Постанова № 19339989, 22.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"22" листопада 2011 р. Справа № 5023/3475/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача

скаржника-не з'явились,

-не з'явились,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 у справі№5023/3475/11

за позовомТОВ "Техцентр "Вектор"

до ТОВ "Брокер-Класік"

про відшкодування 10400 грн. шкоди

та за зустрічним позовом провизнання договорів дійсними

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2011 (суддя Погорелова О.В.) в первісному позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано дійсними укладені між сторонами договір №01/12/01 від 01.12.2010 та агентський договір №02/10-7 від 06.07.2010.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 (судді: Погребняк В.Я., Гончар Т.В., Слободін М.М.) рішення змінено шляхом відмови у зустрічному позові з мотивів невідповідності позову про визнання дійсними договорів встановленим законом способам захисту цивільних прав у спірних правовідносинах.

ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення первісного позову та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо укладених між сторонами угод, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.203,215,216,228 ЦК України, ст.3 ГК України. Зокрема, скаржник вважає, що укладені між сторонами договори спричинили штучне формування суб'єктами господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість, порушення встановленого порядку формування валових доходів та витрат, а також податкових зобов'язань з ПДВ, що свідчить про наявність у сторін мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства. На думку заявника, спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, оскільки в процесі здійснення податковим органом перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства-відповідача не були виявлені основні засоби та потужності, за наявності яких можливе виконання зазначених договорів.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог скарги (в частині первісного позову про відшкодування 10400 грн. шкоди) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення в частині відмови в первісному позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.12.2010р. між ТОВ “Техцентр “Вектор” та ТОВ “Брокер-Класик” укладено договір №01/12/01, за умовами якого виконавець зобов’язався надавати замовнику послуги відповідно до акту виконаних робіт.

Відповідно до п.1.2 договору №01/12/01 вартість робіт визначається відповідно до завдання, яке надає замовник.

Згідно з п.2.1 договору №01/12/01 підставою для здійснення взаємних розрахунків є надані виконавцем замовнику підписані акти здачі-приймання робіт, в яких виконавець зазначає вартість робіт.

Відповідно до розділу 3 договору №01/12/01 роботи вважаються виконаними після підписання акту здачі-приймання робіт представниками обох сторін.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до умов договору №01/12/01 від 01.12.2010 відповідачем за первісним позовом були виконано, а позивачем за первісним позовом прийнято роботи на загальну суму 3235640,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт, а саме: від 01.12.2010 на суму 37909,50 грн., від 03.12.2010 на суму 66764,48 грн., від 06.12.2010 на суму 48158,02 грн., від 07.12.2010 на суму 51043,50 грн., від 10.12.2010 на суму 22487,02 грн., від 16.12.2010 на суму 233028,96 грн., від 17.12.2010 на суму 90744 грн., від 17.12.2010 на суму 174622,56 грн., від 17.12.2010 на суму 251436,48 грн., від 20.12.2010 на суму 75918,52 грн., від 20.12.2010 на суму 136215,48 грн., від 20.12.2010 на суму 210442,56 грн., від 20.12.2010 на суму 21790,50 грн., від 20.12.2010 на суму 35223 грн., від 20.12.2010 на суму 215118,96 грн., від 21.12.2010 на суму 227655,96 грн., від 21.12.2010 на суму 215318,04грн., від 22.12.2010 на суму 20696,02 грн., від 22.12.2010 на суму 222482,04 грн., від 22.12.2010 на суму 218502,00грн., від 22.12.2010 на суму 209547 грн., від 22.12.2010 на суму 211636,56 грн., від 22.12.2010 на суму 207656,52 грн., від 22.12.2010 на суму 31242,98 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні на зазначені в актах виконаних робіт суми, які були надані відповідачем за первісним позовом, а саме: №01120441 від 01.12.2010, №031204 від 03.12.2010, №0612021 від 06.12.2010, №0712031 від 07.12.2010, №101203 від 10.12.2010, №1612041 від 16.12.2010, №171204 від 17.12.2010, №171205 від 17.12.2010, №171206 від 17.12.2010, №2012021 від 20.12.2010, №2012031 від 20.12.2010, №2012041 від 20.12.2010, №2012051 від 20.12.2010, №201261 від 20.12.2010, №201207 від 20.12.2010, №2112051 від 21.12.2010, №212061 від 21.12.2010, №221205 від 22.12.2010, №221206 від 22.12.2010, №221207 від 22.12.2010, №221208 від 22.12.2010, №221213 від 22.12.2010, №221214 від 22.12.2010, №221220 від 22.12.2010.

Господарським судом Харківської області також встановлено, що 06.07.2010р. між ТОВ “Техцентр “Вектор” та ТОВ “Брокер-Класик” укладено агентський договір №02/10-7, за умовами якого “Комерційний агент” (відповідач за первісним позовом) за агентську винагороду зобов’язався надавати “Довірителю” (позивач за первісним позовом) послуги зі сприяння у вчиненні Довірителем таких правочинів як послуги (ремонт обладнання, дилерські договори), визначені Довірителем у третіх осіб (виконавців послуг).

Повний перелік завдань “Комерційному агенту” викладено у п.1.2 агентського договору №02/10-7 від 06.07.2010.

Відповідно до п.4.4 договору №02/10-7 акт по наданим Комерційним агентом послугам оформляється не пізніше 10 робочих днів після вчинення Довірителем правочину поставки (купівлі –продажу, дилерського договору), визначених Довірителем товарів у третіх осіб (продавців). Після підписання акту наданих послуг Довіритель сплачує Комерційному агенту агентську винагороду в розмірі, визначеному в акті.

Відповідно до умов агентського договору №02/10-7 від 06.07.2010 відповідачем за первісним позовом були надані, а позивачем за первісним позовом прийняті послуги на загальну суму 14109102 грн.

Зазначене підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним уповноваженими особами та скріпленим печатками сторін актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 22.12.2010 на суму 14109102 грн. На зазначену в акті суму відповідачем за первісним позовом була надана позивачу за первісним позовом податкова накладна №221247 від 22.12.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладанні спірних договорів дійшли згоди з усіх істотних умов, позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право - та дієздатність, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Надані сторонами акти здачі-прийняття виконаних робіт та податкові накладні можуть вважатися належними доказами виконання умов спірних договорів.

Твердження апелянта щодо фактичної неможливості позивача виконати умови договору у зв'язку з відсутністю господарських можливостей та кадрових ресурсів апеляційним судом не прийнято до уваги, оскільки зазначені доводи ґрунтуються виключно на даних виїзної перевірки.

Разом з тим, надані до суду сторонами документи свідчать про те, що всі спірні договори та документи щодо виконання цих договорів були підписані сторонами за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до ст.627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов.

До того ж, позивач в межах даної справи вимагав визнання спірних договорів недійсними через їх нікчемність, тобто таких, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України), тоді як зазначені ДПІ доводи та надані докази жодним чином не можуть засвідчувати факт порушення спірними договорами публічного порядку та їх нікчемність, а передусім є такими, що в розумінні положень ст.ст.203,215 ЦК України можуть бути підставою для визнання спірних договорів недійсними з інших підстав та мотивів, наявність яких податковим органом в межах даної справи не доведена.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до абзацу 3 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наявні заперечення скаржника зводяться передусім до помилкових посилань на нікчемність договору №01/12/01 від 01.12.2010 та агентського договору №02/10-7 від 06.07.2010 як таких, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України), а також до передчасних посилань на їх недійсність, як укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства (ч.1 ст.207 ГК України) та не спрямованих на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними (ч.5 ст.203 та ст.234 ЦК України).

Касаційна інстанція враховує той факт, що вказані вище договори не оспорювалися та не визнавалися недійсними у встановленому порядку з підстав, передбачених ч.1 ст.207 ГК України та ст.234 ЦК України, чим спростовуються передчасні твердження скаржника про зворотне.

Таким чином, порушені з цього приводу питання виходять за межі позовних вимог та можуть бути лише предметом іншого позовного провадження.

Зокрема, податковий орган не позбавлений права оспорити в порядку адміністративного судочинства укладені між товариствами договори як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства (ч.1 ст.207 ГК України).

Колегія вважає за необхідне зазначити, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу заявника (особи, не залученої до участі у справі судом першої інстанції) та керуючись імперативними приписами ч.3 ст.101 ГПК України, цілком правомірно в рамках даної справи не розглядав позовні вимоги про недійсність спірних договорів як укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки такі позовні вимоги наразі не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Адже, як вбачається зі змісту уточнення до позовної заяви від 17.05.2011 (а.с.32-35 том 1), позивач не порушував питання про визнання договору №01/12/01 від 01.12.2010 та агентського договору №02/10-7 від 06.07.2010 недійсними на підставі ч.1 ст.207 ГК України, натомість обмежився посиланням на їх нікчемність згідно зі ст.228 ЦК України та просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо укладених між сторонами угод, будучи обізнаним з тим, що відповідно до п.1 ч.2 ст.215 цього Кодексу визнання недійсним нікчемного правочину в судовому порядку не вимагається.

Що стосується тверджень заявника про нікчемність згаданих договорів як таких, що порушують публічний порядок, то такі бездоказові доводи касаційна інстанція не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст.228 ЦК України (в редакції, чинній до 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, укладені між сторонами договори, які, на думку заявника, спрямовані на ухилення від оподаткування (штучне формування суб'єктами господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість, порушення встановленого порядку формування валових доходів та витрат, порушення податкових зобов'язань з ПДВ тощо), не підпадають під ознаки правочинів, що згідно зі ст.228 ЦК України (в редакції, чинній до 01.01.2011р.) порушують публічний порядок.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та заявником не доведено нікчемність укладених між сторонами договорів, оскільки останні в розумінні ст.228 ЦК України не відносяться до правочинів, що порушують публічний порядок.

Разом з тим, згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В уточненні до позовної заяви від 17.05.2011 (а.с.32-35 том 1) ТОВ "Техцентр "Вектор" в обґрунтування позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договорів без наміру реального настання правових наслідків, обумовлених ними, хоча і прямо не вимагає визнання договорів недійсними на підставі ч.5 ст.203 та ст.234 ЦК України

Суд першої інстанції в рамках заявлених предмета та підстав позову і з посиланням на акти здачі-прийняття виконаних робіт та податкові накладні як на належні докази виконання сторонами оспорюваних правочинів, обґрунтовано спростував голослівні доводи позивача про те, що спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Заявником вказаний висновок суду також не спростований.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність спрямування спірних договорів на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, та про відсутність підстав для визнання договорів недійсними.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова звернулася з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2011 в порядку ст.91 Господарського процесуального кодексу України. За приписами вказаної норми апеляційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, прокурор та треті особи, але й особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Проте, такі заявники повинні доводити, що оскаржуване рішення стосується його прав та обов’язків.

З огляду на вищевикладене, слід зазначити про недоведеність заявником того, що оскаржуване рішення, яке прийняте судом першої інстанції без залучення податкового органу, зачіпає його права та обов'язки, що з врахуванням вимог ст.91 ГПК України також вказує на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Правомірність постанови в частині відмови у зустрічному позові не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість постанови в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 у справі №5023/3475/11 залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова - без задоволення.

Головуючий, суддя           В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун