Постанова № 19173415, 08.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2011 р. Справа № 5023/3059/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ФОП ОСОБА_4

на постанову від 03.08.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі№5023/3059/11 господарського суду Харківської області

за позовомПрокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі: Харківської міської ради

доФОП ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне Управління Держкомзему у м. Харкові

прозобов'язання вчинити певні дії

за участю представників:

позивача: ОСОБА_5, що діє на підставі довіреності від 31.12.2010 №08-11/3147/2-10;

відповідача: ОСОБА_4;

третьої особи: не з'явився;

Генеральної прокуратури України: прокурор відділу Ходаківський М.П., посвідчення від 27.10.2008 №147;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2011 (суддя О. Бринцев), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2011 (судді В. Сіверін, О. Ільїн, О. Терещенко) позов про зобов'язання вчинити певні дії задоволено, зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (Ідент. код НОМЕР_1, 61002, АДРЕСА_1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_2. Рішення мотивовані тим, що відповідачем, в порушення ст.ст. 124,125,126 ЗК України, використовує спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів, що є підставою для застосування ст. 212 ЗК України в частині звільнення відповідачем спірної земельної ділянки як зайнятої самовільно.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 відповідач у справі звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2011 та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 19 Конституції України, ст. 125,126,144 ЗК України щодо порядку припинення права користування земельною ділянкою.

Вважає, що так як це прямо не передбачено Земельним Кодексом України, прокуратура не має права захищати інтереси органів місцевого самоврядування. Зазначає, що те, що апеляційний суд розглянув справу без участі представників Харківської міської ради та Головного Управління Держкомзему у м. Харкові є підставою для скасування оскаржуваної постанови на підставі ч. 2 ст. 11110 ГПК України. Також, скаржник вказує, що рішенням Харківської міської ради від 13.04.1994 №156 йому надали дозвіл на розміщення кіоску. На той час, не передбачалося окремої процедури для надання земельної ділянки під розміщення торгового кіоску. Саме тому, на думку скаржника, він цілком правомірно займає спірну земельну ділянку.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відзначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

При цьому, ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що порядок видачі ордерів на право здійснення торгівлі з кіоску передбачений рішенням Виконкому Харківської міської ради від 13.04.1994р. №156. Проте, як вбачається зі змісту зазначеного положення, ордер на звільняє від необхідності додержання інших вимог чинного законодавства, зокрема законодавства галузі в земельних відносин.

Виникнення права власності або права користування земельною ділянкою на підставі ордеру на здійснення торгівлі Земельним кодексом України 2001р., а також іншими нормами чинного законодавства, не передбачено.

Не було його передбачено і законодавством, яке було чинним на час затвердження Порядку видачі та реєстрації ордерів дрібно-роздрібних обєктів (рішення Виконкому Харківської міської ради від 13.04.1994р. №156). Зокрема, відсутній такий документ як ордер на право роздрібної торгівлі в переліку документів, які посвідчують права на земельну ділянку (ст. 23, 24 Земельного кодексу України 1990р.). Тому у суду не має підстав вважати, що ордер замінює документи, які посвідчують право користування землею. Крім того, ордер №03-312к-2976, як витікає з його змісту, був дійсний до 31.01.2005р. і станом на момент звернення до суду вже припинив свою дію.

Крім того, в матеріалах справи відсутнє чинне рішення Харківської міської ради про надання спірної земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у користування. До того ж, відповідачем не надано жодних правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на викладене вище, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач займає спірну земельну ділянку самовільну, а тому, вона підлягає поверненню власнику в порядку ст. 212 ЗК України.

Доводи скаржника про те, що прокуратура необґрунтовано звернулася до суду із позовом колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У відповідності до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин (Постанова Верховного суду України від 3 квітня 2007 року у справі №05-5-46/8142).

Таким чином, виявивши порушення інтересів держави (в даному випадку порушення прав держави як власника земельної ділянки) прокурор вправі звернутися до господарського суду із позовом про їх захист.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 зазначено про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині розгляду справи без участі представників Харківської міської ради та Головного Управління Держкомзему у м. Харкові колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що, по-перше, останні повідомлялись належним чином про час та місце судового розгляду та не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засідання, по-друге, суд скористався своїм правом, передбаченим ст. 75 ГПК України, розглядати справу за наявними в ній матеріалами.

Крім того, в матеріалах справи відсутні довіреності, які б надавали ФОП ОСОБА_4 представляти інтереси позивача та третьої особи та відстоювати їх процесуальні права.

Доводи скаржника про те, що він цілком правомірно займає спірну земельну ділянку колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що вони не підтвердилися фактами, встановленими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях, а встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази виходить за межі компетенції касаційної інстанції, встановленої ст. 1117 ГПК України.

На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що справа розглянута апеляційним судом відповідно встановленим обставинам з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням вимог процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2011 у справі №5023/3059/11без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун