Рішення № 19361563, 07.10.2011, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

07.10.2011

Справа № 2-1836-2011

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2011 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Кузнецова Р.В.

при секретарі - Г.С. Копійко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення заробітної плати, вихідного утримання, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до Словянського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення заробітної плати, вихідного утримання, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 01 серпня 1989 року її було прийнято відповідачем на роботу на посаду інженера-конструктора. 21 лютого 2011 року нею було подано заяву про звільнення, однак дана заяву була загублена відповідачем. 23 лютого 2011 року вона поштою направила відповідачу лист з повідомлення та 28 лютого 2011 року її було звільнено з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України у звязку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, яке полягає в тому, що ним не виплачувалась заробітна плата за останні вісім місяців роботи.

Зазначає, що в день звільнення відповідач не провів з нею розрахунок, чим порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, та весь час після звільнення вона вимагала від відповідача надати їй довідку про наявну заборгованість по заробітній платі, багаторазово писала відповідні заяви, зверталась за захистом своїх порушених прав до Прокуратури м. Словянська, однак видана відповідачем довідка про заборгованість по заробітній платі у розмірі 7170,84 грн. не відповідає дійсності.

Дійсна ж сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати складає 13481,05 грн., яка вказана у роздруківках про заборгованість офіційно розповсюджених на підприємстві.

Вважає, що на момент розгляду звернення до суду 28 травня 2011 року, розмір середнього заробітку яку відповідач зобовязаний виплатити на її користь за час затримки розрахунку складає приблизно 6260,00 грн., із застосування її тарифної ставки в день 101,00 грн., та виходячи з наступного розрахунку:

101,00 грн. ? 62 дні = 6260,00 грн.

Крім того, вважає, що їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у 1000,00 грн., та яка полягає у порушенні відповідачем її законних прав на отримання винагороди за працю у повному обсязі та строк, призвели до страждань. Вона стала дратівливою, оскільки докладала додаткових зусиль по організації її життя. Після звільнення з роботи, де вона працювала протягом 21 року, та невиплатою у повному обсязі заробітної плати вона не мала засобів існування, внаслідок чого підірвано її авторитет серед оточуючих та порушена її ділова репутація. Їй довелось неодноразово звертатись до відповідача з вимогою провести з нею розрахунок.

Тому, просить суд стягнути з відповідача суму заборгованість з заробітної плати, середній заробіток за час затримки, а також моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач неодноразово уточняла позовні вимоги, та в останнє просила стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати у розмірі 7533,04 грн., вихідне утримання в сумі 5337,33 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 462,36 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 13231,00 грн., а також моральну шкоду в сумі 1000,00 грн. На позовних вимогах наполягала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, про що надав заперечення в яких просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що 28 лютого 2011 року позивача було звільнено із займаної посади, про що було видано наказ № 17-к від 28 лютого 2011 року. В день звільнення позивач була відсутня на роботі, вона знаходилась на лікарняному, тому вважає, що в разі якщо в день звільнення працівник не працював, то грошова сума, що підлягає сплаті підлягає виплаті не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимог про розрахунок. Тому, просить суд відмовити позивачу в задоволенні її вимог у повному обсязі, у звязку із пропуском тримісячного строку звернення суду, який встановлено ст. 233 КЗпП України.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо належності часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

У судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у Державному підприємстві «Науково-дослідницький інститут» на посаді інженером у конструкторському відділі з 01 серпня 1989 року по 30 листопада 2004 року, на посаді інженера-конструктора з 01 грудня 2004 року по 28 лютого 2011 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 57).

Згідно Довідки № 03-146 від 25 травня 2011 року, заборгованість по заробітній платі складає 7683,04 грн., компенсація за невикористану відпустку становить 462,36 грн., вихідне утримання складає 5337,33 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Так, з матеріалів справи вбачається , що порушення прав працівника з боку відповідача мало місце, оскільки позивачу протягом тривалого часу нараховувалась, але не виплачувалась належна їй заробітна плата, що є грубим порушенням конституційних прав ОСОБА_1

Представник відповідача у своїх запереченнях посилається на те, що позивачем було пропущено тримісячний строк на звернення до суду, який встановлено ст. 233 КЗпП України.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Основу законодавства про оплату праці являє собою Закону України «Про оплату праці», який регламентує, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 12 вказаного Закону закріплено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, - є іншими нормами і гарантіями оплати праці.

Тобто, аналізуючи вказане положення, слід зазначити, що в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 вказаної статті, яка встановлює, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, слід зауважити, що початком перебігу строку, регламентованого ст. 233 КЗпП України, є дата, якою особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх законних прав та інтересів.

Так, згідно довідки відповідача № 03-31 від 11 березня 2011 року, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 7170,84 грн., яка й була їй вручена. Отже, датою початку перебігу строку, встановленого ст. 233 КЗпП України є 11 березня 2011 року, тобто позивачем не було пропущено строк на звернення до суду, оскільки вона використала своє право на звернення через три місяця після звільнення, та 2 місяця і 17 днів після того, як дізналась про порушення своїх прав.

Слід зауважити, що не можна вважати датою початку перебігу строку давності дату звільнення позивача, оскільки вона, як це зазначає і сам представник відповідача у своїх запереченнях, перебувала на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 116 КЗпП встановлено, що в разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Якщо, працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Крім того, частиною 2 статті 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму

Однак, відповідачем не було письмово повідомлено ОСОБА_1 про належні їй суми, які підлягають виплаті, що також є порушенням внаслідок якого позивач була позбавлена можливості дізнатись про розмір належних їй виплат, та як наслідок предявляти будь-які вимоги до працедавця по їх виплаті. Тобто, в даному випадку наявне грубе порушення відповідачем діючих норм трудового законодавства.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП врегульовано питання відповідальності власника або уповноваженої ним органу у разі невиплати звільненому працівникові сум строки зазначені у попередній статті, а саме: «В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.»

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Слід зазначити, що вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо. Водночас не можна вважати, що вину власника виключає лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Крім того, як зазначено позивачем, встановлено у судовому засіданні, сума заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 по заробітній платі складає 7683,04 грн., компенсація за невикористану відпустку становить 462,36 грн., вихідне утримання складає 5337,33 грн.

Тож вказані суми підлягають стягненню у повному обсязі з відповідача, оскільки ним було порушено строк розрахунку зі звільненим працівником, що є прямим порушенням ст. 116 КЗпП України.

Окрім зазначеного, з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку з часу звільнення по дату останнього уточнення позовних вимог, тобто по 09 вересня 2011 року.

Однак, вказаний позивачем розрахунок не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки стосується індексації заробітної плати, проте позивач в позовній не ставить питання щодо індексації її заробітку, та порушує питання відносно сплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З моменту звільнення і до розгляду справи сплило 6 місяців та 10 днів.

Так, згідно Довідки про середню заробітну плату від 16 березня 2011 року № 03-37, загальний заробіток позивача за період з серпня 2010 року по січень 2011 року, тобто за останні 6 місяців перед звільнення, склав 7384,87 грн., з якого і слід розраховувати середньомісячний заробіток, який становить 1230,81 грн., з розрахунку 7384,87 грн. / 6 місяців.

Таким чином, сума середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку складає 7384,87 грн., а за 9 днів прострочення 410,27 грн., з розрахунку 1230,81 / 30 днів * 10 днів, що разом складає 7795,14 грн.

Крім того, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав їй моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., яка полягає у порушенні відповідачем її законних прав на отримання винагороди за працю у повному обсязі та строк, призвели до страждань. Вона стала дратівливою, оскільки докладала додаткових зусиль по організації її життя. Після звільнення з роботи, де вона працювала протягом 21 року, та невиплатою у повному обсязі заробітної плати вона не мала засобів існування, внаслідок чого підірвано її авторитет серед оточуючих та порушена її ділова репутація. Їй довелось неодноразово звертатись до відповідача з вимогою провести з нею розрахунок.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у звязку із протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сімї чи близьких родичів.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року N 4, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, зважаючи на те, що в дійсності позивач зазнала душевних страждань, які безпосередньо повязані із порушенням її права на отримання належних їй виплат у встановлені законодавством строки, вона змушений витрачати свій час та кошти для захисту свого порушеного права, суд приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки заявлений розмір моральної шкоди необґрунтовано завищений, а отже з ДП «НДІВН»підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягнення судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму ВС України від 06 листопада 1992 року, № 9, з послідуючими змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 3,10, 58, 60, 88, 212- 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд ,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг», про стягнення заробітної плати, вихідного утримання, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Словянськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Словянськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Серебрянське Кольського району Мурманської області, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 суму нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 7533 (сім тисяч пятсот тридцять три) гривні 04 копійки, суму вихідного утримання у розмірі 5337 (пять тисяч триста тридцять сім) гривень 33 копійки, суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 7795 (сім тисяч сімсот девяносто пять) гривень 14 копійок, суму грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 462 (чотириста шістдесят дві) гривні 36 копійок, моральну шкоду у сумі 500 (пятсот) гривень 00 копійок, а всього 21627 (двадцять одна тисяча шістсот двадцять сім) гривень 87 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідницький інститут високих напруг»(84121, Донецька область, м. Словянськ, вул. Генерала Батюка, 22), ЄДРПОУ 00130441, р/р 26003980944 УСБ м. Словянськ, МФО 334226, ПН 001304405226, № св. 06565349 на користь держави судовий збір у розмірі 216 (двісті сімнадцять) гривень 28 копійок на р/р 31417537700075 у ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 34686605 та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривен 00 копійок на р/р 31216259700004 у банку ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Донецької області через Словянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційний судом.

Повний текст рішення виготовлено 11 жовтня 2011 року об 11 годині 00 хвилин.

Суддя /підпис/

«З оригіналом згідно»

Рішення чинності не набуло

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Р.В. Кузнецов