Ухвала суду № 19205096, 28.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"28" вересня 2011 р. м. КиївК-24173/10-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

ГоловуючогоКонюшка К.В.

суддів:Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 року

у справі № 7/173 (2а-1047/08)

за позовомДочірнього підприємства «Дестені»

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

проскасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У січні 2008 року Дочірнє підприємство «Дестені»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №0004982306/0 від 14.06.2007 року; №0004982306/1 від 28.08.2007 року; №0004982306/2 від 29.11.2007 року та №0004982306/3 від 21.01.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 997729,00 грн. При цьому позивач послався на те, що відповідачем не було враховано висновків Господарського суду міста Києва, викладених в постанові від 01.10.2007 року. Так, між ДП «Дестені»та ТОВ «МТН»існували відносини з приводу виконання договору комісії, а не з надання поворотної фінансової допомоги.

За посиланням податкового органу, між ДП «Дестені»та ТОВ «МТН»було укладено удаваний договір комісії з метою приховання договору з надання поворотної фінансової допомоги. У звязку з викладеним, визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств є правомірним.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, за наслідками якої складено Акт № 304/23-6/32667072 від 04.06.2007 року (далі Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки та за результатами процедури апеляційного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення №0004982306/3 від 21.01.2008 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 996529,00 грн., у тому числі 664353,00 грн. основного платежу та 332176,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН»було укладено договір комісії № 158 від 10.11.2003 року та додаткові угоди до нього від 10.11.2003 року, від 11.11.2003 року, 30.07.2004 року та 03.10.2006 року. Відповідно до умов договору комісії ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»(комітент) доручає позивачу (комісіонеру) від свого імені, але за рахунок комітента укласти один або декілька договорів купівлі-продажу 97 % будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. М. Житомирська, 3-А, площею 3347,70 кв.м. За період з 26.04.2004 року по 28.05.2005 року ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»було перераховано позивачу кошти у розмірі 12242 892,74 грн.

На виконання умов договору № 158, позивач (комісіонер) уклав договір купівлі-продажу будівлі (нежитлового приміщення) від 13.11.2003 року загальною площею 3458,2 кв.м., тобто більшою за розміром на 110,5 кв.м., ніж передбачено в дорученні за договором комісії. Крім цього, між позивачем та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»було укладено договір купівлі-продажу від 30.06.2006 року частини будівлі 110,5 кв.м., яка не була врахована комісійним договором.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 року № 7/5, обовязковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти майном. Таку реєстрацію мають право здійснювати бюро технічної інвентаризації.

Позивачем було зареєстровано договір купівлі-продажу від 13.11.2003 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна 15.12.2003 року за реєстраційним номером 5925-п.

Позивачем (комісіонером) у звязку з виконанням умов договору комісії було направлено ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»21.01.2004 року звіт про виконання комісійного доручення.

Відносини між позивачем та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»регулювалися положеннями договору комісії, проте, згідно з переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на обєкти нерухомого майна, договір комісії не відноситься до документів, які є підставою для такої реєстрації. Таким чином, позивач був позбавлений можливості зареєструвати придбану на користь комітента будівлю за договором комісії.

Статтею 397 Цивільного кодексу УРСР визначено, що за угодою укладеною комісіонером з третьою особою, набуває права і стає зобовязаним комісіонер, хоча б комітент був названий в угоді або вступив з третьою особою в безпосередні відносини по виконанню цієї угоди.

Листом від 20.09.2006 року ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»відмовилося прийняти зазначену будівлю у звязку з неможливістю реєстрації та отримання на нього права власності за відсутності відповідного правовстановлюючого документа та просило позивача вважати договір комісії від 10.11.2003 року № 158 розірваним, а отримані кошти повернути.

03.10.2006 року між позивачем та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»було укладено додаткову угоду № 3 до договору комісії № 158 про його розірвання за згодою сторін у звязку з неможливістю його виконання, та позивачем повернуті отримані ним кошти в сумі 12230477,74 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2038412,96 грн.

За посиланням податкового органу, між ДП «Дестені»та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»було укладено удаваний договір комісії з метою приховання договору з надання поворотної фінансової допомоги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Господарського суду міста Києва від 01.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року, у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до ДП «Дестені»та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН»про визнання недійсним договору комісії № 158 від 10.11.2003 року відмовлено.

На час прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції вказані судові акти були чинними.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 2 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР) поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Згідно зі статтями 395, 396 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на час укладання договору комісії), за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Укладається даний договір у письмовій формі.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відносини між комітентом та комісіонером мають компенсаційний характер, а надані комітентом кошти витрачаються комісіонером лише на виконання комісійних доручень. Дії позивача, які були вчинені в межах укладеного договору комісії, безпідставно у даному випадку визначені посадовими особами державної податкової служби, як дії вчиненні в межах договору про надання поворотної фінансової допомоги, оскільки відповідачем усупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у звязку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.