Постанова № 19379924, 26.10.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2011 року 2а-4129/11/1070

Київський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Совича О.І.,

представника позивача: Стрільця О.В.,

представника відповідача: Заріцького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Констракшин»

доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Констракшин»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2011 №0000422301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 430983,00 грн, з яких: 430983,00 грн за основним платежем, 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; та податкового повідомлення-рішення від 31.08.2011 №0000412301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 344787,00 грн, з яких: 344786,00 грн за основним платежем, 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Акцентбуд». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Партнер Констракшин» та ТОВ «Акцентбуд»є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Таким чином, позивачем неправомірно віднесено до валових витрат витрати на оплату ремонтних та будівельних робіт, які виконані ТОВ «Акцентбуд», що, у свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер роботи виконані контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що договір, укладений між ТОВ «Партнер Констракшин»та ТОВ «Акцентбуд», є нікчемним та не спричиняє реального настання правових наслідків, а ТОВ «Акцентбуд»здійснює діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому вважає податкові повідомлення - рішення правомірними. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Констракшин»є юридичною особою, що зареєстрована рішенням Голосіївської районної м. Києві державної адміністрації від 15.06.2009. Підприємство перереєстровано Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 15.06.2009. У звязку зі зміною місцезнаходження юридичної особи, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було внесено запис від 20.01.2011 за №13411070008000614. Як платник податків узятий на облік Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва з 16.06.2009 за №155430, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області.

Зареєстрований як платник податку на додану вартість з 16.06.2009 та, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.02.2011 №100320341, має статус платника податку на додану вартість по теперішній час.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: будівництво будівель; виробництво меблів для офісів та підприємств торгівлі; виробництво інших меблів, інші роботи з завершення будівництва; оптова торгівля будівельними матеріалами, діяльність у сфері інжинірингу.

З грудня 2010 року по січень 2011 року між позивачем та TOB «Акцентбуд»були укладені Договори підряду: від 15.12.2010 № 25, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати ремонтні та будівельні роботи в приміщенні під офіс, розташованому на сьомому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 75 А; від 04.01.2011 №35, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати комплекс ремонтно-будівельних робіт; від 15.12.2010 №26, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати ремонтно-будівельні роботи офісно-торгового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 4 В (1 поверх); від 14.12.2010 №27, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати ремонтно-будівельні роботи за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 7-В; від 21.12.2010 №30, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати ремонтно-будівельні роботи у приміщеннях №401, №207, №214 будівлі ТП, розташованій на території перону, який перебуває за адресою: м.Київ, Бориспільський район, м. Бориспіль-7, Міжнародний аеропорт Бориспіль; від 29.12.2010 №32, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати ремонтно-будівельні роботи в офісному приміщенні, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Іллінська, 8, БЦ «Іллінський», 5 поверх; від 27.12.2010 №31, відповідно до умов якого, TOB «Акцентбуд»взяло на себе зобовязання виконати комплекс робіт у «Ресторані»за адресою: м. Київ, вул. Соломянська, 11, поверх 1.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акцентбуд»є юридичною особою, що зареєстрована 19.05.2004 рішенням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 24.05.2004 за №1612-ТОВ, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області. ТОВ «Акцентбуд»було зареєстровано платником податку на додану вартість з 02.06.2004 та, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 28.05.2010 №100284991, має статус платника податку на додану вартість по теперішній час. ТОВ «Акцентбуд»має Ліцензію серії АВ №516197, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, на здійснення господарської діяльності, повязаної зі створенням обєктів архітектури, строком дії з 23.04.2010 по 23.04.2015.

Як убачається з матеріалів справи, факт виконання послуг за вказаними договорами підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі прийняття робіт, податковими накладними.

Позивач здійснив оплату виконаних робіт за Договорами у розмірі 2068714,20 грн.

За здійсненими господарськими операціями позивачем віднесено до валових витрат витрати на оплату ремонтно-будівельних робіт у розмірі 2068714,20 грн та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних у розмірі 344785,70 грн.

З 01.02.2011 по 28.02.2011 посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 (акт перевірки від 28.08.2011 №323/23-011/36484009).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

пункту 3.1 статті 3, пункту 10.1 статті 10, пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», частини 1 статті 202, статті 203, статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, у результаті чого встановлено вчинення нікчемних правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність обєкту оподаткування, які підпадають під визначення статті 4 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що вплинуло на заниження суми податку на прибуток у сумі 430982,00 грн, у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 430982,00 грн.;

статтей 185, 186, 187, 188, 189, 192, 198, 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VІ, частини 1 статті 202, статті 203 , статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, у результаті чого встановлено вчинення нікчемних правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність обєкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту на суму 344786,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договори підряду, укладені між позивачем і ТОВ «Акцентбуд», є нікчемними і такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсного отримання результатів робіт, фактично ніякі роботи контрагентом не виконувалися, а договори укладено лише задля незаконного зменшення обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги акт від 12.04.2011 №234/23-1/32919092, складений посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області. У ході цієї перевірки посадові особи ДПІ у Вишгородському районі Київської області встановили, що ТОВ «Акцентбуд»не знаходиться за юридичною адресою та на підставі цього дійшли висновку про нікчемність угод за лютий місяць 2011 року між ТОВ «Акцентбуд»та ТОВ «Партнер Констракшин».

Разом з тим, у ході організації проведення зустрічної звірки ВПМ ДПІ у Вишгородському районі вживалися оперативно-розшукові заходи з метою залучення посадових осіб ТОВ «Акцентбуд» до перевірки. Однак, станом на день складання акта перевірки від 12.04.2011 №234/23-1/32919092 пояснення та їх документальні підтвердження щодо показників, задекларованих у декларації з ПДВ за період лютий 2011 року керівником ТОВ «Акцентбуд» не надано.

Як убачається з акта перевірки, твердження відповідача про відсутність у контрагента позивача основних засобів та трудових ресурсів ґрунтувалося на поданій ТОВ «Акцентбуд»до податкового органу звітності. Зокрема, до декларацій з податку на прибуток за 2010 рік додаток К1 не надавався, а значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фонів»та 07 «Сума амортизаційних відрахувань»декларацій відсутня. Крім цього, відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 2010 році склала 7 осіб у штаті, за цивільно-правовими договорами 3 особи, які, на думку податкового органу, враховуючи загальний обсяг задекларованих ТОВ «Акцентбуд» доходів у 2010 році від реалізації товарів (робіт, послуг), що становив 119213,70 грн, фізично не могли здійснювати такий обєм роботи.

Враховуючи те, що у ТОВ «Акцентбуд», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення транспортні засоби, згідно з частинами 1,5 статті 203, пунктами 1,2 статті 215, статті 216, статтею 228 Цивільного кодексу відповідач вважав угоди між ТОВ «Акцентбуд»та ТОВ «Партнер Констракшин» такими, що мають ознаки нікчемності.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.08.2011 №0000422301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 430983,00 грн, з яких: 430983,00 грн за основним платежем, 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; та податкове повідомлення-рішення від 31.08.2011 №0000412301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 344787,00 грн, з яких: 344786,00 грн за основним платежем, 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа: 1) що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового Кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.14 статті 200 Податкового Кодексу України, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є обєктом оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Згідно з пунктом 201.15 статті 200 Податкового Кодексу України, зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку-продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР, на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР; на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР під валовими витратами виробництва та обігу (далі валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР .

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобовязані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у звязку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Як убачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі первинні фінансово-господарські документи, на підставі яких позивач відніс до валових витрат витрати на оплату ремонтних та будівельних робіт, які виконані ТОВ «Акцентбуд»(зокрема, договори, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні), та сформував податковий кредит за результатами цих господарських операцій (зокрема, податкові накладні).

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Партнер Констракшин»понесло реальні витрати на оплату ремонтно-бцдівельних робіт, які виконані ТОВ «Акцентбуд». Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується податковими накладними. Також судом взято до уваги, що роботи виконані і розрахунки по виконаним ремонтно-будівельним роботам проведені у повному обсязі, про що свідчить відсутність кредиторської та дебіторської заборгованості між ТОВ «Партнер Констракшин»та ТОВ «Акцентбуд».

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку, що витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість, є фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Під час судового розгляду встановлено, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Акцентбуд»було зареєстроване як платник ПДВ, та, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб, зареєстроване у зазначеному реєстрі.

Доказів того, що контрагент позивача не сплатив податкових зобовязань за господарськими операціями, здійсненими між ТОВ «Партнер Констракшин»та ТОВ «Ацентбуд», відповідачем суду не надано.

Згідно з поданою декларацією з податку на прибуток за 2010 рік, у 2010 році ТОВ «Акцентбуд»отримало прибуток 119213,7 грн. З акта від 12.04.2011 №234/23-1/32919092 убачається, що контрагент позивача подає податкову звітність і в 2011 році, зокрема, подано декларацію з податку на додану вартість за лютий 2011 року (вх. №9001547919 від 21.03.2011).

Відносно твердження відповідача про нікчемність та (або) фіктивність зазначених правочинів, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина перша статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча податковим органом і використано в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», однак, відповідач не звернув уваги на те, що згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Васильківською ОДПІ Київської області, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині першій статті 219 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині першій статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини другої статті 221 Цивільного кодексу України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Відповідно до частини 1 статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з частиною 2 статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд зазначає, що відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Посилання відповідача на те, що у ТОВ «Акцентбуд»відсутні основні фонди та кількість працюючих 9 осіб як на підставу нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Акцентбуд»та позивачем, суд не приймає до уваги, оскільки це не може бути підставою для визнання правочинів між ТОВ «Акцентбуд»та позивачем такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Враховуючи, що відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобовязань за цими операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

За таких обставин висновки податкового органу про те, що позивачем порушено вимоги пункту 3.1 статті 3, пункту 10.1 статті 10, пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», частини 1 статті 202, статті 203, статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток у сумі 430982,00 грн; та статтей185, 186, 187, 188, 189, 192, 198, 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VІ, частини 1 статті 202, статті 203 , статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, у розмірі 344786,00 грн, є помилковим, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення податкового законодавства, передбачена пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Інших доказів та заперечень, ніж ті, що наведені в акті перевірки та у запереченнях на позовну заяву, відповідач не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, проте, вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 31.08.2011 №0000422301, №0000412301.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Постанова у повному обсязі виготовлена 31 жовтня 2011 року.