Рішення № 19217629, 08.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

08.11.2011Справа №5002-32/4135-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Комунального підприємства «Ленводоканал» (98200, АР Крим, Ленінський район, смт. Леніне, вул. Трудова, 8, ідентифікаційний код 35903389).

До відповідача Публічного акціонерного товариства «Крименерго» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6, ідентифікаційний код 00131400).

Про визнання недійсною додаткової угоди

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, представник, дов. № 01-4/290 від 26.04.2011р.

Від відповідача ОСОБА_2., представник, дов. № 327-Д від 22.04.2011р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Комунальне підприємство «Ленводоканал» звернувся до Господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Крименерго», та просить суд визнати додаткову угоду № 1/1201 від 25.11.2009р. недійсною.

Ухвалою господарського суду від 28.09.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 17.10.2011р., від 24.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані незаконністю оспорюваної додаткової угоди та тим, що відповідач є монополістом, що й спричинило безвихідь позивача щодо необхідності укладання спірної додаткової угоди на вкрай невигідних умовах.

Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2009 р. сторонами договору № 1066 було підписано додаткову угоду № 1/1202 про реструктуризацію та подальшого погашення заборгованості, що утворилась у споживача перед постачальником, яка є невідємною частиною договору постачання електричної енергії, у відповідності з якою споживач взяв на себе обовязки здійснити оплату в обємі та за період, вказаний у додатковій угоді. ( а.с. 21-22).

Як зазначено додатковою угодою № 1/1202 від 25 листопада 2009 р. Споживач бере на себе обовязок оплатити Постачальнику заборгованість за електричну енергію в сумі 4515592,70 грн. відповідно затвердженого графіку. До графіку включена сума заборгованості, яка підтверджена актом звіряння взаємних розрахунків, що скріплений підписами та печатками сторін. При цьому заборгованість за активну електричну енергію перераховується на розрахунковий рахунок Постачальника до 15 числа щомісячно, за реактивну електричну енергію перераховується на розрахунковий рахунок до 15 числа щомісячно.

Умовами додаткової угоди визначено, що ця додаткова угода є невідємною частиною договору № 1066 від 06 листопада 2009 р.

Позивач вважає, що додаткова угода підлягає визнанню недійсною, оскільки укладена під тиском позивача і фактично є переведенням боргу перед позивачем ПАТ «Крименерго» Ленінського РПВКГ, яке знаходиться у стадії банкрутства, на відповідача КП «Ленводоканал», та така додаткова угода укладена без дозволу засновника.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

У відповідності до приписів статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги вищенаведеними нормами Закону не надав пояснень в чому саме виразилось недодержання вимог статті 203 Цивільного кодексу України при укладанні спірної додаткової угоди.

Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання позивача на приписи статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих підстав позову, оскільки його доводи щодо супереченню істотної частини додаткової угоди нормі цього Закону не підтверджується доказами, що є обовязковим при обґрунтуванні своєї правової позиції в суді.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарський кодекс України є одним із ведучих кодифікованих актів України, так як встановлює наряду з Конституцією України правові засади та основні принципи господарської діяльності. Таким чином Господарський кодекс України визначає специфіку регулювання майнових відношень суб'єктів, тобто є приволюючим над нормами ЦК України в основних засадах господарської діяльності.

Господарським кодексом України встановлено, що виконання зобов'язання має бути проведено належним боржником належному кредитору.

Однак, з цього правила є декілька винятків, згідно з яким замість боржника або кредитора в виконанні або прийнятті виконання може приймати участь третя особа.

Статтею 194 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою боржника. При цьому переведення боргу на нового боржника - є внутрішньою зміною у зобов'язанні, а тому не впливає на обсяг прав та обов'язків сторін у зобов'язанні.

Статтею 522 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором та первісним боржником. При цьому законодавець врахував однорідну правову природу правочинів щодо уступки вимоги та переведення боргу (заміну сторони у зобов'язанні).

Прийняття позивачем на себе зобовязання з оплати заборгованості було здійснено добровільно, на підставі договору переведення боргу № 1 від 06.11.2009р., укладеного між районним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства та комунальним підприємством «Ленводоканал» ( а.с. 52), і знову ж таки доводи позивача стосовно підписання додаткової угоди під тиском не підтверджуються доказами в розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, у суду відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог.

Вищезазначеної правової позиції дотримується, зокрема, ВГСУ у справі № 5002-32/3388-2010.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 08.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 08.11.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.