Рішення № 19277626, 14.11.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 листопада 2011 р. Справа 2/120/2011/5003

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія ""Украгролізинг" 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А

до: Агропромислового науково виробничого підприємства "Візит" 22067, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Томашпіль, вул. І.Богуна, 19

про стягнення 624 888,48 грн.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю;

відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія ""Украгролізинг" до Агропромислового науково виробничого підприємства "Візит" про стягнення 624 888,48 грн. в тому рахунку 555 031,19 грн. основного боргу, 33038,95 грн. пені, 27970,19 грн - інфляційних, 8848,15 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 31.08.11 р. порушено провадження у справі №2/120/2011/5003 з призначенням судового засідання на 17.10.11 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В черговий раз в судовому засіданні було оголошено перерву до 14.11.11 р.

14.11.11 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд задовольнити його в повному обсязі з урахуванням поданої заяви №14/3077 від 13.10.11 року про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача з наданих пояснень заперечила проти вимог позивача в частині стягнення 40 217,52 грн. - пені, 26915,04 - інфляційних збитків, 13 665, 71 грн. - 3% річних.

Крім того, 17.10.11 р. відповідач направив до суду відзив на позовну заяву №325 від 11.10.11 р. яким проти позову заперечує, обґрунтовуючи свої доводи тим, що АП НВП "Візит" не прострочило виконання зобовязання в частині сплати комісії за супроводження договору в розмірі 7% річних, оскільки ВАТ НАК "Украгролізинг" не було надано документів, які б підтверджували одержання кредиту з метою придбання предмету лізингу чи понесення інших витрат за договором №2-10-271/стз-фл/470 від 20.07.2010 року.

Також у позивача відсутні підстави для нарахування 3% річних, оскільки договором передбачений інший розмір відсотків, ніж передбачений статтею 625 ЦК України, зокрема, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми.

Судом встановлено, що 17.10.11 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява №14/3077 від 13.10.11 р. про збільшення позовних вимог, якою останній просить суд стягнути з відповідача 695525,97 грн. - основного боргу, 40 217,52 грн. - пені, 26 915,04 грн. - інфляційних, 13 665,71 грн. - 3 % річних.

Розглянувши подану позивачем заяву №14/3077 від 13.10.2011 р. про збільшення розміру позовних вимог , суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Подана позивачем заява №14/3077 від 13.10.2011 р. про збільшення розміру позовних вимог судом приймається, оскільки позивачем при подачі даної заяви, як свідчать додані до неї докази, було дотримано вимоги щодо сплати державного мита в установленому порядку та розмірі, а також надано докази надсилання копії вказаної заяви відповідачу.

Крім того у вищезазначеній заві позивач просить суд здійснити процесуальне правонаступництво ВАТ "НАК "Украгролізинг" на Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в звязку з набранням чинності 16.09.2011 року Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року №951 "Деякі питання Національної акціонерної компанії "Украгролізинг"".

З наданого суду статуту Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Украгролізинг" випливає, що остання є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг".

Відповідно до ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі.

Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

За таких обставин позивача у справі - Відкрите акціонерне товариство "НАК Украгролізинг", на підставі ст. 25 ГПК України, слід замінити його правонаступником - Державним публічним акціонерним товариством "НАК "Украгролізинг"".

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.07.2010 р. між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (Лізингодавець) та Агропромисловим науково виробничим підприємством "Візит" (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2-10-271 стз-фл/470, відповідно до якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", що є специфікацією Предмету лізингу, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору (п.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору Лізингодавець на письмове звернення Лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1904.

Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між Сторонами (далі - акт), що укладається у 5-ти автентичних примірниках (п.2.2. Договору).

Згідно п.3.4.3. Договору Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10 відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмету лізингу.

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмету лізингу;

- комісію за супроводження договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

- одноразову комісію за організацію поставки предмету лізингу в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.4.4 Договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів".

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Договір набуває чинності від дати надходження суми попереднього платежу, сплаченого на підставі встановленого Лізингодавцем рахунку згідно п.4.3 договору, на рахунок лізингодавця і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмету лізингу", та виконання сторонами всіх зобовязань за цим договором (п. 8.1. договору).

Сторонами підписано Додаток №1 до договору фінансового лізингу, в якому визначено найменування Об'єкта лізингу та назва виробника, строк лізингу, кількість та суму.

В Додатку №2 до договору фінансового лізингу сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав, що підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі сільськогосподарської техніки №1 від 04.08.2010 року, №2 від 05.10.2010 року, №3 від 05.10.2010 року, №4 від 05.10.2010 року, №5 від 05.10.2010 року, №6 від 05.10.2010 року.

Додатковим договором від 07.09.2010 року №1/668 до договору фінансового лізингу №2-10-271/стз-фл/470 від 20.07.2010 року змінено додатки №7, №8 на додатки №7.1, №7.3., №7.5, №8.2., №8.4., №8.6.

АНВП "Візит" листом №25 від 05.10.2010 р. просило відтермінувати сплату комісії за організацію поставки техніки в розмірі 7 % невідшкодованої вартості предмету лізингу, та листом №89 від 25.01.2011 р. розстрочити вищевказаний платіж.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконує свого обовязку щодо розрахунків з позивачем за отриману техніку внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 776 324,24 грн. з них 695 525,97 грн., основного боргу, 40217,52 грн. - пені, 26915,04 - інфляційних збитків, 13665,71 грн. - 3% річних.

Разом з тим, як встановлено судом після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив суму основного боргу в розмірі 695 525,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2079 від 24.10.11 р.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, позов в частині стягнення 695 525,97 грн. основного боргу підлягає припиненню по п.1-1 ст. 80 ГПК України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобовязань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 40 217,52 грн. - пені, 26 915,04 грн. - інфляційних збитків, 13 665,71 грн. - 3 % річних.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України “Про фінансовий лізинг” вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Разом з тим, як встановлено судом та підтвердив позивач після порушення провадження у справі відповідач повністю сплатив основний борг в сумі 695 525,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2079 від 24.10.11 р.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення боргу в сумі грн., оскільки відповідач погасив борг на зазначену суму, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 40 217,52 грн. - пені, 26 915,04 грн. - інфляційних, 13 665,17 грн. - 3 % річних.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 7.1. Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних, інфляційних втрат не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак, з урахуванням встановлених обставин по даній справі суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п. 3 ст. 83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги те, що відповідач станом на день розгляду справи в суді повністю погасив суму основного боргу.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені на 50% до 20 108,76 грн.

Твердження відповідача по запереченнях відносно позову судом до уваги не беруться, оскільки не відповідають вищевикладеному та фактично спростовуються матеріалами справи.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму пені, 3% річних, інфляційних збитків.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із зменшенням розміру пені на 50% до 20 108,76 грн. та з припиненням провадження у справі в частині стягнення 695 525,97 грн. основного боргу по п.1-1 ст. 80 ГПК України в зв"язку з відсутністю предмету спору.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. 11, 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 11, 509, 551, 525-527, 549, 610, 806 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст. 4-3, 4-5, 22, 25, 32, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80 , 82, 83, 84, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Замінити позивача у справі Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"" його правонаступником - Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"", ( м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код ЄДРПОУ 30401456).

3. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 20 108,76 грн.

4. Стягнути з Агропромислового науково - виробничого підприємства "Візит" (22067, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Томашпіль, вул. І.Богуна, 19, код ЄДРПОУ 02129063) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»( м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код ЄДРПОУ 30401456) 20 108,76 грн. пені, 26 915,04 грн. - інфляційних збитків, 13 665,71 грн. - 3 % річних, 7763,24 грн. державного мита та 236, 00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Припинити провадження у справі в частині стягнення 695 525,97 грн. основного боргу по п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 листопада 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А

3 - відповідачу 22067, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Томашпіль, вул. І.Богуна, 19