Постанова № 19180746, 18.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2011                                                                                           № 32/108-6/94

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тарасенко К.В.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.10.2011 року у справі № 32/108-6/94 (у матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу № 525 від 23.05.2011 року 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.04.2011 року) у справі № 32/108-6/94 (суддя – Ковтун С.А.)

за позовом          Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль», м. Василівка Запорізької обл.

до          1. 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710, м. Київ

2. Головного управління Державного казначейства України у місті Києві, м. Київ

про          стягнення 509367,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Ассоль» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 про стягнення 509367,60 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2010 року у справі № 32/108 позовні вимоги Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 року у справі № 32/108 апеляційну скаргу 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2010 року у справі № 32/108 – без змін

Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2011 року у справі № 32/108 касаційну скаргу 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2010 року у справі № 32/108 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 року у справі № 32/108 – скасовано у частині задоволених позовних вимог про стягнення 437600,00 грн. заборгованості, 44883,18 грн. пені, 19 998,32 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 6886,10 грн. з передачею справи на новий розгляд у цій частині позовних вимог до господарського суду міста Києва. У іншій частині рішення та постанову залишити без змін. Доручено господарського суду міста Києва залучити до участі у справі Головне управління Державного казначейства України у місті Києві у якості іншого відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» 457598,32 грн. боргу з урахування інфляційного збільшення, 45620,50 грн. пені, 6886,10 грн. 3% річних та судові витрати. У іншій частині позову відмовлено. У позові до Головного управління Державного казначейства України у місті Києві відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94, відповідач 1 – 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту – Військова частина Т0710 – звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 змінити, викласти резолютивну частину у такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 борг у розмірі 248600,00 грн».

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін на 26.07.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року розгляд справи було перенесено на 16.09.2011 року. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2011 року розгляд справи було перенесено на 18.10.2011 року.

У судовому засіданні 18.10.2011 року представник позивача – Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» – підтримав доводи апеляційної скарги частково, просив Київський апеляційний господарський суд рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 змінити, викласти резолютивну частину у такій редакції: «Стягнути з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» 268598,32 грн. боргу з врахуванням інфляційного збільшення, 45 620,50 грн. пені, 6886,10 грн. 3%річних та судові витрати.

Представник відповідача 1 – 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 – підтримав доводи апеляційної скарги, просив Київський апеляційний господарський суд рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 змінити, викласти резолютивну частину у такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 борг у розмірі 248600,00 грн».

Представники відповідача 2 – Головного управління Державного казначейства України у місті Києві – у судове засідання не з’явилися, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Згідно з ч.1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

12.06.2009 року між сторонами у справі: 195 центральною базою Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 та Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Ассоль» було укладено Договір № 59/2110.

Відповідно до п.1.1. р.1 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Ассоль» (далі – постачальник) зобов’язується поставити (відпустити) вузли до машин та устаткування для добувної промисловості (обладнання типу «ОБ10В4» до трактору Т-170Б – 2 од.; обладнання типу «ОБ10Е» до трактору Т-170 – 2 од.) (далі – продукція) згідно з Рознарядкою (додаток № 2 до даного договору) для потреб Державної спеціальної служби транспорту. 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 (далі – замовник) здійснює оплату продукції у терміни і за ціною згідно умов даного договору та Специфікації (додаток № 1 до даного договору), а представник замовника забезпечує приймання продукції в асортименті, кількості та якості згідно умов даного Договору.

Згідно з п.4.1. р.4 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року платником за даним договором є 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710. За п.4.2. р.4 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року загальна вартість продукції, вартість транспортних витрат на умовах поставки DDP (INCOTERMS у редакції 2000 року), та вартість інших витрат, що підлягають оплаті за даним договором, становить 437 600,00 грн., в тому числі 72 933,34 грн. ПДВ.

Відповідно до п.4.4. р.4 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України за фактом постачання з відстрочкою платежу до тридцяти банківських днів відповідно до поданих замовнику постачальником належним чином оформлених документів, перерахованих у п. 4.5. р.4 даного договору, серед них: рахунок-фактура, видаткова накладна, акт приймання-передачі, які постачальник зобов’язаний надати замовнику протягом п’яти робочих днів після постачання продукції.

Згідно з п. 4.6 р.4 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником відповідного фінансування на свій реєстраційний рахунок. За п.4.7. р.4 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року датою розрахунку за поставлену продукцію вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.2.2 р.5 Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року замовник зобов’язаний сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому даним Договором.

Договір № 59/2110 від 12.06.2009 року підписаний повноважними представни-ками сторін та скріплено їх печатками.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов’язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом даних норм ЦК України та ГК України договір поставки належить до двостороннє зобов’язуючих, реальних і оплатних договорів

Згідно п.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання умов Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року за заявкою замовника № 743 від 12.06.2009 р. постачальником було відвантажено, а замовником прийнято продукцію на загальну суму 437 600,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000875 від 16.06.2009 р. на суму 189 000,00 грн., № РН-0000926 від 24.06.2009 р. на суму 248 600,00 грн., Довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПП № 311198 від 15.06.2009 р., та актами прийняття-передачі основних засобів від 16.09.2009 року, від 24.06.2009 року, що містяться у матеріалах справи.

Позивачем відповідачу було надано рахунки-фактури на оплату поставленої продукції № СФ-0001349 від 16.06.2009 року та № СФ-0001419 від 24.06.2009 року.

Таким чином, постачальник виконав свої зобов’язання за Договором № 59/2110 від 12.06.2009 року належним чином та у повному обсязі.

Замовник, у свою чергу, за поставлену постачальником продукцію не розрахувався, чим порушив умови Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року.

За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 437600,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідач стверджує, що ним не було порушено умови Договору, оскільки не отримано бюджетне фінансування закупівлі продукції, відсутність фінансування з державного бюджету сталася не з його провини.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст. 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами).

Згідно з п.1 ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. П.2 ст. 22 Бюджетного кодексу України містить виключний список осіб, які можуть бути головними розпорядниками бюджетних коштів. Відповідно до п.6 ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Згідно з п.п.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетного фінансування, не є підставою для ненарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв’язку з порушенням відповідачем 1 свого зобов’язання. 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту – Військова частина Т0710 не є учасником бюджетного процесу і не являється розпорядником бюджетних коштів, а отже не може відповідати за відсутність бюджетного фінансування.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 підлягає частковому задоволенню.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 104 ГПК України встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги щодо зменшення суми основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача 1 на підставі Договору № 59/2110 від 12.06.2009 року, апеляційною інстанцією визнаються непереконливими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 437600,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та вважає його необґрунтованим, а тому вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги у цій частині.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом першої інстанції не повно досліджено обставини справи та не надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 підлягає скасуванню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються відповідача 1 (апелянта).

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 4-7, 32, 33, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 32/108-6/94 скасувати частково.

Стягнути з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту – Військової частини Т0710 (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 5, р/р 35220001003041 в УДК м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 33148732) на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» (71600, Запорізька обл., м. Василівка, вул. Чекістів, буд. 43, р/р 26007038668900 в АКІБ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 20470908, ІПН № 204709008037, Св. № 100020877) 437600,00 грн. боргу.

У іншій частині позову відмовлено.

3. Видати наказ.

4. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 32/108-6/94 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді