Рішення № 19216685, 27.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2011Справа №5002-32/3709-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгор» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 4, кв. 23, ідентифікаційний код 33228660).

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техком-Україна» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Соханя, 3, ідентифікаційний код 32836598).

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 34764782).

Про стягнення 474146,99 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 11.07.2011р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Від третьої особи не зявився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альгор» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техком-Україна» про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 474146,99 грн.

Ухвалою господарського суду від 30.08.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.09.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 12.09.2011р., від 22.09.2011р., 11.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором купівлі-продажу заставної № б-1/0608-142.

Відповідач, жодного разу , без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи . ( а.с. 76-78).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22.09.2011р. до розгляду справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ КУА «Будівельні проекти», який у відзиві на позов позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2010р. між ТОВ «Альгор» (Покупець, Позивач) та ТОВ «Компанія з у правління активами «Будівельні проекти» ( Продавець) ( Третя особа) був кладений договір купівлі-продажу заставної № Б-1/0608-142. ( а.с. 13-14).

Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що Продавець продає, а Покупець купує заставну серії АА № 000006 від 12.02.2009р., що видана ТОВ «Техком-Україна» згідно з умовами договору іпотеки № 385 від 12.02.2009р., який укладений між ТОВ «Техком Україна» та ТОВ «Компанія з у правління активами «Будівельні проекти».

В цьому ж пункті договору зазначено, що станом на дату укладання договору ТОВ «Техком-Україна» свої зобовязання за Договором позики від 01.12.2008р. № П-002/08 не виконало (договір іпотеки № 385 від 12.02.2009р., укладений між ТОВ «Техком Україна» та ТОВ «Компанія з у правління активами «Будівельні проекти», був укладений між цими сторонами в забезпечення виконання зобовязань за вищенаведеним договором позики). Сума заборгованості становить 436 752, 23 грн.

За договором позики ( а.с. 16-19) сума позики становить 436664, 90 грн., як то зазначено в пункті 2.1 цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 12.02.2009р. до договору позики , сторони передбачили, що Позичальник зобовязаний повернути позику не пізніше 07.12.2010р. включно. ( а.с. 20).

Відповідно до пункту 1.2 Іпотечного договору, який вже був зазначений вище ( а.с. 21-30), умовами цього договору передбачено видачу заставної на користь Іпотекодержателя.

Пунктом 3.3 Договору купівлі-продажу заставної передбачено, що з дня виникнення у Покупця права власності на заставну, що є предметом цього договору, до Покупця переходять всі права Продавця за Договором позики та Договором іпотеки.

Підпунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до пункту 1 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Пунктом 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

В даному випадку підставою виникнення застави слугує договір застави.

У відповідності до приписів статті 547 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено поняття іпотеки , як виду забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до статті 20 вищенаведеного Закону заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю. Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Попередній власник заставної на вимогу нового власника зобов'язаний передати новому власнику документи та інформацію, які є важливими для здійснення прав, що випливають із заставної.

Після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розділом V цього Закону.

Тобто позивач, отримавши заставну у власність на підставі договору купівлі-продажу заставної, отримав відповідно й права за договором позики та договором іпотеки.

Пунктом 7. 1 Договору позики № П-002/08 від 01.12.2008р. сторони передбачили, що позика надається в строк 24 місяці з дня її надання . Додатковою угодою від 12.02.2009р. сторони змінили викладений пункт 7.1 Договору та зазначили строк повернення позики не пізніше 07.12.2010р. включно. ( а.с. 20).

Факт перерахування відповідачеві грошових коштів підтверджується платіжним дорученням № 96 від 01.12.2008р. ( а.с. 87).

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач виконав належним чином свої обовязки за договором позики та повернув борг.

За таких обставин, підсумовуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 436664, 90 грн. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути на його користь 114, 34 грн. заборгованості з відсотків за користування позикою.

Проценти, встановлені статтею 1048 Цивільного кодексу України, передбачені сторонами в пункті 3.2 Договору позики, та становлять 0, 01 % річних.

Пунктом 3.3 Договору позики сторони погодили, що проценти нараховуються до дня, що передує дню фактичного повернення, що не суперечить вимогам статті 10 48 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір процентів нарахований ним вірно, а отже 114, 34 грн. процентів за користування позикою підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 29256, 55 грн., 3% річних у розмірі 8111, 20 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат за період з грудня 2010р. по червень 2011р., яка підлягає стягненню з відповідача повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (436664, 90 грн. х 100,8х 101,0х 100,9х 101,4 х 101,3 х 100,8х100,4) / 100 ) 436664, 90 грн. = 29632, 51 грн.

Проте оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 29256, 55 грн. підлягає стягненню з відповідача .

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних за період з 08.12.2010р. по 15.07.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

436664, 90 грн. х 220 днів прострочення х 3% / 365 днів =7895, 86 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 7895, 86 грн., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техком-Україна» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Соханя, 3, ідентифікаційний код 32836598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгор» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 4, кв. 23, ідентифікаційний код 33228660) 436664, 90 грн. заборгованості, 114, 34 грн. відсотків за користування позикою, 29256, 55 грн. інфляційних втрат, 7895, 86 грн. 3% річних, 473, 93 грн. державного мита, 235, 89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 27.10.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 27.10.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.