Рішення № 19316273, 10.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.11.2011Справа №5002-32/3758.1-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Заступника прокурора міста Ялти (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Кірова, 18) в особі Ради міністрів АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 13).

До відповідачів 1) Приватного підприємства фірми «Шарм» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1,3).

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Лівадійська селищна рада (98600, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8)

Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м.Ялта (м.Ялта вул..Дзержинського,4)

Лівадійська селищна рада (м. Ялта, смт. Лівадія, вул.Батуріна, 8)

ОСОБА_2 (АДРЕСА_2).

ОСОБА_3 (АДРЕСА_3)

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу та спонукання до виконання певних дій.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_4., довіреність № 01-01/899 від 15.04.2011р.

Від відповідача ОСОБА_5., довіреність б/н від 01.01.2010р.

Від відповідача ОСОБА_6., довіреність б/н від 18.04.2011р.

Від третьої особи не зявився.

Від третьої особи не зявився.

Від третьої особи ОСОБА_6., довіреність б/н від 18.04.2011р.

Від третьої особи - ОСОБА_6., довіреність б/н від 18.04.2011р.

Від прокуратури не зявився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів - Приватного підприємства фірми «Шарм» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.10.2008 року, який укладено між відповідачами, та зобовязання ПП фірму «Шарм» знести самовільно збудовану нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, площею 9,6 м. кв. за власний рахунок.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року було порушення провадження по справі.

Після закінчення розгляду справи по суті, у строки, які встановлені Господарським процесуальним кодексом України, 01 лютого 2011 року було винесено рішення, згідно якому у позові було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням Господарського суду АР Крим заступник прокурора міста Ялти звернувся із апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 травня 2011 року апеляційна скарга заступника прокурора міста Ялти була задоволена. Севастопольський апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 лютого 2011 року у справі №5022-2/2652-2010. Севастопольським апеляційним господарським судом було прийнято нове рішення, згідно якому позов був задоволений. Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 9,6 кв. м. за літерою «В», розташованої по вул. Ай-Петрінська, будівля 8, с. Охотниче, м. Ялта, укладений 01 жовтня 2008 року між Приватним підприємством фірми «Шарм» та Фізичною особою ОСОБА_1, був визнаний недійсним. Крім того, Приватне підприємство фірма «Шарм» була зобовязана знести самовільно побудовану нежитлову будівлю площею 9,6 кв. м. за літерою «В», розташованої по вул. Ай-петрінська, будіувля 8, с. Охотниче, м. Ялта, за власний рахунок.

Не погодившись із постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 травня 2011 року Приватне підприємство «Шарм» та Фізична особа-підприємець Єрмаков Володимир Петрович подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги.

Вищий господарський суд України розглянув касаційні скарги Приватного підприємства фірми «шарм» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та 03 серпня 2011 року ухвалив постанову, згідно з якою касаційна скарга Приватного підприємства фірми «Шарм» була задоволена, касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була задоволена частково. Постанова Севастопольського апеляційного суду від 05 травня 2011 року та рішення господарського суду автономної Республіки Крим від 01 лютого 2011 року у справі №5002-2/2652-2010 були скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.

Системою автоматичного розподілу справа передана на новий розгляд судді господарського суду АР Крим Барсуковій А.М. із привласненням справі № 5002-32/3758.1-2011.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 02.09.2011р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Ради міністрів АР Крим від 09 липня 2002 року № 243 “Про передачу земельних ділянок в оренду приватному підприємству фірмі “Шарм” та товариству з обмеженою відповідальністю “Старінвест”, Відповідачу -1 затверджено проекти відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування торгового центру із земель Лівадійської селищної ради м. Ялта. Припинено право користування земельною ділянкою землекористувачу Ялтинському виконавчому комітету площею 4.16 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради та передано в оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 2.794 га приватному підприємству фірмі “Шарм” для будівництва та обслуговування торгового центру.

22 липня 2002 року між Радою міністрів АРК та ПП Фірмою “Шарм” укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу під реєстровим №4865.

Згідно пункту 1.1 договору, орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 2.794 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради, за адресою: АР Крим, м. Ялта, кадастровий номер земельної ділянки 0111947900:09:001:0001.

Рішенням господарського суду АР Крим від 18.01.2007р., та Ухвалою від 19.01.2007р. у справі №2-13/920-2007, позовні вимоги приватного підприємства фірми “Шарм” до виконавчого комітету Лівадійської селищної ради та комунального підприємства “Ялтинське бюро технічної інвентаризації” задоволені у повному обсязі. Визнано право власності на обєкти нерухомого майна торгового центру, розташованого в селещі Охотниче, по вул. Ай-Петрінська, зобовязано КП Ялтинське БТІ провести реєстрацію права власності за ПП Фірмою “Шарм”, привласнено спірним будівлям поштові адреси.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1340554 від 02.02.2007р. виданого КП Ялтинське бюро технічної інвентаризації, здійснено реєстрацію права власності на спірні обєкти нерухомості за ПП Фірмою “Шарм”.

Пізніше, постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2008 (справа №2-13/920-2007) вищевказані судові рішення скасовані на підставі касаційної скарги Ради міністрів АР Крим, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

01 жовтня 2008 року між приватним підприємством фірма “Шарм” (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої в АДРЕСА_4, реєстраційний номер 3699.

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів - Приватного підприємства фірми "Шарм" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.10.2008 року, який укладено між відповідачами, та про зобовязання ПП фірму "Шарм" знести самовільно забудовану нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, площею 9,6 м. кв. за власний рахунок.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідачі не довели належне виконання умов договору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року, до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно відноситься, зокрема, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

На момент укладення спірного договору приватне підприємство фірма "Шарм" не було власником майна, яке було ним відчужено за договором, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2008 було скасовано рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18.01.2007 у справі №2-13/920-2007, яким за Приватним підприємством фірмою "Шарм" визнано право власності на об'єкт нерухомого майна - торгівельний центр.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Цільовим призначенням орендованої відповідачем-1 земельної ділянки є будівництво та обслуговування торгівельного центру та саме на торгівельний центр за Приватним підприємством фірмою "Шарм" було визнано право власності рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 18 січня 2007 року у справі № 2-13/920-2007.

Придбане фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як фізичною особою нежитлове приміщення, площею 9, 6 м кв., яке входить до складу торгівельного комплексу та самовільно збудоване Приватним підприємством "Шарм" також є торгівельним, отже має господарське цільове призначення.

Таким чином, субєктний склад учасників даного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Разом з тим, прокурор заявляв вимоги стосовно зобовязання відповідача 1, знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8 літер В, загальною площею 9.6 кв.м., за власний рахунок. В обґрунтування цих вимог прокурор посилався на положення статті 216 Цивільного кодексу України, якою передбачені правові наслідки недійсності правочину.

Суд вважає, що дані вимоги повинні бути залишені без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним все, що вони одержали на його виконання, а саме майна та коштів, а не знесення спірної будівлі, як просить прокурор.

Згідно з розясненнями, наданими Вищим господарським судом України в Інформаційному листі від 29 червня 2010 № 01-08/369 господарські суди у вирішенні спорів повинні застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони.

Також, як на правову підставу вимог про знесення самочинно побудованого обєкту нерухомості, прокурор посилається на статтю 376 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідачем 1, будівництво спірної нежитлової будівлі було здійснено з порушенням статті 4 Закону України «Про архітектурну діяльність», та частини 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування», а саме - будівлю не було введено до експлуатації.

Відповідно до пункту 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є одна з ознак, передбачених у пункті 1 названої статті цього кодексу. Тому дія цієї статті не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються у законодавстві нерухомістю.

Відповідно до пункту 7 статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, вирішення господарським судом питання щодо зобовязання сторони перебудувати або знести самовільно побудоване майно залежить від зясування таких обставин як встановлення факту самочинності будівництва, наявності доказів порушення норм та правил будівництва чи істотного відхилення від проекту, а також наявність заперечень власника земельної ділянки, на якій побудоване спірне майно.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з частиною пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач без поважних причин не подав витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору, господарський суд залишає позов без розгляду.

Вищезазначеної правової позиції дотримується Вищій господарський суд України (Постанова від 1 серпня 2011 року у справі №2-23/2552-2010).

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 5 статті 81, статтям 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі реєстраційний № 3699 від 01 жовтня 2008 року, укладений між приватним підприємством фірма “Шарм” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3.Позов заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим в частині вимог про зобовязання приватного підприємства фірми “Шарм” знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 9,6 кв.м, за власний рахунок, залишити без розгляду.

4.Стягнути з приватного підприємства фірми “Шарм”(98635, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1,3, ІПН 20710519) в доход Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 42, 50 грн. державного мита.

5.Стягнути з приватного підприємства фірми “Шарм”(98635, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1,3, ІПН 20710519) в доход державного бюджету (р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь) 59, 00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 42, 50 грн. державного мита.

7.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход державного бюджету (р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь) 59, 00грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 10.11.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.