Постанова № 19180926, 01.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2011 № 33/170

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів:

при секретарі:

в судове засідання зявились представники:

від позивача: ОСОБА_1., довіреність б/н від 01.09.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність б/н від 01.08.2011 року,

ОСОБА_3, довіреність б/н від 25.05.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова група»

на рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року,

у справі № 33/170 (суддя Мудрий С.М.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ,

до приватного акціонерного товариства «Агропромислова група», м Київ,

про стягнення 435037 грн. 63 коп.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «УніКредит Лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПрАТ «Агропромислова група» про стягнення боргу у розмірі 435 037 грн. 63 коп.(а.с. 5-9).

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 вересня 2011 року по справі № 33/170 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ПрАТ «Агропромислова група» на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» основну заборгованість в сумі 321 846 грн. 44 коп., неустойку в сумі 33 989 грн. 33 коп., індекс інфляції у сумі 60 620 грн. 02 коп., три проценти річних у сумі 18 581 грн. 84 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 4 400 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. 00 коп. (а.с. 81-86).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 29 вересня 2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року по справі № 33/170 повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема неповідомлення відповідача про дату та час судового засідання, а також на порушення норм матеріального права, що полягає у неврахуванні при вирішенні спору по суті того, що Договір лізингу № 641- LD від 19.06.2008 року розірваний сторонами за взаємною згодою 06.01.2009 року, а тому, на думку скаржника, облік заборгованості є неправомірним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01 листопада 2011 року.

У судовому засіданні 01 листопада 2011 року представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року по справі № 33/170 повністю, а у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що договір припинив свою дію, і позивач не здійснив дій щодо прийняття обєкту лізингу, при цьому відсутня вина відповідача у несвоєчасному поверненні обєктів лізингу позивачу.

Представник позивача у судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти вимог та доводів апеляційної скарги та просив залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 01 листопада 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

19 червня 2008 року між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та ЗАТ «Агропромислова група» (правонаступником всіх прав та обовязків якого є ПрАТ «Агропромислова група») (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 641-LD (надалі-Договір) (а.с. 11-17).

Відповідно до п.1.1 Договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 191 618,24 доларів США, у т.ч. ПДВ (надалі «ціна предмету лізингу»).

Сторони підписали та скріпили печатками підприємств специфікацію (додаток № 1 до Договору), а також графік лізингових платежів (додаток № 2 від 10 грудня 2008 року до Договору) (а.с. 18).

Підпунктом 1.1. додаткової угоди № 2 від 10 грудня 2008 року сторони змінили графік платежів додаток № 2 до договору та виклали його в новій редакції (а.с. 19).

Згідно специфікації, предметом Договору є бетонозмішувачі КАМАЗ в кількості 2 шт., ціна предмету лізингу - 191 618,24 доларів США.

Відповідно до п. 1.3. Договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

07 липня 2008 року сторони підписали акт приймання-передачі, згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у фінансовий лізинг бетонозмішувач КАМАЗ шасі НОМЕР_2, бетонозмішувач КАМАЗ шасі НОМЕР_1 (а.с. 20).

18 грудня 2008 року ПрАТ «Агропромислова група» надіслало на адресу ТОВ «УніКредит лізинг» пропозицію розірвати укладені між сторонами договори лізингу, зокрема, в тому числі і Договір лізингу № 641- LD від 19 червня 2008 року (а.с. 95).

У відповідь на пропозицію про розірвання договорів лізингу ТОВ «УніКредит Лізинг» надіслало на адресу ПрАТ «Агропромислова група» лист, у якому повідомило, що позивач не заперечує проти повернення предметів лізингу та просить здійснити їх повернення до 06 січня 2009 року (а.с. 96).

Позивач посилається на те, що вказаний лист не є згодою на розірвання договору, оскільки особа, яка його підписала, не мала повноважень на розірвання договору.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 ЦК України). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

В матеріалах справи відсутні документальні докази, які б з достовірністю підтверджували, що представник позивача ОСОБА_4, не мала права підпису листа про прийняття умов розірвання договору. Крім того вказаний лист скріплений печаткою ТОВ ««УніКредит Лізинг», а п. ОСОБА_4 підписувала від імені ТОВ «УніКредит Лізинг» договір фінансового лізингу № 281-LD від 08 листопада 2007 року, № 303-LD/РС від 26 листопада 2007 року, додатки, додаткові угоди до них, графіки лізингових платежів в тому числі і 30 жовтня 2008 року, додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 873-LD від 06 жовтня 2008 року за участю ЗАТ «Агропромислова група». Отже у відповідача і не повинно було виникати питань щодо повноважень п. ОСОБА_5, і він не знав та не міг знати про обмеження повноважень п. ОСОБА_5, якщо вони існували.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що дії позивача щодо надіслання угоди про розірвання договору є саме схваленням викладеного у листі про повернення предмету лізингу керівництвом позивача.

29.12.2008 року листом № 431 ПрАТ «Агропромислова група» повідомило ТОВ «УніКредит Лізинг» про те, що предмети лізингу не перебувають в експлуатації та знаходяться у законсервованому стані і готові для передачі. Крім того, відповідач просив позивача направити свого представника для здійснення приймання-передачі предметів лізингу (а.с. 97).

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Водночас сторона, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. При цьому вимоги до письмової форми договору визначаються у ст. 207 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, договір фінансового лізингу № 641-LD було розірвано за взаємною згодою сторін 06 січня 2009 року.

Вказане не було враховано місцевим господарським судом через порушення ним норм процесуального права, зокрема неповідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

У судовому засіданні 25 липня 2011 року господарським судом міста Києва було оголошено перерву до 12 вересня 2011 року, однак в матеріалах справи відсутня розписка з підписом відповідача. Також, у справі відсутні будь-які інші докази повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання.

Тобто, відповідача не було повідомлено про дату та час наступного судового засідання, що є порушенням норм процесуального права та безумовною підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року.

Саме через неналежне повідомлення про дату та час судового засідання відповідача було позбавлено можливості скористатися своїм правом на участь представника у судовому засіданні та подання додаткових доказів, зокрема доказів розірвання договору фінансового лізингу № 641- LD саме 06 січня 2009 року.

Позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за лізинговими платежами, строк сплати яких настав у період з 31 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року.

Колегія суддів не може погодитись з твердженнями позивача про наявність заборгованості відповідача, оскільки Договір було розірвано 06 січня 2009 року, а станом на 06 січня 2009 року (день розірвання Договору) у відповідача не було заборгованості перед позивачем за лізинговими платежами, про що вказує сам позивач у розрахунку позовних вимог ( а.с. 6).

Судова колегія вважає за необхідне наголосити, що за неповернення відповідачем предмету лізингу сторонами в Договорі передбачені штрафні санкції (п. 11.5), а не сплата лізингових платежів. Але зважаючи на ту обставину, що позивачем на заявлялось вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій за неповернення предмету лізингу, у апеляційного господарського суду відсутні підстави для вирішення цього питання.

З викладеного слідує, що позов у частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості заявлено позивачем безпідставно та задоволенню не підлягає.

Пеня, інфляційні та 3% річних нараховані позивачем на суму лізингових платежів за період з 31 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року, які на думку позивача є простроченими. Тобто, вимоги про стягнення пені, 3% та інфляційних є похідними від вимоги про стягнення суми основної заборгованості, а тому задоволенню не підлягають.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не повно зясував обставини справи, а також допустився порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року необхідно скасувати у звязку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати відшкодовуються за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 43,49, 83, 99, 101-102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова група» на рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року у справі №33/170 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року по справі №33/170 скасувати.

3.Прийняти нове рішення: «У задоволенні позову відмовити повністю».

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 22/1, код 33942232) на користь приватного акціонерного товариства «Агропромислова група» (02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 17, кв. 169, код 31246405) 2175 грн. 19 коп. в якості відшкодування витрат на державне мито за розгляд справи в Київському апеляційному господарському суді.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6.Справу № 33/170 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя

Судді