Постанова № 19228711, 19.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3248/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Медуниця О.Є., суддя Сіверін В.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1. (довіреність С.В. від 12.08.2011 р.)

1-го відповідача ОСОБА_2. (довіреність № 150 від 11.05.2011 р.)

2-го відповідача не зявився

3-го відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3834Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2011 р. по справі № 5023/3248/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Електропівденмонтаж», м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківське монтажно-виробниче підприємство«Електропівденмонтаж», м. Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ір сом», м. Харків

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Деми групп», м. Харків

про стягнення 322 977,88 грн. та визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ НВФ «Електропівденмонтаж», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом та після уточнення позовних вимог просив суд, визнати за ним право власності на 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень №№ 1-1, 4-1-4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. «А-2», що розташована за адресою: Харківська область, Харківській район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. № 337 та витребувати від ТОВ «Деми групп»вище вказане майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 серпня 2011 р. по справі № 5023/3248/11 (суддя Жельне С.Ч.) в позові відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ науково-виробнича фірма «Електропівденмонтаж»відчуження 56/100 нежитлових будівель, розташованих за адресою: Харківська область, Харківській район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, будинок № 337, що були застосован1 судом за ухвалою господарського суду Харківської області від 29.04.2011 р. по справі № 5023/3248/11.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2011 р. по справі № 5023/3248/11 та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Позивач подав пояснення до апеляційної скарги, в якому зазначає, що єдиним можливим способом захисту прав позивача є предявлення віндикаційного позову про визнання права власності, посилаючись при цьому на п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», ст. 216 Цивільного кодексу України та на Пленум ВСУ від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

1-й відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, представник в судовому засіданні пояснив, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

2-й та 3-й відповідачі в судове засідання не зявилися, своїх представників не направили, про причини неприбуття не повідомили, у звязку з чим колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без участі вказаних представників за наявними у ній матеріалами.

2-й відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу від 13.10.2011 р. зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач не має права власності на спірне майно, відповідачі набули право власності на нього і тому мали право на його відчуження

3-й відповідач у відзиві від 12.10.2011 р. зазначає, що у позивача право власності відсутні, ТОВ «Деми групп»набув право власності на спірне майно, як добросовісний набувач.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив відшкодувати шкоду в розмірі 372977,88 грн. та визнати право власності ТОВ «Науково-виробнича фірма «Електропівденмонтаж»на 56/100 нежитлової будівлі за адресою: Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337.

15.06.2011 р. позивач подав додаткову позовну заяву, в якій просив визнати право власності ТОВ «Науково-виробнича фірма «Електропівденмонтаж»на 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. «А-2», що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337, та витребувати від ТОВ «Деми Групп»56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. «А-2», що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337 (т. 1, а.с. 59-62).

Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 1999 року було укладено договір про створення та діяльність ТОВ «НВФ «Електропівденмонтаж», в якому засновники прийняли рішення створити ТОВ «НВФ «Електропівденмонтаж»з правами юридичної особи.

Відповідно до п.п. 2.2.5., 2.7.5. засновницького договору одним із засновників виступило АТ ХМВП «Електропівденмонтаж»та внесло до статутного капіталу будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин, оціночна вартість 372980 грн.

15 січня 1999 року на виконання засновницького договору АТ ХМВП «Електропівденмонтаж»передало за актом приймання-передачі до статутного фонду Позивача будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин (т. 1, а.с.10).

Після формування статутного фонду ТОВ «НВФ «Електропівденмонтаж»було зареєстровано 18 січня 1999 року Харківською районною державною адміністрацією.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що акт прийому-передачі від 15 січня 1999 року є нікчемним, оскільки, станом на 15.01.1999 р. позивач не був правоздатним і не мав цивільних прав та обов'язків до моменту реєстрації, Котляр Микола Олександрович станом на 15.01.1999 не був директором товариства.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства»(в редакції, чинній на момент створення позивача) до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства»передбачено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Таким чином, засновники не лише вправі передати у власність ще не зареєстрованої юридичної особи майно, але й зобов'язані це зробити, а юридична особа правоздатна прийняти це майно з моменту підписання засновницького договору або протоколу про створення.

Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарські товариства»угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. З матеріалів справи вбачається, що підписання акту приймання-передачі від 15 січня 1999 року було схвалено товариством, оскільки майстерні передані за актом приймання-передачі були поставлені на баланс товариства, яке володіло і користувалося ним.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що юридична особа має право приймати у власність внески до статутного фонду лише після її реєстрації є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, в рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про втрату права власності у випадку не проведення реєстрації цього права.

Проте, як було зазначено вище, до статутного фонду позивача за актом приймання-передачі від 15 січня 1999 року були передані спірні приміщення. У вказаному акті було зазначено, що передана будівля з моменту підписання цього Акту є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Електропівденмонтаж».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Аналогічне положення містила ч. 3 ст. 10 Закону України «Про підприємства».

У п. 2.5. засновницького договору встановлено, що для забезпечення діяльності позивача створюється статутний фонд в розмірі 456000 грн. за рахунок внесків учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про власність»(чинного на час виникнення відносин) суб'єктами права колективної власності є, серед інших, господарські товариства. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань.

На підставі добровільного об'єднання, про що свідчить засновницький договір від 12 січня 1999 року, у позивача виникло право власності на приміщення майстерні, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Пісочин, вул. Полтавське шосе, 337.

Таким чином, з моменту внесення спірних приміщень до статутного фонду позивач набув право власності на них.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, позивач був зобов'язаний зареєструвати право власності на приміщення, оскільки акту приймання-передачі майна до статутного фонду серед правовстановлюючих документів не було.

Однак, Правила, на які посилається суд першої інстанції, втратили чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, тоді як сам акт приймання-передачі підписано 15 січня 1999 року.

Крім того, суд першої інстанції посилається на Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, яке теж було прийняте після підписання акту приймання-передачі від 15.01.1999 р.

Тобто, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції були застосовані правові норми, яких на момент набуття спірних приміщень у власність (січень 1999 року) не існувало.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивач набув право власності на спірні приміщення 15 січня 1999 року, а не здійснення реєстрації цього права в БТІ не відновило права власності попереднього власника, ТОВ «Харківське монтажно-виробниче підприємство «Електропівденмонтаж», та не надало йому права повторно розпорядитися спірними приміщеннями.

Право власності 1-го відповідача на спірні приміщення припинилося з моменту розпорядження ними, а саме, внесення їх до статутного фонду позивача за актом приймання-передачі від 15.01.1999 р.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що відносини з внесення до статутного фонду позивача спірних приміщень та правових наслідків цього продовжили існувати після набрання чинності ЦК України (1 січня 2004 року), то до цих відносин застосовуються його положення про припинення права власності.

Підстави припинення права власності визначені в ст. 346 ЦК України, але дана норма не містить такої підстави для припинення права власності як не здійснення реєстрації права в БТІ.

Такі правові норми також були відсутніми і в законодавстві, чинному на момент підписання акту від 15.01.1999 р.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про втрату позивачем права власності на спірні приміщення у звязку з не проведенням реєстрації права власності на них, є помилковим.

Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що з акту прийму-передачі спірних приміщень до статутного фонду позивача та засновницького договору достовірно не можна встановити, яке саме майно було передано до статутного фонду позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалося вище, 15 січня 1999 року на виконання засновницького договору АТ ХМВП «Електропівденмонтаж»передало до статутного фонду позивача будівлі технічних майстерень за адресою: Харківська область, сел. Пісочин.

У вказаному акті зазначено вартість будівлі: 372980 грн., дата введення в експлуатацію: 01 липня 1999 року, первісна вартість: 394378,54 грн., сума зносу: 21400 грн., балансова (залишкова) вартість: 372977,88 грн.

Таким чином, у засновницькому договорі та акті приймання-передачі не було зазначено лише номеру будівлі, оскільки поштову адресу присвоєно лише 20 травня 1999 року.

Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік і фінансова звітність є повною, правдивою інформацією про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

В акті приймання-передачі від 15.01.1999р. (т. 1, а.с.10) .зазначено всі дані бухгалтерського обліку про вартість спірних приміщень (первісна, залишкова, балансова вартість), за якими можна безпомилково встановити, яке саме майно було передано до статутного фонду позивача.

До того ж, крім адреси та назви приміщення, в акті приймання-передачі вказано дату введення в експлуатацію, що також дозволяє ідентифікувати майно за документами про введення спірного майна до експлуатації.

Крім того, в акті приймання-передачі від 15 січня 1999 року зазначено, що до статутного фонду позивача передано будівлю технічних майстерень, зазначених в інвентаризаційній відомості АТ ХМПП «Електропівденмонтаж»як «електромонтажна майстерня бази ЕЮМ». У вказаній інвентаризаційній відомості вказано всі ідентифікуючі ознаки майна.

В останньому абзаці акту сторони зазначили, що передана позивачу будівля з часу підписання акту є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Електромонтаж».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у засновницькому договорі та акті приймання-передачі до статутного фонду позивача від 15.01.1999 р. наведено дані, які дозволяють безпомилково ідентифікувати майно.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем право власності на спірні приміщення.

Що стосується позовних вимог в частині витребування у ТОВ «Деми Групп»спірних приміщень, то колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2011 р. між ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж» та ТОВ «ІР СОМ»був укладений договір купівлі-продажу 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень: № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. «А-2», що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. № 337.

У подальшу вказані приміщення були продані ТОВ «Деми Групп»на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2011 р., укладеного з ТОВ «ІР СОМ».

Позивач в додатковій позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, посилається на п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», відповідно до якого реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Отже, умовою для застосування віндикації є визнання договору недійсним. Позивач не прийняв до уваги дані обставини. Договір купівлі-продажу між першим і другим відповідачем недійсним в судовому порядку не визнавався і таких вимог ним не заявлялося.

Крім того, позовні вимоги позивача по даній справі складаються з двох вимог: перша - про визнання права власності і друга - про відшкодування шкоди позивачу у розмірі 372977,88 грн. Друга позовна вимога була замінена позивачем на віндикаційні вимоги про витребування спірного майна від ТОВ «Деми групп», про що позивач подав позовну заяву (додаткову). Отже, позивач змінив не тільки предмет і підстави своїх вимог, а й особу, до якої вона спрямована. Так, вимога про відшкодування шкоди була спрямована першому відповідачу, а про витребування майна - до третього відповідача.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв таких змін другого пункту позовних вимог, оскільки згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач до початку розгляду справи має право змінити підставу або предмет позову. Отже, друга позовна вимога підлягає розгляду у першій її редакції.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню, позивач володіє і користується спірним майном, судова колегія вважає, що на даний час позивачу не спричинено шкоди, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія пиходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, у звязку з чим рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2011 року по справі № 5023/3248/11 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Електропівденмонтаж»на 56/100 частини комплексу, що складаються з приміщень № 1-1, 4-1- 4-29, І, ІІ, 7.1-7.3, загальною площею 3561,10 м2 в будівлі майстерні літ. «А-2», що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, б. 337.

В решті позовних вимог відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Сіверін В.І.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2011 р.