Рішення № 19344048, 23.11.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

23 листопада 2011 р. Справа 7/170/2011/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м. Одеса

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСАВТО-Люкс", смт. Тростянець, Вінницька область <адреса відповідача >

про стягнення 2 345 198,57 грн. заборгованості за договором № 219 від 04.09.2007 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - старший юрисконсульт відділення № 322 АТ "Імексбанк" у м.Вінниці, довіреність № 010611 від 01.06.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 25.02.2000 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСАВТО-Люкс" про стягнення 2 345 198,57 грн. заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 219 від 04.09.2007 року, з яких 1 732997,99 грн. заборгованості по кредиту, 451644,38 грн. заборгованості по відсотках, 160556,20 грн. пені.

Ухвалою від 03.11.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/170/2011/5003 та призначено до розгляду на 23.11.2011 року.

23.11.2011 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог в якій останній просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСАВТО-Люкс" заборгованість в сумі 2 333 626,37 грн. з яких: 1 732 997,99 грн. заборгованість по кредиту; 440 072,18 грн. заборгованість по відсотках; 160 556,20 грн. пеня.

Вказана заява мотивована тим, що після порушення провадження у справі відповідачем проведено часткове погашення заборгованості по нарахованим відсоткам.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою про порушення провадження у справі, яка надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул. Наконечного, 1, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300.

Згідно довідки з ЄДР № 125 станом на 03.11.2011 року місцезнаходженням відповідача значиться вул. Наконечного, 1, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвали у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Слід вказати, що факт отримання відповідачем ухвали про порушення провадження підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 2103621137655 наявним в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши заяву про уточнення розміру позовних вимог, яка з огляду на її зміст у порівнянні із позовними вимогами вказаними у позовній заяві свідчить про проведення розрахунків відповідачем, суд приймає її до розгляду та врахування викладених у ній фактів при прийнятті рішення по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

04.09.2007 року між Публічним акціонерним комерційним банком "ІМЕКСБАНК" (Акціонерний комерційний банк "ІМЕКСБАНК" в подальшому змінив найменування на Публічний акціонерний банк "ІМЕКСБАНК") - (Кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСАВТО-Люкс") - (Позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 219 (а.с.10-15, т.1).

Відповідно п.1.1 Договору Кредитор зобов'язується надати Позичальнику у тимчасове користування кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах визначених Договором в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 178 000,00 грн., зі сплатою 18 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 03.09.2010 року визначених Договором (п.1.1.1 Договору).

Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: на придбання нерухомого (123 000,00 грн.), ремонт придбаного нерухомого майна (55 000,00 грн.) (п.1.2 Договору).

Згідно п.1.4 Договору Позичальник одноразово сплачує Банку комісію за обслуговування кредиту в розмірі 1,5 % від суми кредиту.

Моментом (днем) надання траншів кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку Позичальника розрахункових документів Позичальника в сумі відповідного траншу кредиту (п.2.2 Договору).

Моментом (днем) повернення траншу кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки Кредитора: суми траншу кредиту, винагороди Кредитора та можливих штрафних санкцій, визначених Договором (п.2.3 Договору).

Відповідно 2.6 Договору нарахування відсотків за користування траншем кредиту здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються Позичальником щомісячно до останнього робочого дня поточного місяця в період дії Договору.

Пунктом 2.8 Договору встановлено, що за наявності заборгованості по кредиту та/або відсотках за користування ним сторони встановлюють наступну черговість погашення Позичальником заборгованості:

- в першу чергу сплаті підлягають нараховані, але не сплачені в строк відсотки;

- в другу чергу сплаті підлягають нараховані відсотки, строк сплати яких ще не минув;

- в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;

- в четверту чергу сплаті підлягає неустойка (штраф, пеня), передбачена цим Договором.

Погашення Позичальником заборгованості кожної наступної черги повинно відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

Сторони встановлюють, що Кредитор має право самостійно зараховувати кошти, які направлені Позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості.

Пунктом 3.2.3 Договору передбачено право Кредитора вимагати від Позичальника раніше наданих траншів кредиту, винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій при настанні обумовлених вказаним пунктом обставин, в тому рахунку невиконання або неналежне виконання умов цього Договору тощо. Про необхідність дострокової сплати кредиту, відсотків з указаних вище підстав Кредитор зобов'язаний письмово попередити Позичальника не менше ніж за 10 календарних днів до дати сплати. Після закінчення строку вказаному в попередньому абзаці цього пункту Позичальник зобов'язаний сплатити кредит та відсотки, якщо інший термін не встановлений в вимозі кредитора.

Пунктами 3.3.6-3.3.9 Договору встановлено обов'язок Позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, повернення Кредитору траншів кредиту зі сплатою винагороди та можливих штрафних санкцій тощо.

13.11.2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 04.09.2007 року, відповідно до якої ліміт заборгованості збільшено до 213 000,00 грн. та доповнено кредитний договір п. 1.5. в наступній редакції: "Банк нараховує Позичальнику одноразову комісію за збільшення ліміту з розрахунку 1,5 % від ліміту кредитної лінії", інші умови договору залишились без змін (а.с.16, т.1).

09.07.2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 04.09.2007 року, відповідно до якої ліміт заборгованості збільшено до 1 800 000,00 грн., також збільшено відсоткову ставку за користування траншами до 28 % річних та встановлено одноразову комісію за збільшення ліміту з розрахунку 2 % від ліміту кредитної лінії, інші умови договору залишились без змін (а.с.17, т.1).

02.09.2010 року між сторонами підписано додаткову угоду №3 до кредитного договору від 04.09.2007 року, відповідно до якої термін повернення заборгованості за всіма траншами продовжено до 25.10.2010 року (а.с.18, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням, меморіальними ордерами та випискою з рахунку, а саме:

- випискою по позичковому рахунку № 20634075035001;

- платіжним дорученням №681 від 05.09.2007 року;

- меморіальним ордером № 808 від 07.09.2007 року;

- меморіальним ордером № 1573 від 14.11.2007 року;

- меморіальним ордером № 1457 від 10.07.2008 року;

- меморіальним ордером № 1474 від 18.07.2008 року;

- меморіальним ордером № 6661 від 30.07.2008 року;

- меморіальним ордером № 1680 від 10.09.2008 року;

- меморіальним ордером № 1406 від 19.09.2008 року.

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору від 04.09.2007 року в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 732 997,99 грн. основного боргу за кредитним договором підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Відносно вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, на момент вирішення спору по суті заборгованість відповідача в цій частині складає 440072,18 грн., що на 11572,20 грн. менше ніж просив стягнути позивач при зверненні з позовом до суду.

При цьому із наявних у справі документів слідує, що погашення заборгованості по відсоткам здійснювалось відповідачем в період з 15.09.2011 року по 21.11.2011 року, що вбачається із меморіальних ордерів від 15.09.2011 року № 509 (5545,60 грн.), від 21.09.2011 року № 12141 (996,10 грн.), від 28.09.2011 року № 6708 (493,50 грн.), від 21.10.2011 року № 6138 (1047,00 грн.), від 27.10.2011 року № 7598 (1750,00 грн.), від 21.11.2011 року № 2064 (1740,00 грн.) тощо.

Із відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті в якому до суду надійшла позовна заява вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 31.10.2011 року виходячи з чого позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 9832,20 грн. є безпідставними і в їх задоволенні слід відмовити, оскільки на момент звернення з позовом до суду вказана сума заборгованості була погашена відповідачем.

Водночас після порушення провадження у справі відповідач погасив заборгованість за відсотками в розмірі 1740,00 грн..

Таким чином у відповідача на момент прийняття рішення у справі відсутнє зобов'язання по погашенню боргу по відсоткам перед позивачем у зазначеному вище розмірі.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 1740,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України з покладанням на відповідача судових витрат, так як сума боргу, була фактично ним погашена вже після звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 160556 грн. 20 коп. пені в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.4.1 Договору у випадку прострочення Позичальником строків сплати відсотків, визначених п. 2.6 Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п. п. 1.1.1., 1.2.1, 2.9.3 3.2.3, 4.2, 5.4. Договору, Позичальник сплачує кредитору пеню за кожен день прострочки платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період від несвоєчасно сплаченої суми.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні відсотків за користування кредитом.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

23.11.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСАВТО-Люкс", вул.Наконечного, буд.1, смт.Тростянець, Вінницька область, 24300 (ідентифікаційний код - 34927990) на користь Публічного Акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", проспект Гагаріна, 12-А, м.Одеса, (ідентифікаційний код - 20971504) - 1 732 997 грн. 99 коп. - заборгованості по кредиту, 440 072 грн. 18 коп. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 160 556 грн.20 коп. - пені, 23 353 грн. 66 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 02 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. Відмовити в стягненні 9832 грн. 20 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

4. Припинити провадження в частині стягнення 1740 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 28 листопада 2011 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - ТОВ "ТРАНСАВТО-Люкс" - вул. Наконечного, буд. 1, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300.