Постанова № 19181129, 02.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2011                                                                                           № 26/109-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Поляк О.І.

суддів:           

при секретарі:           

у відкритому судовому засіданні,

за участю представників сторін:

від позивача: Воєвода В.О.

від відповідача: Куценко О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське»

на рішення господарського суду Київської області

від 08.09.2011 року (дата підписання – 13.09.2011 року)

у справі № 26/109-11 (суддя – Лилак Т.Д.)

за позовом ТОВ «Сервісагро-Київ»

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське»

про стягнення 151298,37грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

У липні 2011 року ТОВ «Сервісагро-Київ» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» про стягнення 151298,37 грн., з яких 55877,08 грн. основного боргу, 16598,80 грн. пені, 13387,71 грн. штрафу, 12762,39 грн. інфляційної складової боргу, 49574,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, 3098,38 грн. 3% річних, мотивуючи неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставленого товару за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва від 08.06.2010 року.

До прийняття господарським судом першої інстанції рішення у справі позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача 55877,08 грн. основного боргу, 9551,06 грн. пені, 13387,72 грн. штрафу, 6803,54 грн. інфляційної складової боргу, 29351,11 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, 1834,44 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.09.2011 року (дата підписання – 13.09.2011 року) у справі № 26/109-11 (суддя – Лилак Т.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства „Шевченківське” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервісагро-Київ” 55 877 грн. 08 коп. основного боргу, 8670 грн. 18 коп. пені, 11987 грн. 71 коп. штрафу, 6664 грн. 04 коп. інфляційної складової боргу, 1678 грн. 10 коп. 3% річних, 26849 грн. 61 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 117 грн. 27 коп. державного мита та 225 грн. 74 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство «Шевченківське» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення 11987 грн. 71 коп. штрафу та 26849 грн. 61 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами скасувати і прийняти нове, яким у позові в цій частині відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.11.2011 року.

У судове засідання 02.11.2011 року з’явилися представники сторін.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сервісагро-Київ” (постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством „Шевченківське” (покупець) було укладено договір поставки продукції для сільгоспвиробництва № 81-10/з, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (товар), а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 3.2 договору товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.3 договору строк оплати зазначається в специфікаціях.

Так, специфікаціями № 1 від 08.06.2010 року та № 2 від 21.06.2010 року до договору встановлені наступні строки оплати товару: 23% - попередня оплата товару; 77% - кредит до 01.11.2010 року.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 153877,08 грн., що підтверджується видатковими накладними № КНК-000210 від 09.06.2010 року на суму 99028,98 грн., № КНК-000232 від 22.06.2010 року на суму 45308,10 грн., № КНК-000235 від 23.06.2010 року на суму 9540,00 грн. та довіреностями на отримання цінностей.

Як встановлено місцевим господарським судом, 22.11.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору, за умовами п. 2, 3 якої сторони внесли зміни в графі „Строки оплати” у специфікації № 1 від 08.06.2010 року до основного договору та визначили наступні періоди проплат:

1) 10% ціни товару - до 30.11.2010 року;

2) 40% ціни товару - до 31.12.2010 року;

3) 50% ціни товару - до 31.01.2011 року,

а також у специфікації № 2 від 21.06.2010 року до основного договору та визначили наступні періоди проплат:

1) 7% ціни товару - до 30.11.2010 року;

2) 53% ціни товару - до 31.12.2010 року;

3) 40% ціни товару - до 31.01.2011 року.

Пунктом 4 додаткової угоди № 1 від 22.11.2010 року про внесення змін до договору встановлено, що у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовились застосувати відкладальну обставину до п. п. 2, 3 даної угоди, при якій зміна умов договору в частині строків оплати товару за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва № 81-10/з від 08.06.2010 року набирає чинності за умови повної та своєчасної їх оплати, визначеної п. 2, 3 цієї угоди.

Оскільки відповідач не здійснив оплату товару в строки, передбачені п. п. 2,3 додаткової угоди № 1 від 22.11.2010 року про внесення змін до договору, ТОВ «Сервісагро-Київ» та ПСП «Шевченківське» вважали, що вказані пункти додаткової угоди не набрали чинності в силу п. 4 цієї угоди та вимог ст. 212 ЦК України, що також враховано місцевим господарським судом при ухваленні рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково, сплативши 98000,00 грн., у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 55877,08 грн.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення вказаної суми боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком господарського суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір № 81-10/з від 08.06.2010 року за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як уже зазначалося, специфікаціями № 1 від 08.06.2010 року та № 2 від 21.06.2010 року до договору встановлені наступні строки оплати товару: 23% - попередня оплата товару; 77% - кредит до 01.11.2010 року.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем та отримання відповідачем товару на суму 153877,08 грн., однак, докази його оплати останнім на суму 55877,08 грн. в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 55877,08 грн. заборгованості.

Крім того, місцевим господарським судом на підставі ст. 536 ЦК України та п. 6 додаткової угоди № 1 від 22.11.2010 року до договору стягнуто з відповідача 48 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 26 849,61 грн. та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнуто 3 % річних у розмірі 1678,10 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Абзацом 2 ч. 5 вказаної норми встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу абз. 1 ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму також нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

За змістом наведених норм випливає, що проценти є платою, яку згідно умов договору отримує продавець від покупця за користування останнім утриманими грошовими коштами як від дня передання товару продавцем до дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, так і до дня його фактичної оплати останнім.

При цьому, у розумінні норм Цивільного кодексу України сплата покупцем вказаних процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов’язання.

Одночасно відповідно до положень вказаного Кодексу нарахування процентів може здійснюватися і у разі прострочення платежу, що є мірою відповідальності за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Так, ч. 2 ст. 625 вказаного Кодексу закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу наведеної норми за прострочення покупцем виконання зобов’язання щодо оплати товару нарахування процентів здійснюється як санкція за порушення грошового зобов’язання.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Вищого господарського суду України у справі № 39/59-54/241 від 08.07.2010 року, № 9/218-09 від 21.04.2011 року, № 13/278-10 від 26.04.2011 року.

Як вбачається з п. 8.4.2 договору у розділі «Відповідальність сторін», сторони погодили, що за порушення грошових зобов’язань по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 36% річних від суми боргу.

Зі змісту наведеного пункту договору слідує, що останнім сторони обумовили сплату процентів саме як відповідальність відповідача за прострочення виконання ним зобов’язання з оплати товару, однак, не розмір процентів як плати за користування чужими грошовими коштами.

Оскільки положення договору не містять погодженого сторонами розміру процентів, які підлягають сплаті відповідачем позивачу за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі наведеної норми відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що до відносин сторін по сплаті процентів, передбачених п. 8.4.2 договору у розділі «Відповідальність сторін», повинні застосовуватися положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою встановлена відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

Відтак, з огляду на передбачене вищевказаною нормою право сторін визначити в договорі інший розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, колегія суддів дійшла висновку, що п. 8.4.2 договору сторони погодили саме відповідальність відповідача у вигляді сплати 36 % річних від простроченої суми.

При цьому, колегією суддів відхиляються посилання позивача на необхідність застосування збільшеного розміру відсотків (48%), погодженого сторонами у п. 6 додаткової угоди № 1 до договору, оскільки останнім встановлена відповідальність відповідача за порушення ним строків, передбачених лише п. 1, 2 та 3 цієї угоди, однак, вказані пункти, як вважають сторони, не набрали чинності в силу п. 4 цієї ж угоди та вимог ст. 212 ЦК України.

З огляду на зазначене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, вказавши, що кінцевою датою виконання відповідачем взятого на себе зобов’язання по оплаті товару є 01.11.2010 року, тобто дата, погоджена сторонами у специфікаціях до договору, однак, припустився помилки, застосувавши відповідальність у розмірі, встановленому додатковою угодою до договору, яка за твердженням сторін не набрала чинності.

Перерахувавши розмір 36 % річних, враховуючи, що згідно специфікацій № 1, 2 до договору відповідач повинен був виконати взятий на себе обов’язок по оплаті товару до 01.11.2010 року, та не виходячи за межі кінцевої дати нарахування, вказаної позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог, - 04.07.2011 року, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 13502,35 грн. 36 % річних.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 1834,44 грн. 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України та 26849,61 грн. 48 % річних на підставі ст. 536 ЦК України задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 6803,54 грн. інфляційних нарахувань за період з серпня 2010 року по червень 2011 року.

Перерахувавши розмір заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, враховуючи, що початковою датою прострочення відповідачем взятого на себе грошового зобов’язання є 02.11.2010 року, за період з листопада 2010 року по червень 2011 року, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3970,88 грн. інфляційних нарахувань, що є менше, ніж стягнуто судом першої інстанції.

Також місцевим господарським судом задоволені позовні вимоги в частині стягнення 8670,18 грн. пені та 11987,71 грн. штрафу на підставі п. 8.4.1 договору та п. 6 додаткової угоди № 1 від 22.11.2010 року до договору, згідно з якими за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 % та пеню за кожний день прострочення товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Проте, колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду першої інстанції про можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України)

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

З наведеного слідує, що частини 2 та 3 даної статті на законодавчому рівні розглядають штраф та пеню як різновиди неустойки (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.02.2011 року у справі № 15/100-10).

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У свою чергу пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Зі змісту п. 8.4.1 договору слідує, що стягнення спірних сум штрафу і пені є санкціями за прострочення грошового зобов'язання.

Таким чином, застосування штрафу, так само як і застосування пені, є правовим наслідком несвоєчасного виконання відповідачем взятого на себе зобов’язання з оплати отриманого товару, тобто подвійною відповідальністю одного виду за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про одночасне стягнення штрафу і пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, як передбачає п. 8.4.1 договору, оскільки це суперечить приписам ст. 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а також загальним засадам цивільного законодавства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в Ухвалі Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 15.10.2010 року.

Виходячи з того, що в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України правовим наслідком неналежного виконання грошового зобов’язання є сплата саме пені, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення 5813,51 грн. пені за період з 02.11.2010 року по 04.07.2011 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту вказаної норми слідує, що право на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання виникає у позивача від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідачем, і припиняється через шість місяців, якщо інший строк не встановлений законом або договором.

Разом з цим, як вбачається з п. 8.5 договору, сторони погодили, що нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Перерахувавши розмір пені, враховуючи положення вищевказаного пункту договору, а також те, що початковою датою прострочення відповідачем оплати товару за кожною з видаткових накладних є 02.11.2010 року, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 5813,51 грн., що є менше, ніж стягнуто судом першої інстанції, за період з 02.11.2010 року по 04.07.2011 року – дату, вказану позивачем згідно уточнених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає, що у позові в частині стягнення штрафу, як у розмірі, погодженому у п. 8.4.1 договору, так і у розмірі, встановленому п. 6 додаткової угоди до договору, слід відмовити.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність боржника за порушення зобов’язання має бути співрозмірною з негативними наслідками у вигляді збитків, яких зазнав кредитор у зв’язку з таким порушенням зобов’язання, та не може бути джерелом збагачення останнього за рахунок іншої сторони.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 08.09.2011 року у справі № 26/109-11 в частині стягнення 11987,71 грн. штрафу, 1676,10 грн. 3 % річних, 26849,61 грн. 48 % за користування чужими грошовими коштами, 2856,67 грн. пені, 2693,16 грн. інфляційних нарахувань – скасуванню.

В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги повкладаються на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 80, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 08.09.2011 року у справі № 26/109-11 в частині стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Київ» 11987,71 грн. штрафу, 1676,10 грн. 3 % річних, 26849,61 грн. 48 % за користування чужими грошовими коштами, 2856,67 грн. пені, 2693,16 грн. інфляційних нарахувань скасувати.

У цій частині в позові відмовити.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» (08114, Київська обл., с. Гориничі, вул. Леніна, буд. 205, код 30796166) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Київ» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 31/17, код 36555493) 55877,08 грн. боргу, 13502,35 грн. 36 % річних, 3970,88 грн. інфляційних нарахувань, 5813,51 грн. пені, 791,63 грн. державного мита та 159,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Київ» на користь приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське» 194,19 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи скерувати до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді