Рішення № 19217232, 01.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 222

РІШЕННЯ

Іменем України

01.11.2011Справа №5002-1/4281-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс», (69002, Україна, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 57),

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_1),

про стягнення 5897,00грн.,

Суддя Л.О.Ковтун

представники:

від позивача ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 01.09.2011р.,

від відповідача не зявився, повідомлений належним чином,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 4985,52грн., пені в розмірі 121,22грн., витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 598,26грн., 3% річних в розмірі 192,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує прийняті на себе зобовязання за договором поставки алкогольних та безалкогольних напоїв від 05.01.2009р. № 5810 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву та документів витребуваних судом не представив, не забезпечив явку свого представника в судове засідання, про день розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією. Про причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Проте, відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні. Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.01.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс» (постачальник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (покупець) укладений договір поставки алкогольних та безалкогольних напоїв № 5810, (аркуш справи 6-7, далі - договір).

Відповідно пункту 1.1 договору, постачальник зобовязується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що здача прийом товару здійснюється уповноваженими представниками постачальника та покупця на складі покупця. Підтвердженням здачі прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність на особу яка уповноважена покупцем на підписання накладної. Після здачі прийому товару ніякі претензії з кількості товару постачальником не розглядаються.

У розділі 5 сторони обумовили, що остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару складає 7 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.

Як свідчать матеріали справи, позивач відповідно до умов договору передав підприємцю ОСОБА_2 товар на загальну суму 4985,52 грн., що підтверджується відповідною накладною № 200065127 від 02.06.2010р. (аркуш справи 8).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить відповідний підпис на зазначеній накладній.

У порушення умов договору, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, що й стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Дослідивши надані позивачем докази у підтвердження своїх доводів, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарської діяльності мають виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно умовам договору та вимогам закону.

У розумінні діючого законодавства зобовязанням визнається правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

В свою чергу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, (стаття 173 Господарського кодексу України).

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вимог закону та умов договору. Одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

У порушення вимог статей 33,34 Господарського кодексу України відповідачем жодних доказів належного виконання зобовязань за договором поставки суду не надано.

За таких обставин, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс» про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 4985,52 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за порушення покупцем строків розрахунків передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлена до відшкодування сума пені в розмірі 121,22грн., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 598,26грн. та 3% річних в розмірі 192,00грн., які обчислені правомірно, через що підлягають задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати з оплати державного мита в розмірі 102,00грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 49 ГПК України.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення оформлений та підписаний 03.11.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_1; відоості про банківські реквізити у справі відсутні, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс», (69002, Україна, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 57; банківські реквізити: рахунок 26000204876099 в ЗРУ КБ «Приватбанк», МФО 313399, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 25484884) заборгованість в розмірі 4985,52грн., пеню в розмірі 121,22грн., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 598,26 грн., 3% річних в розмірі 192,00грн., державне мито в розмірі 102,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКовтун Л.А.