Рішення № 19220158, 31.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/36331.10.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕРЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-ШЕРЛ»

про стягнення коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Вільгельм А.Д.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 7.10.2010р.).

В судовому засіданні 31 жовтня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЕРЛ»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-ШЕРЛ»(відповідач) заборгованості в сумі 18258,77 грн. з них основного боргу 11000,00 грн., пені 4269,99 грн., втрат від інфляції 2288,00 грн. та 3% річних 700,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, взяті на себе зобов'язання за договором позики б/н від 14 вересня 2004 року належним чином не виконав, зокрема, не повернув суми наданої йому позивачем суми позики, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, при цьому, представник відповідача представив до суду письмові пояснення в яких зазначив, що відповідач зобовязаний повернути позивачу суму позики без сплати процентів або винагород за її користування. Окрім цього, представник відповідача заперечував проти стягнення пені, з підстав пропущення відповідачем строків позовної давності для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5.09.2011 року порушено провадження у справі, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, розгляд справи призначено на 29.09.2011 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 року розгляд справи було відкладено до 17.10.2011 року.

В судовому засіданні 17 жовтня 2011 року оголошено перерву до 31 жовтня 2011 року, про що сторони повідомлялися під розписку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2004 року між позивачем (надалі Позикодавець або Кредитор) та відповідачем (далі по тексту Позичальник або Боржник) (разом - сторони), було укладено договір позики б/н (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі Договір або Договір позики), відповідно до п. 1 якого Позикодавець надає на некомерційній основі Позичальнику, в тимчасове користування, позику в розмірі 11000,00 грн. шляхом перерахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Позикодавець перерахував Позичальнику суму позики в розмірі 11000,00 грн., однак, відповідач, в узгоджені сторонами в Договорі строки позику не повернув, а відтак, відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором в розмірі 11000,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1046 параграфу 1 глави 71 Цивільного Кодексу України встановлено, щоза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вже було встановлено судом, між сторонами 14 вересня 2004 року було укладено договір позики б/н згідно умов п. 1 якого Позикодавець надає на некомерційній основі Позичальнику, в тимчасове користування, позику в розмірі 11000,00 грн. шляхом перерахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 11000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 297 від 15.09.2004р. та № 320 від 29.09.2004р. (належним чином засвідчені копії платіжок містяться в матеріалах справи).

Згідно частини першої статті 1049 параграфу 1 глави 71 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, 12 вересня 207 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору (належним чином засвідчена копія угоди міститься в матеріалах справи), умовами якого сторони погодили викласти п. 2. Договру в редакції, за якою Позичальник має права користуватися наданими коштами на власний розсуд до - 1.06.2009р., після чого зобовязаний повернути отриману позику Позикодавцю в тому розмірі, в якому він був отриманий.

Позивач зазначає, а відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору суму позики після спливу 1.06.2009р. Позичальник Позикодавцю не повернув.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, 27.07.2007р. між сторонами було складено акт звірки взаєморозрахунків, з якого випливає, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 244000,00 грн., з яких 11000,00 грн. за Договором позики (копія акту міститься в матеріалах справи).

Судом встановлено, що в порядку досудового врегулювання спору позивач 22.02.2011р. звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу за Договором на суму 16781,90 грн. (копія претензії міститься в справі). Факт отримання вимоги відповідачем 27.04.2011р. підтверджується відміткою про вручення на поштовому повідомленні (копія повідомлення наявне в матеріалах справи).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5.09.2011р. позивача було зобовязано надати суду довідку, що підтверджує несплату суми, заявленої до стягнення за поданим позовом на час розгляду справи.

Так, на виконання вимог ухвали господарського суду позивачем представлено довідку № 137 від 29.09.2011р., яка підтверджує заборгованість за Договором на суму 11000,00 грн. (належним чином засвідчена копія довідки міститься в матеріалах справи).

На виконання вимог ухвал Господарського суду міста Києва від 5.09.2011р. та 22.09.2011р. контррозрахунку заявленого до стягнення суми основного боргу відповідач до суду не надав та не надіслав.

Зважаючи на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи контрррозрахунку відповідача, а також те, що доказів повернення відповідачем суми позики позивачу відсутні, вказані обставини належними доказами не спростовані, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги Позикодавця про стягнення з Позичальника заборгованості за Договором позики в розмірі 11000,00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають втрати від інфляції в сумі 2123,00 грн., з розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

02.06.2009 - 17.07.201111000.001.1932123.0013123.00

При цьому, суд зазначає, що частиною 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Відтак, судом було здійснено перерахунок втрат від інфляції за заявлений до стягнення позивачем період у відповідності до встановлених чинним законодавством України вимог та індексів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі - 700,78 грн.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовою п. 2 додаткової угоди № 1 до Договору сторони дійшли згоди про те, що Позичальник має права користуватися наданими коштами на власний розсуд до 1.06.2009р., після чого зобовязаний повернути отриману позику Позикодавцю в тому розмірі,в якому він був отриманий, без сплати будь-яких процентів чи винагород.

За таких обставин, сторони унеможливили сплату Позикодавцю Позичальником будь-яких процентів чи винагород за користування позикою, а тому, матеріально-правові підстави для стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України процентів у позивача відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі - 4269,99 грн.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Положеннями ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог, в тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Так, строк повернення суми позики за Договором наступає до 1.06.2009р. (п. 2. Додаткової угоди), а тому, за переконанням суду, перебіг позовної давності чи право на позов виникло у позивача з 1.06.2009р., тобто з моменту настання першого дня, до дати якого позика відповідачем повернута не була, і, відповідно, закінчився 30.11.2010р. (після спливу 6 (шість) місяців та 1 (один) року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, зважаючи на договірні домовленості за укладеним Договором/Додатковою угодою, істотні умови якого були відомі його сторонам однаково, не був обмежений в праві дізнатися або можливості дізнатися про порушення свого права відносно повернення відповідачем в передбачений Договором строк суми наданої йому позики.

Позовна заява подана позивачем до господарського суду 2 вересня 2011 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви.

Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені в розмірі - 4269,99 грн.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи містяться пояснення відповідача по суті спору з яких слідує клопотання про застосування строків спеціальної позовної давності, як на підставу про відмову в позовних вимогах в частині стягнення пені.

За таких обставин суд застосовує позовну давність до вимог позивача про стягнення пені в розмірі - 4269,99 грн., викладених у позовній заяві, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 13123,00 грн. з них основного боргу - 11000,00 грн. та втрат від інфляції - 2123,00 грн.

Судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 301,39 грн. (131,47 грн. державного мита та 169,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-ШЕРЛ»(ідентифікаційний код: 32592615, адреса: 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 27 А, р/р 26000026838531 в КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕРЛ»(ідентифікаційний код: 21540539, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 4, оф. 606, р/р 26003064901 в АК «Промислово- фінансовий банк»м. Києва, МФО 320906), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 11000,00 грн. (одинадцять тисяч гривень), втрат від інфляції - 2123,00 грн. (дві тисячі сто двадцять три гривні) та судові витрати в сумі 301,39 грн. (триста одну гривню 39 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 7.11.2011р.