Постанова № 19181110, 01.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2011 № 37/201-7/113-23/608-1/169

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Суліма В.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник за дов. № 167/10 від 23.12.2010р.;

від відповідача ОСОБА_2 представник за дов. №Д07/2011/04/21-10 від 21.04.2011р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 11.07.2011р.

справа №37/201-7/113-23/608-1/169 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до Публічного акціонерного товариства “Київенерго”

про стягнення 4045967,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі позивач) у квітні 2009 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Київенерго” (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 1305296,87 грн. основного боргу, 1092365,03 грн. пені, 1512175,26 грн. інфляційних, 136130,60 грн. 3% річних, 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. у справі №37/201-7/113-23/608-1/169 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. у справі №37/201-7/113-23/608-1/169 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно зясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2011р. у справі №37/201-7/113-23/608-1/169, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було продовжено на 15 днів.

18.10.2011р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 25.10.2011р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги , просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. по справі №37/201-7/113-23/608-1/169 без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” - без задоволення.

25.10.2011р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” - задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2008р. між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (постачальник), та Акціонерною енергетичною компанією “Київенерго” (покупець), був укладений договір поставки природного газу ТЕЦ-6 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/08-2050 БО-41 (далі договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 останнього є зобов'язання постачальника передати протягом жовтня-грудня 2008 року в обсязі до 18872 тис. м. куб., а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими у розділі 5 цього договору та додаткової угоди до нього від 26.11.2008р.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не оспорюється, що протягом жовтня-грудня 2008р. постачальник передав покупцю природний газ та надав послуги з його транспортування в обсязі 16330 тис. м. куб. вартістю 28893728,87 грн.

Як свідчать матеріали справи, остання оплата була здійснена покупцем 06.04.2009р., тобто на день подання позову до суду першої інстанції заборгованість була сплачена в повному обсязі, оскільки позов було подано 13.04.2009р. Проте така оплата у повному обсязі була здійснена відповідачем з порушенням встановленого договором №06/08-2050 БО-41 від 16.10.2008 року строку 06.04.2009 року.

Таким чином, справа розглядається в частині стягнення з відповідача 1512175,26 грн. інфляційних втрат, 136130,60 грн. трьох процентів річних та 1092365,03 грн. пені.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Із частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

При попередньому розгляді справи судами було встановлено, що відповідач не виконав свої зобовязання у строки встановлені договором.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відповідачем не було надано суду першої інстанції будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобовязання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пунктом 7.2 договору №06/08-2050 БО-41 від 16.10.2008 р. за невиконання умов пункту 6.1 договору передбачено нарахування пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки, зобовязання в розумінні статті 526, 599 Цивільного кодексу України належним чином не було виконано, а предметом спору у даній справі є обовязок відповідача оплатити суму з урахуванням пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідач зобовязаний відшкодувати останні незалежно від наявності вини у простроченні грошового зобовязання та наявності заподіяних збитків.

Крім того, норми статті 625 Цивільного кодексу України не ставлять умову сплати боржником інфляційних втрат в залежність від користування останнім коштами кредитора, а визначають обовязок боржника, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до положень вказаної статті кредитор не зобовязаний доводити користування боржником грошовими коштами, а обовязок оплатити інфляційні втрати та три відсотки річних наступає у боржника за наявності простроченого грошового зобовязання, незалежно від того користувався останній цими коштами чи ні.

За вказаних обставин, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність факту користування відповідачем чужими коштами та відсутність факту прострочення боржника з його вини визнати законними і обґрунтованими не можна, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами та протирічать вимогам цивільного законодавства про належне виконання зобовязань за договором.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне висновок суду першої інстанції, що заборгованість за спірним договором виникла внаслідок різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалась для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифами, з огляду на наступне.

Згідно п. 37 ст. 1 Бюджетного кодексу України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Постановою КМУ від 05.03.2009р. №193 відповідно до ст. 37 Закону України “Про державний бюджет на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” було затверджено порядок перерахування у 2009 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органам місцевого самоврядування, у редакції постанови Кабінету міністрів України від 07.10.2009р. №1093, який спрямовано на погашення заборгованості, зокрема, підприємств теплоенергетики за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1998 р. по 01.07.2009р., за рахунок коштів державного бюджету, визначено, що як основна заборгованість теплопостачальних компаній за спожитий газ, так і пеня, штрафні та фінансові санкції, нараховані на такц заборгованість, відшкодовуються з коштів бюджету.

За своїм змістом Постанова регулює бюджетні відносини та відносини пов'язані з погашенням заборгованості з різниці в тарифах.

Позивач не є учасником відносин ПАТ “Київенерго” та КМДА щодо формування тарифів на теплову енергію, не є учасником бюджетних відносин між цими ж сторонами з приводу перерахування субвенцій на погашення заборгованості з різниці в тарифах, оскільки спірним договором такі правовідносини не обумовлені.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами за спожитий природний газ є спірний договір, зокрема п. 6.1 договору та підписані акти приймання-передачі природного газу, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Змін і доповнень, щодо строків здійснення розрахунків по договору в порядку п.0.2 спірного договору сторонами внесено не було, а в силу статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, підстава для здійснення розрахунків між сторонами залишилась незмінною.

Умови розрахунків за спірним договором не ставляться в залежність від надходження субвенцій на погашення заборгованості з різниці в тарифах. Тому, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності (аналогічна позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України відл 20.10.2011р. №35/170).

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про недостатність підстав для стягнення штрафних санкцій з відповідача за послуги з транспортування природного газу протягом жовтня-грудня 2008 року за договором поставки природного газу № 06/08-2050 БО-41 від 16.10.2008 p.

Відповідач стверджував, що акти приймання-передачі газу за листопад - грудень 2008 року було фактично підписано значно пізніше від зазначеної у них дати. Таким чином, позивач невірно визначив дату початку перебігу строку прострочення зобовязань щодо розрахунків за договором №06/08-2050 БО-41 від 16.10.2008 р.

Пунктом 6.1 договору №06/08-2050 БО-41 від 16.10.2008 р. встановлено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Так, матеріали справи містять копії листів щодо узгодження з позивачем порядку підписання актів приймання-передачі газу за листопад-грудень 2008 року.

Згідно статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Факт передачі матеріальних цінностей підтверджується актом приймання-передачі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі газу за листопад-грудень 2008 року, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та підписано і скріплено печаткою відповідача без зауважень та заперечень.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача, що позивач невірно визначив дату початку перебігу строку прострочення зобовязань, оскільки своїми діями відповідач підтвердив факт передачі природного газу у листопаді-грудні 2008 року.

З огляду на викладене, позивач правомірно здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Так, для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Перевіривши розрахунок пені, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач має право на стягнення 1742345,63 грн. Оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем 1092365,03 грн.

Відповідно до п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Колегія суддів, дійшла висновку, що враховуючи матеріальні інтереси сторін, а також те, що відповідачем була сплачена сума основного боргу до винесення рішення господарським судом першої інстанції - розмір пені слід зменшити на 25%, та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 819273,77 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач має право на стягнення 136266, 31 грн. Проте, оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем, а саме 136130,60 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач має право на стягнення 1512980,89 грн. Оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем, а саме 1512175,26 грн.

На підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. необхідно скасувати, апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати за подання апеляційної скарги також покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог у звязку з частковим її задоволенням.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2011р. у справі № 37/201-7/113-23/608-1/169 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.

Стягнути з Публічної акціонерної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827) 819273,77 грн. (вісімсот девятнадцять тисяч двісті сімдесят три гривні 77 копійки) пені; 1512175,26 грн. (один мільйон пятсот дванадцять тисяч сто сімдесят пять гривень 26 копійок) інфляційних втрат; 136130,60 грн. (сто тридцять шість тисяч сто тридцять гривень 60 копійок) трьох процентів річних; 15552,09 грн. (пятнадцять тисяч пятсот пятдесят дві гривні 09 копійок) державного мита та 71,96 грн. (сімдесят одна гривня 96 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Публічної акціонерної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827) 11479,53 грн. (одинадцять тисяч чотириста сімдесят девять гривен 53 копійки) грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 37/201-7/113-23/608-1/169 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді