів, установлених законодавчими та нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4.1 Порядку за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником приймаються рішення про:

4.2.1. Видання суб'єкту господарювання обов'язкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів.

4.2.2. Тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання (секцій, відділів), складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків.

4.2.3. Заборону шляхом опломбування у порядку, передбаченому законодавством, користуватися виробничими, складськими, торговельними та іншими приміщеннями суб'єктів господарювання, а також несправними, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії якого закінчився, засобами вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про це територіальним органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації.

4.2.4. Подання до суду позову щодо захисту прав споживачів.

4.2.5. Передання матеріалів перевірки на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства.

4.2.6. Накладення на винних осіб адміністративних стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Згідно п. 4.3 Порядку у разі, якщо суб'єкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки.

За результатами повторної перевірки приймаються передбачені законодавством відповідні рішення.

Враховуючи те, що в даному випадку перевірка є повторною (перевірку проведено з метою перевірки виконання першого припису), тому суд вважає, що у відповідача відсутні підстави для винесення другого припису, оскільки законодавством не передбачено винесення припису за невиконання попереднього припису.

З викладеного слід, що Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області на ЛМКП «Теплокомуненерго» накладено штраф за невиконання припису, який було прийнято всупереч вимог діючого законодавства України.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем не надано суду жодного доказу в підтвердження невиконання ЛМКП «Теплокомуненерго» припису № 698 від 15.10.2010 року. Також, Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області не надано доказів проведення перевірки виконання припису № 529 від 06.06.2011 року та складеного за її результатами акту перевірки.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем всупереч вимог діючого законодавства було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання повторного припису.

Враховуючи викладене, суд вважає постанову відповідача № 001226 від 29.08.2011 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтвердженні судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 001226 від 29.08.2011 року задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області № 001226 від 29.08.2011 року про накладення стягнень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 жовтня 2011 року.

СуддяТ.С. Ушаков