Рішення № 19282378, 07.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/15307.11.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресс - Кур"єр Україна"

до Приватного підприємства "Газетна справа"

про виплату компенсації за порушення авторського права

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник на підставі довіреності № б/н від 11.08.2011 р.

від відповідача: ОСОБА_3 - директор, ОСОБА_2 представник на підставі довіреності № б/н від 05.10.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пресс - Кур"єр Україна" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Газетна справа"(відповідач) про виплату компенсації за порушення авторського права в розмірі 86 400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у виданнях «Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации»та «Интересная газета в Украине. Мир непізнанного», видавцем яких є відповідач, без дозволу позивача були опубліковані твори (статті), які раніше були надруковані позивачем у виданні "Тайни ХХ века", оскільки саме позивачу належать виключні майнові авторські права на спірні статті, при цьому відповідач змінив в деяких випадках назви статей та/або імена авторів. Оскільки відповідачем були порушені авторські права позивача, останній відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське і суміжні права»звернувся до суду з позовом про виплату відповідачем компенсації за порушення авторського права.

Ухвалою Господарського суду від 09.09.2011 р. порушено провадження у справі № 39/153 та призначено справу до розгляду на 03.10.2011 р. о 10:10 год.

21.09.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

26.09.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

03.10.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання, відповідно до якого просить суд справу розглядати у відкритому судовому засіданні, на наступне судове засідання запросити директора ТОВ "Пресс-Курєр-Україна" Є.М.Кабанова, головного редактора журналу "Тайни ХХ века" Г.Лісова та авторів спірних статей.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2011 р. подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2011 р., а також залучив до матеріалів справи копію Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації «Таємниці ХХ сторіччя»(«Тайны ХХ века») від 23.08.2007 р. (серія КВ № 13078-1962Р) та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (серія АЄ № 589678) стосовно відповідача станом на 30.09.2011 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.10.2011 р. подав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що відповідач є видавцем друкованих видань (газет «Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации»та «Интересная газета в Украине. Мир непізнанного») за дорученням засновника цих видань ОСОБА_3, відповідач співпрацює з авторами як за договорами, так і за усною домовленістю, письмові угоди з авторами спірних статей відповідач не укладав, тоді як були досягнуті усні домовленості, з урахуванням яких автори спірних статей надіслали свої роботи на електронну пошту відповідача, які в подальшому і були опубліковані відповідачем, відповідач просив авторів спірних статей надати йому належні документи для нарахування авторської винагороди, відповідач стверджує, що автори ОСОБА_4 та ОСОБА_5 одержали від відповідача авторську винагороди за публікацію їх творів (статей). Крім того, відповідач вважає, що договори про надання російськими авторами виключної ліцензії позивачу на використання спірних творів, опублікованих у виданнях позивача, є підробленими, оскільки, зокрема, місцем їх підписання зазначено Санкт-Петербург, а також вказані договори не містять у відповідності до пункту 10.4, який входить до складу цих договорів, підписів сторін на кожній сторінці відповідного договору, крім того, електронний лист автора ОСОБА_5 у відповідь на лист директора відповідача ОСОБА_3 свідчить, що вказаний автор не має ніяких стосунків з українськими виданнями.

В судовому засіданні, призначеному на 03.10.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 17.10.2011 р. о 11:30 год.

05.10.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів по справі, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (серія АЄ № 594509) стосовно позивача станом на 10.10.2011 р. та довідки відділення «Подільське»АТ «ОТП Банк»про банківський рахунок позивача. Клопотання представника позивача судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., надав письмові пояснення на відзив відповідача, відповідно до яких, зокрема, зазначив, що чинність авторських договорів на спірні твори не є предметом розгляду даної справи, при цьому відповідачем не подано доказів того, що сторони вказаних договорів ставлять під сумнів їх окремі умови чи дійсність договорів в цілому. Крім того, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження укладення ним з авторами спірних творів усних угод щодо опублікування цих творів, а факт одержання авторами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 авторської винагороди від відповідача не є підтвердженням того, що вказані автори надали згоду на здійснення публікації своїх творів (статей) у виданнях відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., подав письмове клопотання про залучення доказів до матеріалів справи

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору авторів спірних статей. Представник позивача проти заявленого клопотання заперечував. Судом клопотання представника відповідача відхилено як необгрунтоване.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., підтримав подане ним через відділ діловодства суду клопотання, відповідно до якого просить суд викликати в судове засідання директора ТОВ "Пресс-Курєр-Україна" Є.М.Кабанова, головного редактора журналу "Тайни ХХ века" Лісова Г., авторів спірних статей для дачі пояснень. Клопотання представника відповідача судом відхилено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог. Позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив відмовити позивачу в позові.

Представники сторін в судовому засіданні, призначеному на 17.10.2011 р., звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження термінів розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2011 р., на підставі ст.ст. 77, 86 ГПК України, розгляд справи відкладено на 07.11.2011 р. о 10:20 год.

18.10.2011 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору авторів спірних статей. При цьому, згідно наведеного клопотання, відповідач додатково повідомив суд, що частина спірних статей була надана відповідачу його колишнім кореспондентом, оскільки вказані статті знаходились в Інтернеті у вільному доступі.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2011 р., подав письмове клопотання про залучення доказів до матеріалів справи, зокрема, на підтвердження виплати авторської винагороди авторам за спірні статті відповідно до авторських договорів (лист ООО «Пресс-Курьер Медиа»№ 09 від 02.11.2011 р. директору позивача з переліком творів та сум, що були сплачені вказаною компанією російським авторам спірних творів на виконання авторських договорів, лист ООО «Пресс-Курьер Медиа»№ 8 від 02.11.2011 р. до Господарського суду міста Києва з інформацією про те, що вказана російська компанія є засновником та єдиним учасником ТОВ "Пресс - Кур"єр Україна" (позивач), листи ОСОБА_5 від 13.10.2011 р. та ОСОБА_4 від 14.10.2011 р., адресовані позивачу). Клопотання представника позивача про залучення доказів до матеріалів справи судом задоволено.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2011 р., звернувся до суду з клопотанням, відповідно до якого просив залучити докази до матеріалів справи, зокрема, електронні листи головного редактора відповідача до авторів спірних статей, заяву (про порушення кримінальної справи) до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від ПП «Газетна справа», а також, відповідач просив залучити до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог авторів спірних статей ОСОБА_4, В.ОСОБА_5, з огляду на одержання ними авторської винагороди від відповідача.

Вищенаведене клопотання представника відповідача судом задоволено в частині залучення доказів до матеріалів справи, тоді як в частині залучення до участі в справі третіх осіб - відхилено з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Фактично відповідачем належними доказами не доведено наявність договірних відносин міх вказаними особами та відповідачем, а також те, що одержана авторами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 винагорода від відповідача є саме винагородою за надання їх згоди на здійснення публікації спірних творів (статей) у виданнях відповідача. Таким чином, відсутні підстави вважати, що рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки вказаних авторів щодо однієї з сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2011, звернувся до суду з клопотанням про направлення оригіналів документів до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві та зупинення провадження у справі. Наведене клопотання судом відхилене як необґрунтоване та з огляду на відсутність підстав, передбачених статтею 79 ГПК України, для зупинення провадження у даній справі.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2011, подав до суду клопотання про залучення до участі в справі Кравця Валерія Костянтиновича у якості співвідповідача, оскільки згідно з листом останнього, направленим відповідачу, саме вказана особа знайшла у мережі Інтернет та надіслала відповідачу спірні твори. Наведене клопотання судом відхилено з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Фактично відповідачем не надано, а матеріали справи не містять, належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження достатності підстав для залучення до участі у справі в якості іншого відповідача (співвідповідача) Кравця Валерія Костянтиновича. Крім того, позивач звернувся з позовними вимогами саме до відповідача.

В судовому засіданні 07.11.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив стягнути з відповідача компенсацію за порушення авторського права на 9 творів у розмірі 86400 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 07.11.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, повязані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, повязаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До обєктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать літературні та художні твори.

Обєктами авторського права, відповідно до ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, є, в тому числі, літературні та художні твори, зокрема, романи, поеми, статті та інші письмові твори.

Закон України від 23.12.1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (надалі Закон України "Про авторське право і суміжні права") в п. 1 ч. 1 ст. 8 також визначає, що обєктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема, літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Субєктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) обєкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 435 Цивільного кодексу України, первинним субєктом авторського права є автор твору. Субєктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ч. 2 ст. 435 Цивільного кодексу України).

Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права", є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню обєкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір, згідно ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України, зокрема, є виключне право дозволяти використання твору.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належить: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", є майнове право особи, яка має щодо твору авторське право і (або) суміжні права, на використання цих обєктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом;

Відповідно до ч. 1 ст. 427 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 закону.

Передача права на використання твору іншим особам, згідно ч. 2 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Частиною 3 ст. 32 Закону України "Про авторське право та суміжні права" встановлено, що за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди (ч. 2 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Відповідно до ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей обєкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання обєкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом (ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України).

Аналогічна норма стосовно використання твору міститься в ч. 1 ст. 443 Цивільного кодексу України.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону (ч. 4 ст. 426 Цивільного кодексу України).

В ході розгляду справи по суті судом встановлено, що у газеті "Тайны ХХ века" (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого видання КВ № 13078-1962Р від 23.08.2007 р.), видавником та засновником якої є позивач, було опубліковано статті: "Тайна строительства пирамид", автор ОСОБА_4 (№ 4 за лютий 2011 року); "Кто убил Григория Распутина", автор ОСОБА_5 (№ 7 за лютий 2011 року); "Мир невиданных зверей", автор ОСОБА_6 (№47 за грудень 2010 року); "Огни долины Хессдален", автор ОСОБА_7 (№ 48 грудень 2010 року); "Рогатые дезертиры молдавских подземелий", автор ОСОБА_8 (№ 51 за грудень 2010 року); "Кто на свете всех умнее", автор ОСОБА_6 (№ 1-2 за січень 2011 р.); "Кровосмешение фараонов проклятие Древнего Египта", автор ОСОБА_9 (№ 43 за листопад 2010 року); "Трудно быть волосатым", автор ОСОБА_10 (№ 49 за грудень 2010 р.); "Такого не бывает", автор ОСОБА_6.№ 41 жовтень 2010 року (надалі твори).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про авторське право та суміжні права" первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Керуючись ч. 1, 2 ст.11 Закону України "Про авторське право та суміжні права" та за відсутності доказів іншого, суд вважає встановленим, що авторами зазначених творів є особи, вказані в якості таких поряд з текстами творів, опублікованих у відповідних номерах газети "Тайны ХХ века".

До дати опублікування творів у газеті "Тайны ХХ века" автори творів надали позивачу виключні права використовувати твори, а також дозволяти та забороняти їх використання іншим особам за авторськими договорами про надання виключного права на використання творів (виключної ліцензії), виключних прав дозволяти використання творів та перешкоджати використанню твору (далі по тексту авторські договори). Серед способів використання творів, у авторських договорах, зокрема, зазначено такі, як опублікування та використання у складі збірок, антологій, енциклопедій, інших складених творів.

Оцінивши та дослідивши всі зазначені докази в сукупності, суд прийшов до висновку, що позивач володіє на території України виключними майновими авторськими правами на твори, а саме:

- на статтю ОСОБА_4 "Тайна строительства пирамид" з 15.01.2011 згідно з Авторським договором № 7/11 від 15.01.2011 р.;

- на статтю ОСОБА_5 "Кто убил Григория Распутина" з 01.12.2010 згідно з Авторським договором № 43/10 від 01.12.2010;

- на статтю ОСОБА_6 "Мир невиданных зверей" з 01.06.2010 згідно з Авторським договором № 24/10 від 01.06.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_7 "Огни долины Хессдален" з 01.06.2010 згідно з Авторським договором № 22/10 від 01.06.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_8 "Рогатые дезертиры молдавских подземелий" з 05.02.2010 згідно з Авторським договором № 15/10 від 05.02.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_6 "Кто на свете всех умнее" з 01.12.2010 згідно з Авторським договором № 42/10 від 01.12.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_9 "Кровосмешение фараонов проклятие Древнего Египта" з 01.06.2010 згідно з Авторським договором № 26/10 від 01.06.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_10 "Трудно быть волосатым" з 01.06.2010 згідно з Авторським договором № 21/10 від 01.06.2010 р.;

- на статтю ОСОБА_6 "Такого не бывает" з 01.12.2010 згідно з авторським договором №41/10 від 01.12.2010 р.

При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що наведені авторські договори є сфальсифікованими, а підписи авторів на них підробленими з огляду на наступне.

На підтвердження зазначених доводів відповідач, зокрема, вказує на те, що автори спірних творів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прийняли від відповідача авторську винагороду за статті, відповідно "Тайна строительства пирамид" та "Кто убил Григория Распутина".

Натомість, такі доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи листом ОСОБА_4 від 14.10.2011 р. та листом ОСОБА_5 від 13.10.2011 р., в яких вказані автори підтверджують підписання ними з позивачем відповідних авторських договорів, згоду з їх умовами та отримання належної авторської винагороди. Кожен з наявних в матеріалах справи авторських договорів щодо спірних творів містить вказівку на визначений твір, перелік прав, що передаються та строк, на який передаються права, підписаний сторонами у відповідному розділі й не містить умови про те, що відсутність підписів сторін на кожному аркуші авторського договору має наслідком його недійсність. Разом з цим суд вважає за необхідне зазначити, що дійсність авторських договорів не є предметом розгляду даної справі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сплачена відповідачем вищевказаним авторам винагорода, була фактично сплачена вже після порушення провадження по справі, при цьому підстави вважати таку сплату саме авторською винагородою за надання авторами згоди на здійснення публікації їх статей у виданнях відповідача відсутні.

Як встановлено судом, після опублікування спірних творів у газеті "Тайны ХХ века", вони були опубліковані у виданнях "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации", "Интересная газета в Украине. Мир непознанного", видавцем яких є відповідач відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 11311-191Р від 08.06.2006 р., Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 11908-779Р від 31.10.2006 р. та відповідних доручень ОСОБА_3 як засновника вказаних видань.

Зокрема, у газеті "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" № 8 за 2011, замовленій до друку 21.04.2011, опубліковано статтю ОСОБА_4 "Тайна строительства пирамид" під назвою "Тайна строительства пирамид раскрыта" з зазначенням того ж автора, статтю ОСОБА_5 "Кто убил Григория Распутина" під назвою "Зачем убили Григория Распутина" з зазначенням того ж автора, статтю ОСОБА_6 "Мир невиданных зверей" під тією ж назвою та з тим же іменем автора.

Також, у газеті "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 4 за 2011 р. (замовленій до друку 24.02.2011), опубліковано статтю ОСОБА_7 "Огни долины Хессдален" під тією ж назвою та з тим же іменем автора; статтю ОСОБА_8 "Рогатые дезертиры молдавских подземелий" під назвою "Рогатые дезертиры Белгород-Днестровских поземелий" та з іменем автора - ОСОБА_11; статтю ОСОБА_6 "Кто на свете всех умнее" під тією ж назвою та з іншим іменем автора ОСОБА_12.

Також, у газеті "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 8 за 2011 р. (замовлено до друку 21.04.2011) опубліковано статтю ОСОБА_9 "Кровосмешение фараонов проклятие Древнего Египта" під тією ж назвою та з тим же іменем автора; статтю ОСОБА_10 "Трудно быть волосатым" під тією ж назвою та з іншим іменем автора ОСОБА_13; статтю ОСОБА_6 "Такого не бывает" під назвою "Удивительные и забавные" та з іншим іменем автора ОСОБА_12.

Представником відповідача надано суду адресований ОСОБА_8 лист головного редактора видань "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" та "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" ОСОБА_3 від 10 жовтня 2011 року, в якому ОСОБА_8 пропонується сплатити авторську винагороду за опублікування його твору "Рогатые дезертиры молдавских подземелий" у випуску газети "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 4 за 2011 р., що, як зазначено в листі, було зроблено без узгодження з автором з вини редактора. Представник відповідача надав також лист ОСОБА_3 з подібним змістом, адресований ОСОБА_10 стосовно твору ОСОБА_10 "Трудно быть волосатым".

Крім того, представник позивача, разом з поясненнями на відзив, надав суду лист головного редактора видань "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" та "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" ОСОБА_3 від 27.09.2010 р., адресований К.Фьодорову, в якому йдеться про те, що в декількох номерах газети "Интересная газета в Украине" з вини редактора були опубліковані матеріали зазначеного автора "Мир невиданных зверей", "Такого не бывает", "Кто на свете всех умнее" без погодження з ним, у зв»язку з чим приносяться вибачення, а також пропонується повідомити реквізити для сплати авторської винагороди.

У звязку з наведеним, суд вважає встановленим, що опублікована у випуску газети "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 4 за 2011 р. стаття "Рогатые дезертиры Белгород-Днестровских поземелий" під іменем автора - ОСОБА_11 є тим же твором, що і стаття "Рогатые дезертиры молдавских подземелий" ОСОБА_8, опублікована в цьому ж випуску стаття "Кто на свете всех умнее" під іменем автора ОСОБА_12 є статтею "Кто на свете всех умнее" ОСОБА_6; опублікована у випуску газети "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 8 за 2011 р. стаття "Трудно быть волосатым" під іменем автора ОСОБА_13 є статтею "Трудно быть волосатым" ОСОБА_10, опублікована в цьому ж випуску стаття "Удивительные и забавные" під іменем автора ОСОБА_12 є статтею ОСОБА_6 "Такого не бывает".

Як вбачається з поданого представником відповідача в судовому засіданні 03.10.2011 р. відзиву на позовну заяву, з авторами спірних творів у відповідача були укладені усні договори на опублікування в порядку п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", а тексти спірних творів (статей) отримувались відповідачем від авторів електронною поштою.

Згідно частини 1 статті 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

В той же час, жодних доказів на підтвердження укладення відповідачем з авторами спірних творів усних угод, в т.ч. досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов таких угод, рівно як і надсилання авторами відповідачу спірних творів, суду надано не було.

Крім того, в судовому засіданні 17.10.2011 представник відповідача переглянув свої твердження у відзиві на позов, надавши пояснення про те, що за результатами проведеної службової перевірки ним було встановлено, що тексти спірних творів направлялись до редакції видань відповідача його колишнім співробітником В.К. Кравцем електронною поштою. На підтвердження вказаного, відповідачем було надано акт перевірки, а також лист ОСОБА_14 від 06.10.2011 р., в якому останній стверджує, що тексти спірних творів були взяті ним з відкритих джерел у мережі Інтернет, які не містили застереження про заборону передрукування творів. Роздруківки з мережі Інтернет з посиланнями на деякі зі спірних творів було залучено до матеріалів справи судом. На думку представника відповідача, знаходження спірних творів у вільному доступі в мережі Інтернет вказує на те, що автори спірних творів не укладали з позивачем авторських договорів на спірні твори.

За змістом ч. 3 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Авторські договори, укладені щодо спірних творів не містять положень про те, що позивачу передається виключне право на використання творів у мережі Інтернет. Таким чином, суд не може погодитись з думкою представника відповідача про те, що розміщення спірних творів в мережі Інтернет є доказом відсутності між авторами спірних творів та позивачем зобовязань за відповідними авторськими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору, серед іншого, є опублікування (випуск у світ).

Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації (ч. 1 ст. 442 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 05.06.1997, № 318/97-ВР "Про видавничу справу" визначено, що видавцем є фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і випуск видання.

У вихідних даних залучених до матеріалів справи примірників газет "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" № 8 за 2011 р., "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 4 за 2011 р. та "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 8 за 2011 р. в якості видавця зазначається Приватне підприємство "Газетна справа" (відповідач).

Крім того, в матеріалах справи наявні доручення, видані ОСОБА_3, як засновником газет "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого видання КВ № 11311-191Р від 08.06.2006 р.) та "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого видання КВ № 11908-779Р від 31.10.2006), за якими він доручає відповідачу здійснювати підготовку, випуск у світ та реалізацію, зокрема, вказаних видань.

Відповідно до п.1.3.2. та п.1.3.6. авторських договорів, що є однотипними, позивачу надано виключне право використовувати спірні твори шляхом опублікування та використання у складі збірок, інших складених творів. Згідно з п.1.3.13. авторських договорів Товариству з обмеженою відповідальністю "Пресс - Кур"єр Україна" (позивачу) надано право дозволяти або забороняти використовувати спірні твори будь-яким способом з наведених у авторських договорах.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач як особа, якій належать виключні майнові авторські права на спірні твори, зокрема, виключне право дозволяти їх використання в розумінні ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", не надавав відповідачу відповідного дозволу на їх використання.

Таким чином, судом встановлено, що здійснивши опублікування спірних творів у газетах "Интересная газета в Украине. Загадки цивилизации" № 8 за 2011 р., Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 4 за 2011 р. та "Интересная газета в Украине. Мир непознанного" № 8 за 2011 р. без дозволу позивача, відповідач порушив виключні майнові авторські права позивача.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначає способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до п. "а" ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", порушенням, зокрема авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права субєктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених законом обмежень майнових прав.

Судом було встановлено, що позивач є субєктом авторського права, якому належать виключні майнові авторські права на спірні твори.

Факт використання відповідачем спірних творів без дозволу позивача був встановлений в судовому засіданні.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст. 431 Цивільного кодексу України).

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Статтею 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" надається можливість особі звертатися до суду з позовом про виплату компенсацій.

Пунктом 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/974 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності" встановлено, що стягнення компенсації як спосіб правового захисту порушеного права інтелектуальної власності має застосовуватися лише у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання обєкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. «г»ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", при порушеннях будь-якою особою, зокрема авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності" передбачено, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав субєкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права. Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у звязку з правопорушенням збитку та розміру отриманого порушником доходу.

Аналогічні позиції викладені також в Оглядових листах Вищого господарського суду України від 27.06.2008р. № 01-8/383/1 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності" (п. 2 та 3), від 17.04.2006р. № 01-8/846 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав" (п. 4), від 06.05.2005р. № 01-8/784 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав" (п. 11).

Згідно п. 2.2. Розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмету доказування з даної справи.

Суд приходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем належними засобами доказування доведено факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на спірні твори. Суд також приходить до висновку, що позивачем був доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, що дає позивачу право на звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації з відповідача, як порушника авторського права.

В той же час, відповідач належних і допустимих доказів на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності", розмір компенсації визначається у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин з урахуванням тривалості порушення та його обсягу, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, наміру відповідача, можливостей відновлення попереднього стану та необхідних для цього зусиль тощо.

Згідно п. 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.01.2007р. № 01-8/25 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав", розмір компенсації, що визначається судом при порушенні авторського права замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обовязково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопорушенням.

Виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи належними і допустимими доказами, вбачається наступне:

- відповідач здійснював використання обєктів авторського права, належних позивачу, зокрема, спірних статей;

- використання відповідачем обєктів авторського права, належних позивачу, мало неодноразовий характер;

- загальний наклад кожного примірника видань відповідача, в яких було використано обєкти авторського права позивача, згідно з їх вихідними даними складає 425000 примірників;

- можливості відновлення попереднього стану не існує.

Позивач просить встановити розмір компенсації в сумі 86400,00 грн., виходячи при цьому з 960,00 грн. мінімальної заробітної плати, що була встановлена станом на момент звернення позивача з позовом до суду (згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 23.12.2010 р. № 2857-VI), у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за кожен з 9 обєктів авторського права, опублікованих відповідачем без дозволу позивача (960,00 грн. х 10 х 9 = 86400,00 грн.).

З огляду на те, що заявлений розмір компенсації є мінімальним відповідно до "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації у розмірі 86400,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази на своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а встановленні в судовому засіданні факти відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, тому суд повністю задовольняє вимоги позивача про виплату відповідачем компенсації за порушення авторського права в розмірі 86 400,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. «Про державне мито»(в редакції, яка була чинним станом на час звернення позивача з позовом до суду), від сплати державного мита звільняються позивачі за позовами, що випливають, зокрема з авторського права. Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду), державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 20, 418, 420, 421, 424, 426, 427, 430, 431, 432, 435, 440, 442, 443, Цивільного кодексу України, ст. 154 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 8, 15, 31, 32, 33, 50, 52 Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII “Про авторське право і суміжні права”, ст. 1 Закону України від 05.06.1997, № 318/97-ВР "Про видавничу справу", ст.ст. 1, 24, 27, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Газетна справа»(01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, будинок 10-12, кв. 40, ідентифікаційний код 36691575; р/р № 26005014040519 у філії ВАТ Держ ЕКСП.-ІМП. Банк, МФО 380333), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресс - Кур"єр Україна" (04053, м. Київ, провулок Киянівський, будинок 3-7, ідентифікаційний код 34494387, р/р 26000701311744 в АТ «ОТП Банк»м. Києва, МФО 300528) 86400 грн. (вісімдесят шість тисяч чотириста гривень 00 коп.) компенсації за порушення майнових авторських прав.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Газетна справа»(01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, будинок 10-12, кв. 40, ідентифікаційний код 36691575; р/р № 26005014040519 у філії ВАТ Держ ЕКСП.-ІМП. Банк, МФО 380333), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в доход Державного бюджету України 864,00 грн. (вісімсот шістдесят чотири гривні 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 14.11.2011 р.