Постанова № 19181179, 08.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2011                                                                                           № 20/108

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           

при секретарі:           

від позивача – Герасименко І.В.

від відповідача – Дацюк І.І., Біденко А.П.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства

«Житлово-експлуатаційна організація-105» Голосіївської районної

у місті Києві ради

на рішення господарського суду м. Києва

від 20.09.2011 року.

у справі № 20/108 (суддя Палій В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія

«Київводоканал»

до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-105»

Голосіївської районної у місті Києві ради

про стягнення 861155,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2011 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства “ЖЕО-105” Голосіївської районної в місті Києві ради (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 2, код 26385486) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) 772213,01грн. –основного боргу, 37718,94грн. – пені, 7300,44грн. – 3% річних, 43922,82грн. – збитків від інфляції, 8611,56грн. - витрат по сплаті державного мита та 236,00грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація-105» Голосіївської районної у місті Києві ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2011 року у справі №20/108 та прийняти нове рішення.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Оскаржуване рішення не відповідає нормам чинного законодавства та не є обґрунтованим.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 20/108.

          Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Представником відповідача подано доповнення до апеляційної скарги про скасування рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2011 року у справі №20/108 та прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в розмірі 298828,67 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій відмовити.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 14.03.2006 року укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06443/2-01 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред’явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а відповідач зобов’язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому позивачем послуг, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р. (далі –Правила), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” (далі - Закон), Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

Відповідно до ст. 22 Закону, одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Правилами (п. 2.1), як і Законом, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом.

Пунктом 3.1 Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Умовами Договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у позивача, окрім випадків, передбачених Правилами (п. 2.1.1 Договору).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з:

- боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води (код 1-1376) за період з 01.08.2010 року по 01.05.2011року в сумі 556 062,30 грн.;

- боргу за постачання холодної води (вода + стоки) (код -1701) за період з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. ) у розмірі 466,99грн.;

- боргу за постачання холодної води (вода + стоки) (код -1702) за період з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. ) у розмірі 149502,89грн.;

- боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 1-51376) за період з 01.08.2010 року по 01.05.2011р. включно в сумі 66180,83грн.

Таким чином, за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. абонентом було спожито послуг на суму 2040591,20 грн., а сплачено лише 1268 378,19 грн. внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 772 213,01 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача з нарахуванням пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Пунктом 3.13 Правил визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Як слідує з матеріалів справи з загальної кількості бойлерів, які обслуговують будинки відповідача –50, 23 перебувають на балансі відповідача, а 27 – на балансі акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства відповідач має обов’язок оплачувати питну воду, яка використовується для приготування гарячої води щодо бойлерів, які перебувають на балансі відповідача.

Проте, як було визначено вище, приписами чинного законодавства передбачено виключно договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Для приведення своїх відносин з приводу постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води щодо бойлерів, що перебувають на балансі відповідача, 25.10.2006 р. позивач та відповідач уклали додаткову угоду до договору № 06443/2-01 від 14.03.2006 р. про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої (далі Додаткова угода), предметом якої є відносини сторін з приводу постачання позивачем відповідачу питної води, використаної для приготування гарячої води. Вказана додаткова угода підписана сторонами із протоколом розбіжностей та додатком.

Так, до згаданої додаткової угоди додано підписаний директором відповідача додаток “Перелік бойлерів, які не обслуговуються тепловими мережами АК “Київенерго”.

Протокол розбіжностей стосується редакції пункту 5.14 додаткової угоди, а саме, виключені слова щодо користування на праві власності, оперативної власності, а залишені слова: «знаходиться в його оперативному управління», та замінено слово «Абонент» та «Управитель». Вказаний протокол розбіжностей підписаний позивачем у редакції відповідача.

У протоколі сторони погодили умову про те, що відповідно до п. 2 ст. 631 ЦК України додаток до договору вважається укладеним з моменту підписання, а не зазначеного в преамбулі та вважати даний протокол невід’ємною частиною договору; цей протокол підписано 14.12.2006 року.

Враховуючи те, що сторони в установленому чинним законодавством порядку дійшли згоди щодо договірного оформлення правовідносин з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, нарахування позивачем відповідачу плату за споживання даної послуги є цілком правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з серпня 2010 року по травень 2011 року включно позивачем відповідачу надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 2040591,20 грн., з яких відповідачем сплачено 1268378,19 грн.

Факт надання послуг на зазначену суму підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з особового рахунку відповідача, актами зняття показань з приладів обліку, нарядами на встановлення лічильників тощо.

Умовами Договору (п.п 2.1.6, 2.2.4) передбачено направлення відповідачем представника до позивача для звіряння облікових даних щодо кількості та вартості спожитих послуг щоквартально, а у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов’язаний у 10-денний термін письмово повідомити про це постачальника та направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту.

Розділом 2.2 Договору визначено порядок розрахунків за ним, а саме те, що:

- позивач щомісячно направляє до банківської установи відповідача розрахункові документи (в електронному вигляді –дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги –доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів (п. 2.2.1);

- у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою позивача оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від відповідача, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується позивачем в погашення боргу (п. 2.2.2);

- у разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документу, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-ого числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3).

Як слідує з наданих позивачем пояснень, відповідач за отримані протягом спірного періоду послуги перерахував відповідачеві 1268378,19 грн., з яких 132689,91 грн. – по коду 1-51376 (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за послуги водопостачання та водовідведення, надані за умовами Договору в період з 01.08.2010 року по 01.05.2011року, становить 772213,01 грн., які складаються з:

- - боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води (код 1-1376) за період з 01.08.2010 року по 01.05.2011року в сумі 556062,30 грн.;

- боргу за постачання холодної води (вода + стоки) (код -1701) за період з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. ) у розмірі 466,99 грн.;

- боргу за постачання холодної води (вода + стоки) (код -1702) за період з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. ) у розмірі 149502,89 грн.;

- боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 1-51376) за період з 01.08.2010 року по 01.05.2011р. включно в сумі 66180,83 грн.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на викладене, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 772213,01 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також судом першої інстанції цілком обґрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що заборгованість виникла внаслідок різниці в тарифах на водопостачання та реальними витратами виробника на виготовлення комунальної послуги, яку має відшкодувати Київська міська державна адміністрація, що не враховано позивачем, оскільки відповідач не позбавлений права звернутись до суду із окремим позовом про відшкодування різниці в тарифах.

Діючим законодавством України передбачено надання малозабезпеченим громадянам пільг та субсидій на оплату комунальних послуг. При цьому, тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для малозабезпечених верств населення частково оплачується з державного бюджету, іншу частину сплачує населення самостійно (Постанова КМУ №20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій).

Порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги встановлений ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Відповідно до ст. 31 вказаного Закону та ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» відшкодування різниці в тарифах виробникам/виконавцям послуг з водокористування відбувається за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Таким чином, позивач, в розрахунках до споживачів послуг з водопостачання не виставляє суми пільг, субсидій та різницю в тарифах, оскільки відшкодування відбувається за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, перевіривши розрахунок пені в сумі 37718,94 грн., трьох процентів річних в сумі 7300,44 грн. та 43922,82 грн. – збитків від інфляції, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з’ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Підстави для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду відсутні. Відсутні підстави для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач (скаржник) свою позицію в апеляційній скарзі обґрунтовує неврахуванням судом положень Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», однак Відповідач не надав жодних доказів укладення з мешканцями договорів про реструктуризацію заборгованості у визначеному законом порядку, у зв'язку з чим посилання Відповідача на вказаний закон є безпідставним.

Для обліку питної води, в тому числі питної води, яка використовується для виготовлення гарячої, та стічних вод абонентам присвоюються коди та відкриваються особові рахунки. Для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки, відповідачу відкриваються особові рахунки на кожен об'єкт (групу об'єктів), по якому здійснюється водокористування. Відкриття особових рахунків та присвоєння кодів є особливістю ведення бухгалтерського обліку ПАТ «АК «Київводоканал» і норми чинного законодавства не передбачають узгодження його з абонентами.

Щодо наведених в апеляційній скарзі відсоткових показників сплати, то Відповідачем (скаржником) не підтверджено жодним документом наведені відсоткові показники, які, крім іншого, не відображені у сумах (грошових коштах).

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2011 року у справі № 20/108.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2011 року у справі № 20/108 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Матеріали справи № 20/108 повернути господарському суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

10.11.11 (відправлено)