Рішення № 19349743, 15.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/254

15.11.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Меджестік” м. Києва

до Публічного акціонерного товариства “Сведбанк” м. Києва

про визнання договорів недійсними.

Колегія суддів: Паламар П.І.-головуючий,

Любченко М.О.,

Підченко Ю.О.

Представники:

від позивача Кучерук Н.С.,

від відповідача Барбул П.О.

СУТЬ СПОРУ:

у серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Меджестік” звернулося в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що 18 травня 2007 р. між ним та відповідачем як правонаступником Акціонерного комерційного банку “ТАС-комерцбанк” було укладено кредитний договір № 6/42353/Н-191206/К, згідно з яким відповідач зобов’язався надати йому кредит з лімітом у розмірі до 30000000 доларів США, а він –повернути кредит та сплатити за його користування відсотки.

Того ж дня з метою забезпечення виконання ним зобов’язання за вказаним кредитним договором між ними були укладені іпотечні договори №№ 15/42353/Н-150206/І, 14/42353/Н-150206/І, за якими він передав відповідачу в іпотеку земельну ділянку площею 0,0882 га та будівлю торгівельно-офісного центру площею 5591,2 м2 по пров. Рильському, 6 у м. Києві.

Указаний кредитний договір укладений від його імені генеральним директором на виконання рішення загальних зборів товариства від 15 травня 2007 р., яке було прийняте з порушенням вимог Закону України “Про господарські товариства”. Тому генеральний директор не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для вчинення цього правочину. Належного ж волевиявлення на укладення цих правочинів у нього не було.

За таких обставин позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати кредитний договір недійсним, а також з підстав ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсними вищевказані іпотечні договори щодо його забезпечення.

Крім того, позивач вказував, що спірні іпотечні договори, спрямовані на можливе відчуження майна товариства на суму, що становила більше п’ятдесяти відсотків майна товариства, були укладені генеральним директором без дотримання вимог ч. 2 ст. 98 ЦК України та п. 10.4.2 його статуту за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства з цього приводу.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірних договорів вимогам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 18 травня 2007 р. між позивачем та відповідачем як правонаступником Акціонерного комерційного банку “ТАС-комерцбанк” було укладено кредитний договір № 6/42353/Н-191206/К, за умовами якого відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі 30000000 доларів США на строк 18 травня 2007-17 травня 2010 років, а останній –повернути кредит та сплатити за його користування проценти у розмірі 12 % річних.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявною у матеріалах справи копією згаданого договору.

З тексту спірного договору слідує, що від імені позивача він підписаний генеральним директором Бондарем В.М.

Згідно з положеннями п. 10.6.4 статуту позивача в редакції станом на час укладання спірного кредитного договору до повноважень генерального директора як виконавчого органу товариства відносились укладення від імені товариства договорів (контрактів), в т.ч. зовнішньоекономічних, та чинити від його імені юридичні дії.

Встановлені розділом 10 статуту позивача обмеження прав генерального директора, зокрема, на розпорядження майном товариства, не стосуються повноважень на укладення кредитного договору.

Таким чином, під час укладення спірного договору з відповідачем генеральний директор позивача Бондар В.М. діяв відповідно до вимог ст. 92 ЦК України в межах наданих йому повноважень.

Посилання позивача на те, що під час укладення кредитного договору генеральний директор діяв на виконання рішення загальних зборів товариства від 15 травня 2007 р., яке було прийняте з порушенням вимог Закону України “Про господарські товариства”, не заперечують правомірності цього правочину, право на укладення якого генеральний директор мав і за відсутності такого рішення загальних зборів.

За таких обставин у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору № 6/42353/Н-191206/К від 18 травня 2007 р. відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України слід відмовити.

Також встановлено, що 18 травня 2007 р. між тими ж сторонами були укладені іпотечні договори №№ 15/42353/Н-150206/І, 14/42353/Н-150206/І, за якими з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором № 6/42353/Н-191206/К позивач передав відповідачу в іпотеку належні йому земельну ділянку площею 0,0882 га та будівлю торгівельно-офісного центру площею 5591,2 м2 по пров. Рильському, 6 у м. Києві.

Це підтверджується поясненнями сторін, наявними у матеріалах справи копіями зазначених договорів.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Договором іпотеки передбачено перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи у разі невиконання забезпеченого зобов’язання, тому такий за своєю правовою природою є договором про відчуження (розпорядження) майна.

З тексту спірних договорів іпотеки слідує, що від імені позивача вони також підписані генеральним директором Бондарем В.М.

Відповідно до абз. 15 п. 10.6.4 статуту позивача генеральний директор має право розпоряджатися майном, що визначається зборами учасників товариства.

Отже, відповідно до наданих повноважень генеральний директор був наділений правом на укладення від імені позивача договорів, спрямованих на розпорядження майном товариства, яке визначене загальними зборами учасників.

Згідно з ч. 2 ст. 98 ЦК України рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства приймаються більшістю не менш як 3/4 голосів загальних зборів товариства, якщо інше не встановлено законом.

Такі ж положення містить п. 10.4.2 статуту позивача, згідно з якими з питань відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності не менш як 75 відсотками від загальної кількості голосів учасників товариства.

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача йому були відомі положення статуту позивача, у т.ч. щодо обмеження повноважень генерального директора товариства.

Відповідно до умов п.п. 2.2, 4 спірних іпотечних договорів станом на їх укладення грошова оцінка земельної ділянки становила 16270959,60 грн., балансова вартість будівлі згідно довідки-характеристики № 1244728 від 3 травня 2007 р. –25044450 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до даної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Наявність у особи, яка вчиняє правочин, цивільної дієздатності, передбаченої ч. 2 ст. 203 ЦК України, для юридичної особи визначається ст. 92 ЦК України, частина 1 якої встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Стаття 97 ЦК України містить положення, згідно яких управління товариством здійснюють його органи.

В силу ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Поясненнями позивача стверджується, що під час укладення іпотечних договорів генеральний директор товариства виходив з того, що повноваження на передачу вищевказаного майна в іпотеку відповідачу були делеговані йому на підставі рішення загальних зборів учасників від 15 травня 2007 р., оформленого протоколом № 15/05.

З матеріалів справи слідує, що рішенням господарського суду м. Києва від 26 вересня 2011 р. у справі № 62/56 зазначене рішення загальних зборів визнане недійсним. Це рішення суду відповідно до вимог ч. 5 ст. 85 ГПК України набрало законної сили у зв’язку із закінченням строку подання апеляційної скарги.

Доказів наявності інших рішень загальних зборів товариства позивача, які уповноважували б генерального директора на передачу спірного майна в іпотеку відповідачу, суду не надано.

За таких обставин, враховуючи, що спірні іпотечні договори від імені позивача укладені представником з перевищенням повноважень, волевиявлення позивача на укладення цих правочинів не було, вони відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Посилання відповідача про наступне схвалення позивачем іпотечних договорів належними доказами не підтверджені, тому є необгрунтованими.

Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Меджестік” м. Києва задовольнити частково.

Визнати недійсними іпотечні договори №№ 14/42353/Н-150206/І, 15/42353/Н-150206/І від 18 травня 2007 р., укладені між Публічним акціонерним товариством “Сведбанк” як правонаступником Акціонерного комерційного банку “ТАС-комерцбанк” (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 30, код 19356840) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Меджестік” (03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, код 31304262).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Сведбанк” (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 30, код 19356840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Меджестік” (03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, код 31304262) 56,67 грн. витрат по оплаті державного мита, 157,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У позові в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Колегія суддів: П.І.Паламар-головуючий,

М.О.Любченко

Ю.О.Підченко