Рішення № 19221407, 31.10.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" жовтня 2011 р.Справа № 20/17-3635-2011 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Білочі”

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 довір. б/н від 28.10.2011р.,

від третьої особи: не зявились;

від відповідача: ОСОБА_4 довір. № 2528 від 28.10.2011р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод” звернулося до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просить витребувати з чужого незаконного володіння майно дві ванни по охолодженню молока, а також покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у 2009р. адміністрацією Товариства з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод” був організований молокоприймальний пункт, який обслуговував ФОП ОСОБА_2, про що був укладений договір №129-Мл-КСЗ/ВР від 01.01.2010р. про надання послуг та виконання доручень по заготівлі молока. Для функціонування молокоприймального пункту були встановлені ванни для охолодження молока у кількості 2 штук, які були придбані ТОВ „Крижопільський сироробний завод” за договором купівлі-продажу у Товариства з обмеженою відповідальністю „Білочі”.

Проте, після закінчення строку дії договору №129-Мл-КСЗ/ВР від 01.01.2010р. обладнання позивачу не було повернуто, що й зумовило звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод” з відповідним позовом до суду.

29.08.2011р. ухвалою господарського суду Вінницької області, згідно до вимог ст.ст.16,17 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами було передано за підсудністю до господарського суду Одеської області (за місцезнаходженням майна).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.09.2011р. було порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із присвоєнням номеру 20/17-3635-2011.

Одночасно, ухвалою господарського суду Одеської області від 12.09.2011 року про порушення провадження у справі судом за власною ініціативою було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Білочі”.

28.09.2011 р. ухвалою суду у звязку з незявленням в судове засідання представників позивача та третьої особи, від яких не надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, та невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, розгляд справи було відкладено на 31.10.2011р.,

В судовому засіданні 31.10.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, додаткових доказів, витребуваних ухвалами суду від 12.09.2011р. та 28.09.2011р., не надав.

Крім того, у судовому засіданні 31.10.2011р. представник позивача підтримав клопотання, викладене в позовній заяві, про виклик до суду свідка: ОСОБА_5, стверджуючи, що даний свідок може підтвердити як право власності позивача, так і передачу майна відповідачу.

Вказане клопотання судом не задоволено, оскільки, по-перше, пояснення свідків не є доказами у господарському процесі, в якому інститут свідків взагалі відсутній. По-друге, з урахуванням ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, факт передачі майна та його належність не може бути доведено поясненнями сторін без надання відповідних підтверджуючих доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.10.2011р. надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву відповідач посилається на те, що, по-перше, ФОП ОСОБА_2 самостійно організував молокоприймальний пункт на території власного будинку та за усною домовленістю періодично збував придбане молоко позивачеві, а письмових договорів та інших доручень між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ „Крижопільський сироробний завод” ніколи не існувало. По-друге, дійсно, за усною домовленістю між ТОВ „Крижопільський сироробний завод” та ФОП ОСОБА_2 було передано деяке обладнання для використання його при заготівлі молока, без здійснення оплати за його використання, на невизначений строк. Однак, згодом, все обладнання, яке було надано ФОП ОСОБА_2, було повернуто позивачу, про що свідчить акт приймання-передачі матеріальних цінностей за підписами ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яка діяла від імені ТОВ „Крижопільський сироробний завод” та яка прийняла зазначені в акті матеріальні цінності.

Також, представник відповідача зазначає, що позовні вимоги ТОВ „Крижопільський сироробний завод” необґрунтовані та недоведені, що підтверджуються наступним: до суду не надано жодного доказу на підтвердження факту передачі ФОП ОСОБА_2 двох ванн по охолодженню молока; додані до позовної заяви копії договорів про надання послуг є неналежними доказами, тому що на них стоїть підпис не ОСОБА_2, а дата їх укладання святковий день. Крім того, з їх змісту також не вбачається факт передачі будь-якого обладнання. Договір купівлі-продажу обладнання №26 від 26.09.2007р. та акт приймання-передачі обладнання від 26.09.2007р. свідчать лише про те, що ТОВ „Крижопільський сироробний завод” придбало у ТОВ „Білочі” нерухоме майно, обладнання та транспортні засоби, тобто в даному договорі закріплені правовідносини двох юридичних осіб, які жодним чином не стосуються ФОП ОСОБА_2 Ці документи не створюють та не припиняють для нього жодних прав чи обовязків і цей доказ, також, не підтверджує ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме факт того, що ФОП ОСОБА_2 отримав від ТОВ „Крижопільський сироробний завод” дві ванни для охолодження молока.

Враховуючи, що через необґрунтоване звернення до суду позивача ФОП ОСОБА_2 був змушений понести витрати, повязані з оплатою послуг адвоката у розмірі 4800,00грн., що підтверджуються квитанцією №7701 від 28.10.2011р., представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову повністю та стягнути, в порядку ст.49 ГПК України, з ТОВ „Крижопільський сироробний завод” на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4800,00грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Білочі” в судові засідання не зявилося, про поважність причин незявлення суд не повідомило, витребуваних судом доказів не надало. Про час та місце проведення судових засідань третя особа повідомлена належним чином, шляхом надсилання судових ухвал, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень під особистий підпис (а.с.37,43).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в т.ч. іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підвідомчості господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу вимог ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Встановивши наявність у позивача субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Нормами вказаної статті передбачено, що витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Обєктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізичні і юридичні особи, а також інші субєкти права власності, визначені ст.2 ЦК України), або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором.

За загальним правилом предметом позову у судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності (інше субєктивне право титульного володільця) позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Ухвалами господарського суду Одеської області від 12.09.2011р. та 28.09.2011р., суд зобовязав позивача, зокрема, надати докази, що підтверджують право власності на предмет позову.

В порушення норм чинного законодавства та ухвал суду від 12.09.2011р. та 28.09.2011р., будь-яких додаткових доказів позивач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування наявності у нього права власності на предмет позову посилається на доданий ним до позовної заяви договір № 26 від 26.09.2007р. купівлі-продажу нерухомого майна, обладнання, транспортних засобів (попередній). Проте, наданий договір не може бути визнаний доказом, що підтверджує право власності позивача на спірне майно, оскільки, як вбачається з цього договору, він є попереднім договором, тобто з огляду на ст. 635 Цивільного кодексу України та п.1.3. договору лише передує укладенню основного договору.

При цьому, доказів укладення основного договору, проведення розрахунків за майно, перебування майна на балансі, тощо, позивач, в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав.

Крім того, оскільки договір №26 від 26.09.2007р. передбачає укладення основного договору купівлі-продажу, предметом якого є, зокрема, нерухоме майно, він, відповідно до ч.3 п.1. ст. 635 ЦК України, має бути укладений в нотаріальній формі.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність позивачем наявності у нього права власності на майно, яке є предметом позову.

Крім того, суд вважає також недоведеним факт наявності у відповідача вказаного майна.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування наявності у відповідача майна, що є предметом позову позивач посилається на додаткову угоду до договору про надання послуг з організації збору молочної сировини №6/01 від 01.01.2009р.

Разом з тим, вказана додаткова угода укладалась до договору №6/01 від 01.01.2009р., проте, як свідчать матеріали справи, та зазначає позивач у позовній заяві, правовідносини сторін ґрунтуються на договорі №129-Мл-КСЗ/ВР від 01.01.2010р.

Більш того, доказів того, що передане майно не повернуто, з урахуванням наявності акту приймання-передачі, позивач також суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного, у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з його недоведеністю поданими доказами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір доручення, на підставі якого видана нотаріально посвідчена довіреність від 28.10.2011р. Згідно квитанції №7701 від 28.10.2011р. ФОП ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4800,00 грн. за представництво його інтересів в господарському суді.

Враховуючи, що судом встановлено, що відповідачем адвокату ОСОБА_4 фактично сплачені 4800,00грн. за адвокатські послуги, відзив на позов готував саме цей адвокат - ОСОБА_4 (посвідчення а.с.54), який також приймав участь в судовому засіданні, витрати відповідача є такими, що повязані з розглядом справи, та підлягають відшкодуванню.

Проте, відповідно до п.10 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважаючи розмір адвокатських витрат завищеним, вважає за необхідне обмежити цей розмір до 1500,00 грн.

Витрати по сплаті державного мита та на ІТЗ судового процесу згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У позові відмовити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Крижопільський сироробний завод” (24600, Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Карла Маркса,157, код-33727603) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (66162, Одеська область, Балтський р-н, с. Пасіцелі, код НОМЕР_1) витрати на адвокатські послуги в розмірі 1500 /одна тисяча пятсот/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 07.11.2011року.