Ухвала суду № 19206164, 25.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"25" жовтня 2011 р. м. КиївК-1141/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання:Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Господарського суду Львівської області від 22 січня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року

у справі № 5/1137-25/185-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Пасавтопром»

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львiвської областi від 22 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Пасавтопром» (далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі відповідач) задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 212301/0/9050 від 31 травня 2006 року в частині визначення ВАТ «Пасавтопром»суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 53 513 850,00 грн. Визнано нечинними рішення № 0000032201/0/9047 від 31 травня 2006 року та № 0000042201/0/9046 від 31 травня 2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Пасавтопром»3,40 грн. сплаченого державного мита.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 22 січня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Також, відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м. Львові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові у звязку з реорганізацією згідно з наказом Державної податкової адміністрації України № 730 від 23 вересня 2010 року.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Львівський автобусний завод», правонаступником якого є ВАТ «Пасавтопром», за період з 01 липня 2004 року по 01 січня 2006 року, за результатами якої складено акт № 27/23-0/05808787 від 18 травня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 212301/0/9050 від 31 травня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 53 614 416,00 грн. (26 807 208,00 грн. основний платіж, 26 807 208,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0000032201/0/9047 від 31 травня 2006 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 237 276,69 грн., № 0000042201/0/9046 від 31 травня 2006 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2040,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 4.1, 4.2, підпункту 4.5.1 пункту 4.5, пункту 4.8 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним здійсненням коригування (зменшення) податкових зобовязань з податку на додану вартість в розмірі 50 283,00 грн., ненаданням підчас перевірки розрахунку коригувань вартісних показників та податкових накладних, згідно яких проведено коригування (зменшення) податкових зобовязань в розмірі 110 325,33 грн. в жовтні 2004 року, а також невключенням до складу податкового зобовязання суми податку на додану вартість в розмірі 26 646600,00 грн. у звязку з продажем корпоративного права.

Крім того, встановлено порушення позивачем статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 185/94-ВР) у звязку з простроченням дебіторської заборгованості в розмірі 1 980,00 євро (фірма », Польща) та в розмірі 4 600,00 рос. руб (Закрите акціонерне товариство «Арсенал», Росія), а також пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання», оскільки, позивачем не задекларовано дебіторську заборгованість в розмірі 24522,46 дол. США по розрахунках з фірмою REMINAGE CORPORATION, США та Фірмою ET», Польща.

Крім того, судами встановлено, що на виконання договору поставки № 26-ЗП-02 від 26 лютого 2004 року Приватним підприємством «Марс»в лютому 2004 року перераховано на користь ВАТ «Львівський автобусний завод»кошти в розмірі 301699,06 грн., у звязку з чим позивачем включено суму в розмірі 50 283,00 грн. до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість в лютому 2004 року

Додатковим договором №1 від 28 липня 2004 року договір № 26-ЗП-02 від 26 лютого 2004 року розірвано, у звязку з чим 07 вересня 2004 року позивач повернув ПП «Марс»вексель Закритого акціонерного товариства «Дніпровський меткомбінат»№ 65305501370823, номінального вартістю 300 000,00 грн., за ціною 301 699,06грн. та, відповідно, зменшив суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на 50 283,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя зустрічну поставку товарів (робіт, послуг) замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що зменшення позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість на 50 283,00 грн. є неправомірним.

Згідно з пунктом 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР у разі коли після поставки товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за поставку товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у звязку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у звязку з такою поставкою, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобовязання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобовязання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобовязань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Порядок, передбачений цим пунктом, не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником податку, за винятком операції з перегляду цін, повязаних з виконанням гарантійних зобовязань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи відповідача про непідтвердження коригування зменшення податкового зобовязання з податку на додану вартість в жовтні 2004 року на суму 110 325,00 грн. спростовуються розрахунком № 12 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 1111 від 29 жовтня 2004 року на суму 401 952,00 грн., в тому числі ПДВ 66 992,00 грн., розрахунком № 13 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 1111 від 29 жовтня 2004 року на суму 260 000,04 грн., в тому числі ПДВ 43 333,34 грн., та декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2004 року з відміткою ДПІ у м. Львові, де відображено коригування податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 110 325,00 грн.

Відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР не є обєктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) субєктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, обєктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші обєкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) встановлено, що цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Корпорацією «ЄВРОТРАК ТЕХНОЛОДЖІС ЛІМІТЕД»та позивачем (в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІК «Брок-Інвест») укладено договір № 64/4-05/К від 01 серпня 2005 року купівлі-продажу цінних паперів. Актом прийому-передачі цінних паперів від 02 серпня 2005 року позивачем передано Корпорації «ЄВРОТРАК ТЕХНОЛОДЖІС ЛІМІТЕД»66 739 простих іменних акцій Закритого акціонерного товариства «Львівський автобусний завод»номінальною вартістю 1 000,00 грн. на загальну суму 66 739 000,00 грн.

Між Приватним підприємством «Хелвік Інвестментс Лімітед»та позивачем (в особі TOB «ФІК «Брок-Інвест») укладено договір № 64/5-05/К від 01 серпня 2005 року купівлі-продажу цінних паперів. Актом прийому-передачі цінних паперів від 02 серпня 2005 року позивачем передано ПП «Хелвік Інвестментс Лімітед» 66 000 простих іменних акцій ЗАТ «Львівський автобусний завод»номінальною вартістю 1 000,00 грн. на суму 66 000 000,00 грн.

Також, Між Корпорацією «ЄВРОТРАК ТЕХНОЛОДЖІС ЛІМІТЕД»та позивачем (в особі TOB «ФІК «Брок-Інвест») укладено договір № 82/6-05/К від 25 серпня 2005 року купівлі-продажу цінних паперів. Актом прийому-передачі цінних паперів від 10 вересня 2005 року позивачем передано Корпорації «ЄВРОТРАК ТЕХНОЛОДЖІС ЛІМІТЕД»494 прості іменні акцій ЗАТ «Львівський автобусний завод»номінальною вартістю 1 000,00 грн. на суму 494 000,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що форма розрахунків за договорами купівлі-продажу цінних паперів не впливає на виникнення у сторін податкових зобовязань з податку на додану вартість згідно положень підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що зазначені договори купівлі-продажу цінних паперів прирівнюються до договорів надання послуг, оскільки, на думку ДПІ у м. Львові, оплата за акції проводилась не грошовими коштами. Адже, як встановлено судами, зазначені доводи відповідача жодними чином не підтверджено.

Крім того, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що пеня за порушення, встановлених статтею 2 Закону № 185/94-ВР, термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 Закону № 185/94-ВР, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою за своєю юридичною сутністю. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Таким чином, винесення рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій 31 травня 2006 року у звязку з простроченням дебіторської заборгованості, що виникла 25 червня 2003 року, здійснено поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача Державну податкову інспекцію у м. Львові її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Львові.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 22 січня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

Судді Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко