Рішення № 19344045, 22.11.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 листопада 2011 р.

Справа 4/143/2011/5003

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

Секретар судового засідання А. Логінов

за участю представників:

позивача : ОСОБА_1 за довіреністю;

відповідача : Фурман Г.В. - сільський голова, згідно посвідчення.

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (вул. Піонерська, буд.12, м. Калинівка, Вінницька область, 22400) до:Комунарівської сільської ради Калинівського району Вінницької області (вул. Леніна, буд.25, с. Комунарівка, Калинівський район, Вінницька область, 22426) про визнання права власності на прибудови літ. «А1», «А2», «А3» до будівлі виробничого цеху літ. «А» загальною площею 447, 3 кв.м. та будівлю пилорами з навісом пл. 97, 7 кв.м., що розташовані по вул. Липнева, 8 в с. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідач у заяві б/н і дати наданій суду 15.11.2011 р. і його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали і пояснили що 08.07.2007 року між ТОВ «Мрія»та Комунарівською сільською радою було укладено Договір оренди землі (далі по тексту Договір оренди), який був зареєстрований в державному реєстрі земель 12 листопада 2008 року за реєстровим №040883300001 Земельна ділянка була передана в довгострокову оренду, строком на 49 років. Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ч. 9 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно - територіальних одиниць. Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Відповідно до п. «а»ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Відповідно до п. 10 Перехідних положень ЗК України рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради. Отже, земельна ділянка, яка була передана ТОВ «Мрія»за Договором оренди перебуває в комунальні власності, що свідчить про те, що Комунарівська сільська рада є власником такої земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, Комунарівська сільська рада, як власник земельної ділянки, має право завити про порушення прав територіальної громади у випадку самочинного будівництва, якщо таке будівництво порушує інтереси громади. Крім того, Комунарівська сільська рада також може заперечувати проти визнання права власності. Це все свідчить про те, що Комунарівська сільська рада є належним відповідачем у справі про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти. На даний час до Комунарівської сільської ради не надходило жодних зауважень стосовно самочинно збудованих об'єктів. Відповідно до ч. З ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Жодних звернень чи скарг сусідніх землекористувачів стосовно спричинення незручностей чи порушення їх прав діяльністю ТОВ «Мрія»не надходило. ТОВ «Мрія»використовує надану земельну ділянку відповідно до цільового призначення, а саме як категорію земель промисловості. Окрім того, ТОВ «Мрія»справно сплачує земельний податок та орендну плату, чим сприяє наповненню місцевого бюджету. Комунарівська сільська рада, не планує використовувати відповідні приміщення для власних потреб. Частина самочинно збудованих об'єктів є невіддільними від приміщень, які належать на праві власності ТОВ «Мрія», а тому, на нашу думку, єдиним кому можуть бути передані відповідні об'єкти є саме ТОВ «Мрія». Зазначає, що ТОВ «Мрія»також має першочергове право на викуп земельної ділянки, на яких розміщено об'єкти самочинного будівництва. Відповідна земельна ділянка не може бути передана іншим особам, оскільки виключно власник нерухомого майна має переважне право не передачу земельної ділянки, на яких воно розміщено, у користування. Земельна ділянка була передана ТОВ «Мрія»у зв'язку із тим що на відповідній земельні ділянці розміщено будівлі, які належать ТОВ «Мрія»на праві власності. ТОВ «Мрія»постійно використовувало відповідну земельну ділянку, ще з 1991 року на підставі Державного акту серія «В»№001636. Враховуючи вищевикладена, на підставі ч. 5 ст. 22 ГК України, Комунарівська сільська рада Калинівського району Вінницької області повідомила, що Комунарвіська сільська рада Калинівського району Вінницької області повністю визнає позовні вимоги Позивача та погоджується із тим, що право власності на прибудови літ. «А1», «А2», «АЗ»до будівлі виробничого цеху літ. «А», загальною площею 447,3 кв. м. та будівлю пилорами з навісом пл. 97,7 кв. м., що розташовані по вул. Липнева, 8 в с. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області повинні бути визнані за Підприємством «Мрія»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, ЄДРПОУ 20095942.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав вказаних у позовній заяві і пояснив, що позивач без визнання рішенням суду права власності на самочинно збудовані будівлі, не може здійснити державну реєстрацію права власності на об»єкти нерухомого майна.

Позивачем не виконано вимог ухвали суду від 10.10.2011 р. про надання додаткових доказів, а саме свідоцтво про право власності; передбачені законодавством акти контролюючих органів (Інспекціцї державного архітектурно-будівельного контролю, Державної земельної інспекції) до компетенції яких віднесено встановлення факту самочинності будівництва, про те, що нерухоме майно, яке є предметом позову, є самочинним будівництвом (акти перевірки, протоколи, постанови); передбачені законодавством докази про те, що нерухоме майно, яке є предметом позову збудоване з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, пожежних, держохоронпраці та інших норм і правил (висновок експертизи); докази про те, хто є суміжними землекористувачами, докази про те, що вони не заперечують проти самовільного будівництва, висновки профільних контролюючих органів (Державної архітектурної, будівельної інспекції, земельної інспекції Держземресурсів, екологічної інспекції, МНС, держохоронпраці, санітарно-епідеміологічної інспекції, інших) про відповідність самочинно збудованих об"єктів, що є предметом позову архітектурним, будівельним, санітарним, епідеміологічним, екологічним, іншим обов"язковим нормам, правилам та не порушує містобудівного, екологічного, санітарно-епідеміологічного, охорони праці, іншого законодавства, не порушує прав суміжних землекористувачів; докази державної реєстрації договору купівлі - продажу від 18.10.1994 р. нежилого приміщення, якщо таке мало місце; докази про те, що відповідач порушує, оспорює право власності позивача на нерухоме майно, що є предметом позову; докази будівництва: дозвіл на виконання будівельних робіт, акти виконаних робіт, договори підряду, докази оплати робіт, придбаних матеріалів.

Представник позивача зазначив, що в матеріали справи подані докази необхідні для вирішення спору. Тому спір на підставі ст. 75 ГПК України вирішується за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об»єктивно дослідивши подані в справу докази, суд на підставі ст. 1, ч.6 ст.22, 33, 34, 41, 42, 43 ГПК України прийшов до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню і про неприйняття визнання відповідачем позову.

До такого висновку суд прийшов з огляду на таке.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 18.10.1994 р. ТОВ "Мрія" на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення в с. Комунарівка Калинівського району набуло право власності на нежитлові приміщення за адресою: с.Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області, вул. Липнева, буд. 8. До відповідних приміщень здійснено прибудову. без одержання дозволу на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві оренди, розміщено будівлю пилорами, яка є самочинним будівництвом.

Як на правомірність користування земельною ділянкою позивач посилається на те, що 08 листопада 2007 року між Позивачем та Комунарівською сільською радою (надалі Відповідач) було укладено Договір оренди землі (-Додаток1) (надалі Договір оренди), який був зареєстрований в державному реєстрі земель 12 листопада 2008 року за реєстровим №040883300001 Відповідно до п. 8 Договору оренди договір укладено на 49 років з правом Позивач переукласти даний договір на новий строк. За Договором оренди Позивач одержав право на використання на праві оренди земельну ділянку за адресою: с. Комунарівка, Калинівського р-ну., Вінницької обл., вул. Липнева, 8, загальною площею: 0,2591 га, кадастровий номер: 0521683303:01:004:0034(надалі земельна ділянка). Як на правомірність використання Позивачем земельної ділянки він посилається також Договором від 16.06.2009 року про внесення змін до Договору оренди землі від 08.11.2007 року, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 15.06.2011 року за №052168334000374 ; Рішенням Комунарівської сільської ради Калинівського району Вінницької області 11 сесії 5 скликання про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку від 09.10.2007 року ; Актом прийому-передачі об'єкта оренди ; Рішенням Комунарівської сільської ради Калинівського району Вінницької області 6 сесії 5 скликання про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ТОВ «Мрія».

Позивач покликаючись на ч.1, 5, 7 ст. 376 ЦК України і на те, що об»єкти самочинного будівництва не становлять небезпеку та не порушують суспільного інтересу чи права третіх осіб, на відсутність істотних порушень будівельних норм і правил, доказом чого вважає технічні звіти № 1443 за результатами обстеження та визначення технічного стану будівельних конструкцій будівлі виробничого цеху, а також будівлі пилорами від 26.11.2011 р. виконаними Приватним підприємством «Будівельно випробувальна лабораторія «Вінницябуд», просить визнати право власності на об»єкти нерухомого майна, що є предметом позову.

Згідно ст.375, ч.1, 2, 3, 5, 7 ст. 376 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Зміст вказаних норм законодавства позивач пред»являючи позов про визнання права власності на самочинно збудовані об»єкти нерухомого майна, має довести, передбаченими законом засобами доказування, що він здійснив будівництво, що це будівництво є самочинним, що земельна ділянка була виділена під будівництво об»єктів нерухомого майна, що є предметом позову, або була виділена під вже збудовані будівлі, що при самочинному будівництві були додержані архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші обов»язкові норми і правила, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб, що не було істотного порушення будівельних правил, це будівництво не суперечило суспільним інтересам і не порушило прав інших осіб.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.1, ч. 6 ст. 22, 33, 34 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і інтересів до осіб, які порушили ці права та інтереси. Кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх доводів чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Всупереч вказаним вимогам позивач не довів те, що відповідач порушив чи оспорює право власності позивача на самовільно збудоване нерухоме майно, оскільки у позивача такого права власності немає про що свідчить поданий ним позов.

Позивач також не довів те, що самовільно збудоване нерухоме майно збудоване з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших обовязкових норм і правил, без істотного відхилення від проекту, що суперечило суспільним інтересам, без порушення прав інших осіб, без істотного порушення будівельних норм і правил.

Не є такими доказами технічні звіти № 1443 від 26.07.2011 р. за результатами обстеження та визначення технічного стану будівельних конструкцій будівлі виробничого цеху і будівлі пилорами, складені приватним підприємством «Будівельно випробувальна лабораторія «Вінницябуд» і здійснені за замовленням позивача, оскільки вони (технічні звіти) не є висновками судової експертизи в розумінні Закону України «Про судову експертизу», ст.41, 42 ГПК України. Ця експертиза не була призначена судом і була проведена до звернення позивача з позовною заявою до суду. Експерт не попереджувався про кримінальну відповідальність за здалегідь неправдивого висновку і не розписувався за таке попередження. Вказані технічні звіти № 1443 від 26.07.2011 р. не є доказами, які передбачені ст. 41 ГПК України , оскільки згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об»єктів, явищ і процесів, які мають інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чис суду. В ч.2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому відповідність об»єктів нерухомого майна архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним, іншим обов»язковим нормам і правилам мала б підтверджуватися доказами, передбаченими ст. 41, 42 ГПК України, Законом України «Про судову експертизу», а саме, висновками відповідних судових експертиз, призначених і проведених в порядку встановленому законом.

Позивач про призначення відповідних судових експертиз клопотання до суду не заявляв. Представник позивача в судовому засіданні також таких клопотань не заявляв і зазначив, що судові експертизи дали б такі ж висновки як в технічних звітах № 1443, що розцінюється судом як позиція позивача про недоцільність призначення судових експертиз і підтвердження позовних вимог, з точки зору позивача, поданими в справу доказами. Тому технічні звіти № 1443 є неналежними доказами.

До аналогічних висновків прийшов і Вищий арбітражний суд України в п.10, п. 10-2, 11 роз»яснень від 11.11.1998 р. № 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»зазначивши в ньому, що особа набуває права та несе обов»язки експерта після оголошення (вручення)їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатися як висновое експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, кошториси, аудиторські висновки, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони.

Оскільки позивач не заявляв клопотання про призначення судових експертиз, вважав подані докази достатніми для вирішення спору, що розцінюється як заперечення позивача проти призначення судової експертизи, а суд прийшов до висновку, що позивач всупереч вимогам ст. 1, 33, ч.2 ст.34, ч.2, 3 ст.43 ГПК України не довів порушення чи оспорення відповідачем прав позивача на об»єкти нерухомого майна, що є предметом позову, то суд також прийшов до висновку про недоцільність призначення у справі судових експертиз за ініціативою суду.

Окрім того, технічні звіти № 1443 від 26.07.2011 р. не містять висновків про те, що об»єкти нерухомого майна прибудови літ. «А1», «А2», «А3»до будівлі виробничого цеху літ. «А»та будівля пилорами з навісом збудовані з додержанням архітектурних, будівельних норм і правил. Згідно вимог ч.3 ст. 375, ч.7 ст.376 ЦК України, ст.33, ч.2 ст. 34 ГПК України доказом додержання архітектурних, будівельних норм, правил мав би бути висновок судової експертизи в якому б мало бути чітко зазначено, що прибудови літ «А1», «А2», «А3»до виробничого цеху і будівля пилорами з навісом відповідають архітектурним, будівельним нормам і правилам, із зазначенням конкретно яким. Технічні звіти № 1443 від 26.07.2011 р. таких висновків не мають. Із п. 7 названих технічних звітів вбачається, що метою натурного обстеження була не перевірка відповідності будівель будівельним нормам і правилам, а вивчення особливостей роботи конструкцій і будівлі в цілому, впливу на них зовнішніх і внутрішніх факторів та інших небажаних явищ, з»ясування стану існуючих конструкцій і вузлів сполучення, визначення ступеню впливу виявлених дефектів на подальшу роботу конструкцій та будови в цілому.

Висновки в названих технічних звітах № 1443 від 26.07.2011 р. про те, що технічний стан будівель класифікується як задовільний і придатний щодо використання за функціональним призначенням та подальшої безпечної експлуатації будівлі не є тотожним висновку про те, що ці будівлі збудовані з додержанням архітектурних, будівельних норм і правил, як того вимагають ч.3 ст. 375, ч. 7 ст. 376 ЦК України. Ці висновку в названих технічних звітах є умовними, оскільки їх виконавець зазначив, що ці висновки мають силу за умови, не перевищення нормативних навантажень на будівельні конструкції, при цьому не вказано які нормативні навантаження і чим встановлені, і які фактичні навантаження існують на даний час, і які позивач планує мати в майбутньому приексплуатації будівель, не допущення порушення експлуатаційних характеристик конструкцій, виконання робіт, пов»язаних з переплануванням приміщень тільки згідно розробленого нового проектуі погодження з проектною організацією, пробивки в стінах, перекриття в отворах тільки з погодження з проектною організацією.

В п.10.2, 10.3 технічного звіту № 1443 на будівлю виробничого цеху літ. «А»вказано, щопо перемитру будівлі не виконане асфальтобетонне вимощення, що призводить до замокання фундаменту. На стінах виробничого цеху в вісях «А-В»по вісі «10»тріщина з шириною розкриття до 5мм. і тріщина шириною розкриття до 10 мм., в вісях «В-А»по вісі «1»тріщина шириною розкриття до 10 мм. Технічний стан стін будувлі відноситься до ІІ категорії задовільний за умови виконання заходів вказаних в розд.15 цього технічного звіту, а саме: забезпечувати збереження будівлі шляхом належного догляду за нею, своєчасного і якісного проведення ремонту, а також запобігання виникнення аварійних ситуацій; виконання по периметру будівлі асфальтобетонного вимощення шириною 1 м.; піддання вогнезахисній обробці до межі вогнестійкості деревяних елементів покрівлі; влаштування огородження площадки і сходів; влаштування нагляду за виявленими тріщинами в цегельній кладці, а саме встановити гіпсові маяки, в разі подальшого виявлення тріщин в зовнішних стінах звернутись в проектну організацію і виконати проект підсилення будівлі шляхом влаштування тяжів підсилення по периметру зовнішніх стін. Із копії інвентаризаційної справи № 232, вбачається, що будівля виробничого цеху збудована ще в 1900 р. і прибудови літ. «А1», «А2»і «А3»зроблені до цієї будівлі.

Вказані обставини суд розцінює як недоведення позивачем належними засобами доказування додержання при будівництві архітектурних і будівельних норм і правил і не довів, що в подальшому ці будівлі будуть безпечні для людей.

Окрім того, технічний звіт № 1443 від 26.07.2011 р. щодо будівлі виробничого цеху містить суперечливі дані. Він складений за результатами обстеження та визначення технічоного стану будівельних конструкцій будівлі виробничого цеху, а в п.4.4 цього технічного звіту вказується про основні показники будівлі пилорами з навісом.

В предметі позову в позовній заяві вказано визнання права власності на прибудови літ. «А1», «А2», «А3»на будівлі виробничого цеху літ «А»загальною площею 447, 3 кв.м., а в п.4.4 названого технічного звіту на виробничий цех вказується загальна площа приміщеннь 449, 09 м.кв., тоді як в експлікації копії інвентарної справи № 232 загальна площа всього виробничого цеху складає 447,3 кв.м., а не прибудов до нього. Таким чином, позивач заявляючи позовні вимоги так, як вони сформульовані в прохальній частині позовної заяви, фактично просить визнати право власності на будівлю виробничого цеху «А»загальною площею 447, 3 кв.м., а не на прибудови до неї «А1», «А2», «А3», оскільки вони в позові не названі, з огляду на найменування приміщеннь вказаних в експлікації інвентаризаційної справи № 232 і площа кожного із прибудованих приміщень в позові також не вказано.

Матеріалами справи також не доведено додержання при будівництві об»єктів нерухомості, що є предметом позову, додержання санітарних, екологічних, пожежних норм і правил, а також інших норм і правил, як того вимагає ч.3 ст. 375 ЦК України.

Оскільки позивач, як на підставу позовних вимог покликається на ст. 376 ЦК України (самочинне будівництво), то він відповідно до вимог ст. 33, ч.2 ст. 34, ч.2,3 ст. 43 ГПК України зобов»язаний довести суду, що об»єкти нерухомості, які є предметом позову, збудовані ним і збудовані самочинно. Згідно ч.2 ст.34 ГПК України, ч.6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 05.04.2007 р. № 877-V, зі змінами, ст. 1 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об»єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»від 14.10.1994 р. № 208/94-ВР зі змінами, підп. 3, 6 п.4, підп.12 п.5 Положення про інспекцію державного архітектурно будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві і Севастополі, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19.11.2007 р. № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.12.2007 р. за № 1361/14628 доказом самочинного будівництва має бути протокол, складений інспекцією державного архітектурно будівельного контролю (ДАБІ) за результатами перевірки дотримання позивачем місцебудівного законодавства, із зазначенням в протоколі виду порушення самочинне (самовільне) будівництво, розмірів, площі самовільно збудованих будівель, їх призначення, особи, яка допустила порушення (самочинно збудувала будівлі). Згідно вказаних правових норм інспекції державного архітектурно будівельного контролю складають протоколи та розглядають справи про правопорушення пов»язані ... самовільним будівництвом будинків або споруд.

В ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади (однією із гілок якої є судова) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки чинним законодавством встановлення факту самовільного (самочинного) будівництва віднесено до компетенції, повноважень державної інспекції архітектурно будівельного контролю шляхом проведення перевірок, складення протоколів за їх результатами, то факт самочинного будівництва об»єктів нерухомості має бути доведений протоколом перевірки дотримання містобудівного законодавства, складеного державною інспекцією архітектурно будівельного контролю, а відтак не може встановлюватися судом під час розгляду судової справи, оскільки якщо б суд встановив такий факт, це б було порушенням ч.2 ст.19 Конституції України в перебиранням судом на себе функцій і повноважень віднесених законадавством до державної інспекції архітектурно будівельного контролю, і призвело б до перевищення судом своєї компетенції.

Оскільки позивач не виконав вимог ухвали суду від 10.10.2011 р. про надання актів контролюючих органів (ІДАБК), які встановлювали в порядку визначеному законодавством , факт самочинного будівництва, то суд приходить до висновку про те, що позивач не довів належними засобами доказування факту самочинного будівництва об»єктів нерухомого майна: прибудови літ. «А1», «А2», «А3»до будівлі виробничого цеху літ «А», загальною площею 447, 3 кв.м. та будівлі пилорами з навісом пл. 97, 7 кв.м., що розташовані по вул. Липнева, 8 в с. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області.

Суд приходить до висновку про те, що позивач не довів факту будівництва самочинно об»єктів нерухомого майна, що є предметом позову, ще й тому, що він не надав суду, витребуваних ухвалою від 10.10.2011 р., доказів будівництва цих будівель, актів виконаних робіт, договору підряду, докази оплати робіт, придбаних матеріалів.

Суд також не вважає доведеним матеріалами справи той факт, що об»єкти нерухомого майна, що є предметом позову не порушують прав інших осіб з метою з»ясування цієї обставини, суд ухвалою від 10.10.2011 р. вимагав від позивача надати докази про те, хто є його суміжними землекористувачами і докази про те, що вони не заперечують проти самовільного будівництва. Позивач вказаних вимог ухвали не виконав і вказані докази не надав. Тому суд не бере до уваги, як докази непорушення прав інших осіб, пояснення відповідача в заяві про визнання позову, яке полягає в тому, що до сільської ради не надходило жодних зауважень стосовно самочинного будівницта.

Відсутність зауважень, скарг не є доказом відсутності порушення самочинним будівництвом прав інших осіб, зокрема суміжних користувачів земельної ділянки, суспільних інтересів. Такими доказами мали б бути відповідні твердження самих суміжних користувачів, висновки судових, будівельної, екологічної, інших експертиз.

Згідно ст. 33, ч.2 ст. 34, ст. 43 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об»єктивному розглядів судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов»язковими.

З огляду на вказані норми законодавства, позивач мав би довести ті обставини на які він посилається в позовній заяві, як на підставу, обгрунтування своїх позовних вимог.

В позовній заяві позивач зазначає, що 18.10.1994 р. він на підставі договору купівлі продажу нежилого приміщення в с. Комунарівка, Калинівського району набув право власності на нежитлові приміщення за адресою: с. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області, вул.Липнева, 8 і до цих приміщень здійснив прибудову. Позивач не довів укладення ним 18.10.1994 р. договору купівлі продажу нежитлових приміщень виробничого цеху за адресою: с. Комунарівка, Калинівського району, вінницької області, вул. Липнева. 8. Такий висновок суду грунтується на тому, що в обгрунтування вказаної обставини, позивач надав договір купівлі продажу нежитлового приміщення, але не в селі Комунарівка, Калинівського району, вінницької області, вул. Липнева, 8, як він зазначає в позовній заяві, а в с. Корделівка, Калинівського району, в цьому договорі відсутня дата його укладення, а лише зазначено: «_199 г.». В ньому вказується, що колективне сільськогосподарське підприємство «Україна»с. Комунарівка має право власності на приміщення, без зазначення назви приміщення, його складових, загальної площі, площі приміщень з яких складається будівля, адреси за якою знаходиться будівля, які є істотними умовами (предмет договору купівлі продажу нерухомого майна) при укладенні договорів купівлі продажу об»єктів нерухомості, не вказано також правоустановлювального документа, який би стверджував право власності продавця за цим договором на будівлі і надав би йому право розпоряджатися майном і продавати будівлі.

Як ст.153 ЦК УРСР, чинного станом на 18.10.1994 р., так ч.1 ст.638 ЦК України, ч. 2, 3, 4 ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами, у передбачених законом порядку і формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Оскільки в договорі купівлі продажу нежитлового приміщення в с. Корделівка без дати, який за твердженням позивача підписаний 18.10.1994 р. не вказаної такої істотної умови як предмет договору назва, площа будівель, їх місцезнаходження, то суд приходить до висновку про те, що договір не укладений, а відтак є неналежним доказом, що дає підстави суду вважати недоведеними набуття позивачем права власності на нежитлові приміщення за адресою: С. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області, вул. Липнева, 8, а відтак і не доведено, що він прибудував приміщення саме до будівлі яка належала йому на праві власності.

Окрім того, якщо позивач стверджує, що вказаний договір купівлі продажу був укладений 18.10.1994 р., то в силу вимог Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ, п.7, 13, 35 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 р., погоджена із заступником голови Верховного Суду Української РСР 15.01.1966 р. чинної станом на 18.10.1994 р. (втратила чинність на підставі наказу Держитлокомунгоспу № 56 від 13.12.1995 р.), а також п.19 Додатку № 1 до цієї інструкції, договір про відчуження будинку (за аналогією будівель), повинен бути зареєстрований набувачем у комунальному органі протягом шести місяців з дня нотаріального оформлення і йому і покупцеві мало бути видано свідоцтво про право власності на будівлі, які він придбав за договором. На договорі купівлі продажу, який за твердженням позивача був підписаний 18.10.1994 р. відсутні дані про нотаріальне посвідчення договору купівлі продажу, про його реєстрацію. Позивач не виконав вимоги ухвали суду від 10.10.2011 р. про надання свідоцтва права власності, а відтак не довів належними засобами доказування, що він набув право власності на нежитлові приміщення за адресою: с. Комунарівка, Калинівського району, Вінницької області, вул. Липнева, 8 і здійснив прибудови до будівлі до належної йому на праві власності. Тому не беруться до уваги пояснення відповідача про те, що договір оренди землі від 08.11.2007 р., зареєстрований у Державному реєстрі земель 12.11.2008 р. за № 040883300001 із змінами до нього від 16.06.2009 р. і земельна ділянка площею 0, 2591 га, в тому рахунку 0, 0047 під спорудами передана позивачеві як власнику цих споруд, оскільки позивач не мав ні на час укладення договору оренди землі, ні на час розгляду справи судом ніяких належних доказів, які б стверджували його право власності на будівлі, в тому рахунку на цех по виробництву ізольованого проводу та кабелю, складські приміщення.

Згідно ст. 1, 21 ГПК України відповідачем має бути особа, яка порушила право власності позивача або їх оспорює. Згідно ст. 392 ЦК України власник може пред»являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Зміст заяви відповідача про визнання позову, і зокрема про те, що Комунарівська сільська рада, як власник земельної ділянки не заперечує проти визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані об»єкти, на те, що вона не планує використовувати приміщення для власних потреб, дає підстави суду для висновку про те, що спір про право власності між позивачем і відповідачем відсутній і Комунарівська сільська рада не порушувала прав власності позивача, а відтак є неналежним відповідачем.

Подавши позов про визнання права власності позивач із відповідачем намагаються покласти на суд не притаманні йому функції і щоб суд без приймання державною приймальною комісією перебудованих приміщень, складання нею державного акта, без затвердження його органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, як то передбачено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженого постановою КМ України “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів”від 22.09.2004 р. № 1243.

Відповідно до вказаного порядку має бути створена приймальна комісія з прийняття в експлуатацію перебудованих приміщень. Вона має перевірити відповідність переобладнаних приміщень архітектурним, конструктивним рішенням, санітарним, протипожежним, радіаційним, екологічним вимогам і нормам, вимогам з охорони праці, промислової безпеки, нормативом щодо технічного стану електричних, теплових, тепловикористовувальних установок і мереж та енергозбереження, виконання будівельно-монтажних робіт вимогам нормативної документації, результатів проведених індивідуальних і комплексних випробувань, виробничої документації нормативним вимогам. Державна приймальна комісія яка складається із посадових осіб вказаних в п.12 Порядку має прийняти переобладнаний обєкт будівництва в експлуатацію, скласти акт установленої форми, який в 15-ти денний термін має бути затверджений органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування. Цей акт відповідно до ст.19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”є підставою для державної реєстрації прав на самовільно добудоване нерухоме майно.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Згідно п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.

Таким чином, Комунарівська сільська рада, як орган місцевого самоврядування, згідно закону тільки здійснює оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а відтак не може бути відповідачем у справі про право власності за позовом ТОВ «Мрія».

До аналогічної правової позиції і висновків прийшов і Верховний Суд України в постанові від 12.09.2011 р. № 16/55, Вищий господарський суд України в постанові від 14.09.2011 р. № 13/3/2011/5003, від 10.03.2011 р. в справі № 40/427, від 03.12.2009 р. № 7/222-07 за позовом реорганізованого КСП ім. Шевченка до виконавчого комітету Вінницько Хутірської сільської ради.

Оскільки визнання відповідачем позову суперечить закону, матеріалам справи, то суд на підставі ст. 1, ч.6 ст. 22, ч.2,3 ст. 43 ГПК України не приймає визнання відповідачем позову.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

В зв»язку із відмовою в позові судові витрати на держмито в сумі 861 грн. 29 коп. і на ІТЗ в сумі 236 грн., а загалом в сумі 1097 грн. на підставі ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись викладеним, ст.4-5, 28, 32, 33, ч.2 ст. 34, 36, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1.В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»( вул. Піонерська, буд.12, м. Калинівка, Вінницька область, 22400) до Комунарівської сільської ради, Калинівського району, Вінницької області (вул. Леніна, буд. 25, с. Комунарівка. Вінницької області)про визнання права власності на прибудови літ. «А1», «А2», «А3» до будівлі виробничого цеху літ. «А», загальною площею 447, 3 кв.м. та будівлю пилорами з навісом пл. 97, 7 кв.м, що розташовані по вул.Липнева, 8, відмовити.

2. Судові витрати на держмито і інформаційно технічне забезпечення судового процесу в загальній сумі 1097 грн. покласти на позивача.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22.11.2011 р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 28.11.2011 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

<Дата >