Постанова № 19174046, 08.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2011 р. Справа № 14/179-32/105 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Т.Б. Дроботової,

суддів :Н.О. Волковицької, Л. І. Рогач

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного агентства резерву України

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року

у справі№ 14/179-32/105 Господарського суду міста Києва

за позовомДержавного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення 1980083,13грн.

за участю представників: позивачаОСОБА_1, дов. від 01.07.2011 року відповідачаОСОБА_2, дов. від 16.05.2011 року ВСТАНОВИВ:

Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 1980083,13 грн. боргу з відшкодування витрат, повязаних зі зберіганням матеріальних цінностей (природного газу), відповідно до встановлених тарифів на зберігання природного газу на підставі статей 11, 15, 16, 20, 257, 261, 509, 526, 530, 610, 625, 937 Цивільного кодексу України, статей 193, 197, 218, 220 Господарського кодексу України.

Відповідач відхилив позов, посилаючись на відсутність укладеного з позивачем договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, як підстави відшкодування відповідних витрат.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2011 року (суддя Хрипун О.О.) позов задоволено повністю: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" 1980083,13 грн. боргу, 25500 грн. витрат по оплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6444 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року (судді: Баранець О.М. головуючий, Чорна Л.В., Рєпіна Л.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне агентство резерву України (правонаступник Державного комітету України з державного матеріального резерву) подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі та постановити нове рішення про відмову в позові.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", пунктів 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, оскільки матеріали справи не містять договору відповідального зберігання, як підстави відшкодування витрат позивача; всупереч статтям 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України судами не надано оцінку висновку судово-економічної експертизи як доказу у справі, доводам відповідача щодо неузгодження з ним сум понесених позивачем витрат.

Позивач відхилив доводи касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за пунктом 4.2 Статуту позивач Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" є правонаступником Державного виробничого підприємства по видобутку, сховищу і транспортуванню нафти і газу "Чорноморнафтогаз".

На виконання абзацу 2 пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.1997 року № 538 "Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу" та на підставі договору між Державним виробничим підприємством "Чорноморнафтогаз" та відповідачем 1997 року за актами приймання-передачі до державного резерву відповідачем було закладено на зберігання природний газ в кількості 155502,504 тис.м.куб., а також природний газ ДП "Харківтрансгаз" в обсязі 97775 тис.м.куб. та природний газ, переданий позивачу ВАТ "Кримський содовий завод" згідно з актом приймання-передачі від серпня 1998 року в кількості 9000 тис.м.куб.; природний газ передавався на зберігання у Глібовське підземне сховище газу позивача.

Судами також встановлено, що відповідно до приймального акта від липня 1993 року на зберіганні позивача у Глібовському ПСГ знаходився природний газ відповідача у кількості 57500 тис.м.куб.

В 1997-1999 роках згідно з нарядами Держкомрезерву України №№ 2-7/6, 2-7/13, 2-7/15, 2-7/18, 2-7/19 з державного резерву було відвантажено 182271,731 тис.куб.м. природного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2004 року по справі № 5/17, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року по справі № 44/503, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року по справі № 44/385, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року по справі № 44/385, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2008 року по справі № 15/446, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008 року по справі № 37/189 встановлено факт укладення Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз" та Державним комітетом України з державного матеріального резерву договору схову шляхом підписання актів приймання-передачі без визначення строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг зі зберігання природного газу та факт закладення та зберігання позивачем 137505773 тис.м.куб. природного газу державного матеріального резерву.

Вказані факти судами визнано встановленими за приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України; за висновками судів між сторонами склалися правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Водночас суди дослідили та надали правову оцінку наявним у матеріалах справи інвентаризаційній відомості товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання до Глібовського підземного сховища газу від 01.01.2009 року та звіту про наявність зазначеної кількості природного газу у Глібовському підземному сховищі на 01.01.2009 року як доказам, що підтверджують здійснення позивачем відповідального зберігання природного газу державного матеріального резерву, зазначивши, що вказані вище правовідносини є триваючими, а в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до них мають застосовуватися правила Цивільного кодексу України.

27.01.2009 року позивач звернувся до відповідача з листом № 04/1-259 з вимогою погасити заборгованість в розмірі 1980083,13 грн. за надані послуги по зберіганню природного газу у 2008 році; вимогу відповідач не виконав.

Розрахунок фактично понесених позивачем витрат підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 13.12.2010 року № 2449, за яким витрати позивача, розраховані за спірний період відповідно до порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 року, становить 1980083,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з приписів частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за якою факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, та встановлення відповідних фактів вказаними вище рішеннями господарських судів щодо змісту правовідносин та взаємних зобовязань сторін; порушення відповідачем статей 526, 530, 947 Цивільного кодексу України через невиконання зобов'язань по відшкодуванню витрат, пов'язаних зі зберіганням товарно-матеріальних цінностей державного резерву.

До складу державного резерву входять: мобілізаційний резерв (відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв"), запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави, запаси матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; вказане відповідає частині 3 статті 947 Цивільного кодексу України про обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачу здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом, при безоплатному зберіганні.

Вказаний порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", за пунктом 7 якого відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством (в редакції від 31.10.2007 року).

Як вже вказано вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2004 року по справі № 5/17, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року по справі № 44/503, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року по справі № 44/385, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року по справі № 44/385, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2008 року по справі № 15/446, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008 року по справі № 37/189 встановлено факт укладення Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз" та Державним комітетом України з державного матеріального резерву договору схову шляхом підписання у 1997 році актів приймання-передачі без визначення строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг зі зберігання природного газу та факт закладення та зберігання позивачем 137505773 тис.м.куб. природного газу державного матеріального резерву

Відповідно до пункту 10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 року № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх прийняття, розміщення на місце постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Таким чином, судами належним чином встановлено, а скаржником не спростовано існування між сторонами спору з 1997 року правовідносин щодо зберігання матеріальних цінностей державного резерву; заперечення скаржника суперечать приписам частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення фактів, які відповідно до закону вважаються встановленими.

Дані матеріальні цінності продовжують знаходитись на зберіганні у позивача, доказів протилежного відповідачем не надано. Фактичні витрати позивача підтверджено наявними в матеріалах справи документами та висновком судово-економічної експертизи, зі змісту якого вбачається додержання при розрахунку витрат Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532; вказаний висновок був оцінений судами у сукупності з іншими доказами.

Доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат зі зберігання, та власний контррозрахунок витрат відповідачем під час розгляду спору судам не надано, а відтак, саме лише непогодження останнього з розміром цих витрат не звільняє його від зобов'язання здійснити їх відшкодування.

Згідно з приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом. Стаття 526 цього Кодексу визначає загальні умови виконання зобовязання. В розумінні наведеної норми зобовязання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України. З огляду на установлені судами обставини, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на зберігання матеріальних цінностей визнається правомірним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не спростовують установленого судами.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За частиною 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, відтак їх висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є законними та обґрунтованими.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в звязку з чим підстав для скасування прийнятих рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Водночас судова колегія зазначає, що судами в порушення статті 49 Господарського процесуального кодексу України позивачу зайво відшкодовано судові витрати, відтак судові рішення в цій частині слід змінити.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 5 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. у справі № 14/179-32/105 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. змінити.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. в наступній редакції:

"Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (95000,м. Сімферополь, просп. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, код 00153117) 1980083,13 грн. основного боргу, 19800,83 грн. державного мита, 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення".

В решті судові рішення залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач