Рішення № 19216687, 27.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2011Справа №5002-32/3721-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТVT» ( 03187, м. Київ, вул.. Глушкова, 12, кВ. 5 ідентифікаційний код 37250862).

До відповідача Фермерського господарства «Легенда-Р» ( 97050, АР Крим, с. Краснознамянка, вул.. Лікарняна, 4 ідентифікаційний код 33137364).

Про стягнення 12843, 03 грн.

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача ОСОБА_1, довіреність б/н від 10.11.2009р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТVT»звернулось до Господарського суду з позовом до Фермерського господарства «Легенда-Р», та просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 12 843, 03грн.

Ухвалою господарського суду від 31.08.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.09.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 12.09.2011р., від 06.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані упущеною вигодою, яку б могло отримати підприємство позивача у випадку своєчасної оплати заборгованості відповідачем, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення суми у примусовому порядку.

Так, в обґрунтуванні позовних вимог, позивач посилається на приписи статті 612 Цивільного кодексу України, визначаючи стягувану суму у якості збитків.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду АР Крим, залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5002-11/52-2011 з відповідача на користь ТОВ «ТАТ-Агро» була стягнута заборгованість .

15.08.2011 р. між ТОВ «ТАТ-АГРО» та ТОВ «TVT» було укладено Угоду №15/08-11 про заміну кредитора у зобов'язанні. ( а. с. 40 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаної Угоди ТОВ «ТАТ-АГРО» відступило ТОВ «TVT» право вимоги виконання Фермерським господарством "ЛЕГЕНДА-Р" зобовязання щодо сплати розміру збитків.

У відповідності до пункту 2.1 Угоди, Вартість зобовязання , що відступається за даною угодою становить 12843, 03 грн.

Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позовних вимог позивачем визначено саме стягнення збитків, тобто застосування одного з правових наслідків порушення зобовязання, передбаченого статтею 611 Цивільного кодексу України, та статтею 217 Господарського кодексу України.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобовязання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний звязок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В Розясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити підставу позову та вважає за необхідне розглядати позовні вимоги саме в контексті збитків, оскільки саме така правова природа стягуваної суми визначена позивачем.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитків, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В пункті 1 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Підпунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 1 статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, в якості доказу додержання вищезазначеної норми, позивач надає акт приймання-передачі документів від 15.08.2011р. ( а.с. 42).

Незрозумілим залишається те, на підставі яких саме документів можна твердити про факт виникнення у відповідача перед ТОВ «ТАТ-Агро» зобовязання з оплати збитків в розмірі 12843, 03 грн., право вимоги за яким останнє в свою чергу могло б передати позивачеві за угодою.

Як вбачається з акту приймання передачі документів, первісний кредитор передав позивачеві у якості документів, які засвідчують права копію витягу з ЄДРПОУ на відповідача, копії накладних, довіреностей на отримання товару, позовної заяви, Рішення суду про стягнення заборгованості, Постанову САГС, наказу, виписки банку та довідки банку щодо відсоткових ставок. Проте, жодний з перелічених документів не може слугувати підставою для виникнення у первісного кредитора права вимоги збитків, тим більше у конкретній сумі, яку сторони погодили в Угоді про заміну кредитора в зобовязані.

Укладанню такої Угоди повинно було передувати доведення Первісним кредитором суму понесених ним збитків, яку вже після цього було б можливо закріпити в угоді.

Більш того, і позивач у справі неспроможний довести суму понесених збитків первісним кредитором, бо сам по собі позивач взагалі не поніс будь-яких збитків, оскільки отримав всі права будь-що у відповідача вимагати лише за угодами про заміну кредитора.

Довідка банку по депозиту, надана позивачем в якості обґрунтування заявленої до стягнення суми не є доказом в розумінні норм діючого процесуального законодавства, з огляду на те, що по-перше не доводить розміру упущеної вигоди, а по-друге, ці відсоткові ставки взагалі діють для фізичних осіб, отже не можуть бути нараховані в якості упущеної вигоди для підприємства. ( а.с. 32).

Крім того, недоведеним залишається і той факт, що саме зволікання відповідача призвело до виконання рішення суду за наказом від 11.05.2011р. лише 13.07.2011р., оскільки стягував за наказом наділений законодавцем однорічним строком на предявлення наказу до виконання, матеріали ж справи не містять доказів того, коли саме наказ був предявлений стягувачем, отже позивач не може пояснити суду, чому саме визначений період з моменту виданням наказу, проте не з моменту, наприклад виникнення зобовязання з оплати суми, що була предметом розгляду в рамках справи ґ№ 5002-11/52-2011.

Таким чином, стягнення збитків з відповідача є безпідставним та необґрунтованим, належним чином не доведено, а отже не підлягає задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 27.10.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 27.10.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.