Рішення № 19216586, 25.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

25.10.2011Справа №5002-7/3816-2011

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; 01015, м. Київ, вул.. Фрунзе, 39, ідентифікаційний код 34047020)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (98100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про стягнення 79 450,72 доларів США.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1 предст., дов. б/н від 19.10.2010р.

Від відповідача не зявився (електронне повідомлення)

Сутьспору: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості по кредиту у розмірі 64830,17 доларів США, відсотків 11991,67 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредиту 1542,76 доларів США, пені за несвоєчасну сплату відсотків 1086,12 доларів США, всього - 79 450,72 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 633 341,42 грн.

Позовні вимоги тим, що 04.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за яким позичальникові був наданий кредит в розмірі 95000 доларів США з кінцевою датою повернення коштів 04.06.2012 р. Позивач зазначає, що 30.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Національним банком України був укладений трьохсторонній договір про передачу активів та кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь Дельта банку, за яким АТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора за вищевказаним кредитним договором. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" зазначає, що у звязку з неодноразовим порушенням боржником умов кредитного договору ним була направлена претензія про дострокове повернення коштів, яка була залишена без задоволення. З урахуванням цього, позивач просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в примусовому порядку заборгованість за кредитом в сумі 64830,17 доларів США, заборгованість за відсотками в розмірі 11991,67 доларів США, 1542,76 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту та 1086,12 доларів США пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання відповідач не зявився, однак направив до суду електронне повідомлення з проханням відкласти розгляд справи на пізніший строк у звязку з хворобою.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не надані суду докази, що підтверджують викладені в електронному повідомленні обставини, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

04.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (Банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений кредитний договір №43/КВ-08 про відкриття відновлювальної мільтивалютної кредитної лінії, пунктом 1.1 якого передбачено, що Банк відкриває Позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на наступних умовах:

- ліміт кредитування еквівалент 100000 ,00 доларів США, що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування;

- валюта ліміту кредитування долар США;

- валюта кредиту долар США, гривня, ЄВРО;

- строк кредитної лінії з 04 червня 2008 року по 04 червня 2012 року, включно;

- процентна ставка: 20% річних у гривні, 15% річних у доларах США, 14% річних у ЄВРО;

- мета використання коштів придбання автобусу, повернення обігових коштів.

Відповідно до пункту 2.1 Договору видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами, у будь-якій з валют кредиту, передбачених п. 1.1 цього Договору, у сумі, що не перевищує невикористаний ліміт кредитування.

Згідно з пунктом 4.1 Договору повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів зі своїх поточних рахунків на відповідні позичкові рахунки у валютах фактичної заборгованості за кредитом, згідно з графіком зменшення ліміту кредитування, а у випадку, якщо такий не був укладений не пізніше останнього дня строку кредитної лінії, передбаченого п. 1.1 цього Договору.

В пункті 4.2 Договору сторони передбачили, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році при нарахуванні процентів у доларах США та ЄВРО, та виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році при нарахуванні процентів у гривнях. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту.

Нарахування процентів Банком здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається (п. 4.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заявки відповідача від 05.06.2008 р. Банком були надані Фізичній особі-підприємцю Туренко Вадиму Миколайовичу кредитні кошти в розмірі 95000,00 доларів США. Даний факт відповідачем по суті не заперечується.

30.06.2010 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (Сторона-2) та Національним банком України (Сторона-3) був укладений договір про передачу активів та кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь Дельта Банку.

Пунктом 4.2 вказаного Договору передбачено, що внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників, Дельта Банку переходить (відступається) право вимагати (замість Укрпромбанку) від Боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Актом приймання-передачі від 30.09.2010 р. підтверджується передачі Укрпромбанком Дельта Банку документів, повязаних з наданням кредитних коштів Фізичній особі-підприємцю Туренко Вадиму Миколайовичу (кредитний договір, договори про внесення змін, договори застави, іпотеки і поруки, кредитна справа).

Отже, матеріалами справи підтверджується заміна кредитора у зобовязанні, повязаним з наданням відповідачеві кредитних коштів за договором №43/КВ-08 від 04.06.2008 р.

Так, відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Суд зазначає, що графік повернення кредиту був обумовлений сторонами у відповідному Графіку, який відповідачем був порушений, що останнім по суті не заперечується, тобто матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов кредитного договору №43/КВ-08 від 04.06.2008 р.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

При цьому, згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Крім того, в пункті 6.1.3 кредитного договору №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. сторони передбачили, що позичальник зобовязаний достроково повернути всю заборгованість за цим договором, а саме: повернути всю суму кредиту, сплатити усі нараховані проценти, штрафні санкції (за наявності), а також сплатити усі інші платежі, передбачені даним договором, у випадках та в порядку, передбачених п. 9.2 цього договору. Невиконання позичальником зобовязань, передбачених цим пунктом, є підставою для примусового стягнення (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно) всієї заборгованості за цим договором.

Матеріали справи свідчать, що Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" була направлена на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 претензія №02.1-382 від 21.02.2011 р., в якій позивач повідомив про заміну кредитора у зобовязанні та зазначив про наявність заборгованості за кредитним договором №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. в сумі 75848 ,90 доларів США, з яких:

-48900,00 доларів США заборгованість за поточним кредитом;

-15930,17 доларів США заборгованість за простроченим кредитом;

-13,37 доларів США заборгованість за поточними відсотками;

-11005,36 доларів США заборгованість за простроченими відсотками.

Вказана претензія була отримана відповідачем 28.02.2011 р., про що свідчить примірник поштового повідомлення (а. с. 18).

У відповідь на претензію відповідач листом від 25.03.2011 р. зобовязався розрахуватися з банком після закінчення літнього сезону 2011 року (а. с. 38).

Проте, невиконання відповідачем свого договірного обовязку щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування стало підставою для звернення банку до суду з позовом у цій справі.

Так, станом на 25.08.2011 р. заборгованість відповідача за кредитом складає 64830,17 доларів США, розмір заборгованості за відсотками дорівнює 11991,67 доларів США.

Відповідач не надав суду доказів повернення кредитних коштів в сумі 64830,17 доларів США та сплати відсотків за їх користування в сумі 11991,67 доларів США, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обовязків за кредитним договором №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, у звязку з чим вимоги позивача про примусове стягнення вказаних сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, посилання відповідача на невірне зазначення позивачем дати, на яку має бути визначений гривневий еквівалент заборгованості, судом до уваги не приймається, з наступних підстав.

Як же було вказано вище, відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пункт 1 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції станом на момент укладення кредитного договору) передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу. При цьому питання щодо відсутності у банку такої ліцензії та дозволу у цій справі відповідачем не ставилося.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення статей 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України, суд зазначає, що в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані. Якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Отже, не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Така позиція викладена, зокрема, в розділі ІУ Листа Верховного суду України від 07.10.2010 р. «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)».

Як зазначалося вище, за умовами кредитного договору №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. передбачалося надання кредитних коштів у мультивалютному вигляді (долари США, ЄВРО, гривня), матеріалами справи підтверджується надання кредиту саме в доларах США, у звязку з чим повернення кредиту також має здійснюватися в валюті отриманих коштів доларах США. Умова ж про сплату процентів за користування кредитом у валюті кредиту безпосередньо закріплена сторонами в пункті 4.2 Договору.

За таких обставин, заборгованість відповідача за кредитним договором №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. підлягає стягненню в валюті надання кредиту доларах США, без зазначення гривневого еквівалента.

Посилання відповідача на необхідність предявлення позивачем вимог до поручителів Уланова М. М. та Уланова Р. М. суд не може прийняти до уваги та зазначає, що згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У той же час, стаття 543 ЦК України визначає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Таким чином, предявлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості з поручителів є його правом, а не обовязком.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 8.1 кредитного договору №43/КВ-08 від 04.06.2008 р. сторони передбачили, що у випадку порушення термінів повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Суд погоджується з правомірністю здійсненого позивачем розрахунку неустойки та вважає, що стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" підлягає пеня:

-за несвоєчасне повернення кредиту сумі 1542,76 доларів США;

-за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 1086,12 доларів США.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд покладає на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (98100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; 01015, м. Київ, вул.. Фрунзе, 39, ідентифікаційний код 34047020) заборгованість по кредиту в сумі 64830,17 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків в розмірі 11991,67 доларів США, 1542,76 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1086,12 доларів США пені за несвоєчасну сплату відсотків.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (98100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; 01015, м. Київ, вул.. Фрунзе, 39, ідентифікаційний код 34047020) 6333,41 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 26.10.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.