Постанова № 19173200, 02.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"02" листопада 2011 р. Справа № 5024/323/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Універсал-Експо"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.07.2011

на рішеннягосподарського суду Херсонської області 14.04.2011

у справі№5024/323/2011 господарського суду Херсонської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг"

доТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Універсал-Експо"

простягнення 100 424,55 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кравець І.В.,

- відповідача не з'явились;

Розпорядженням секретаря першої судової палати №592 від 01.11.2011 змінено склад колегії суддів в провадженні якої знаходилась господарська справа №5024/323/2011 та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Євсіков О.О., судді – Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області 14.04.2011 (суддя Немченко Л.М.) частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Універсал-Експо" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 92 115,98 грн., з яких: 77 208,77 грн. – заборгованість, 6 489,31 грн. –інфляційні втрати, 2 058,74 грн. –3% річних, 6 359,16 грн. –пеня.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) вказане рішення змінено, стягнуто з відповідача 62 200,94 грн. заборгованості, 5 905,61 грн. інфляційних збитків, 1 689,12 грн. 3% річних, 7 845,4 грн. пені.

Відповідач, не погоджуючись ані з рішенням місцевого господарського суду, ані з постановою апеляційного господарського суду, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відзив на касаційну скаргу відповідача від позивача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути прийняті у даній справі судові рішення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, встановила наступне.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 30.03.2007 між позивачем та відповідачем укладений договір фінансового лізингу №067, відповідно до п.1.1. якого лізингодавець (позивач) зобовязався набути у власність та передати у користування лізингоодержувачу на визначений у договорі строк за умови сплати лізингоодержувачем авансового платежу наступне майно: - борону АГ-2.4.-20 вартістю 16 840,00 грн., - культиватор КЛД-2 вартістю 17 500,00 грн., - культиватор КРНВ-5.6-0.4 вартістю 26 750,00 грн., сівалку УПС-8-02 вартістю 39 900,00 грн., - сівалку СТС-6 вартістю 85 690,00 грн. (надалі предмет лізингу).

Лізингодавець передав у користування лізингоодержувачу вказані предмети договору лізингу №067, про що свідчать акти приймання-передачі №067-01, №067-02, №067-03, №067-04, №067-05 від 19.04.2007, чим виконав покладені на нього договором фінансового лізингу №067 зобов'язання.

Додатком №1 до договору фінансового лізингу (графік сплати лізингових платежів) визначено, що лізингоодержувач зобов'язався сплачувати лізингові платежі до 25 числа кожного місяця у період з 27.04.2007 по травень 2010 року.

Починаючи з листопада 2008 року лізингові платежі сплачувались відповідачем несвоєчасно, в подальшому –взагалі не сплачувались.

15.06.2010 державним виконавцем відділу ДВС Іванівського районного управління юстиції Херсонської області складено акт про вилучення у відповідача предмету лізингу –борони АГ-2.4.-20, культиватора КЛД-2, культиватора КРНВ-5.6-0.4, сівалки УПС-8-02, сівалки СТС-6 вартістю 85 690,00 грн.

Підставою даного позову є непогашена заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів у сумі 77 208,77 грн., а також нараховані на вказаний розмір заборгованості 6 489,31 грн. інфляційних втрат, 2 058,74 грн. 3% річних, 14 667,73 грн. пені.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, погодився із їх обґрунтованістю та доведеністю і лише в частині заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені, стягнув останню у розмірі 6 359,16 грн., здійснивши її власний перерахунок.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку вказане рішення місцевого господарського суду та змінюючи його резолютивну частину, виходив із того, що місцевим господарським судом внаслідок неналежного дослідження матеріалів справи, а саме: залишення поза увагою суду наявності доказів погашення відповідачем заборгованості по лізинговим платежем у сумі 128 464,30 грн., стягнуто з відповідача грошові кошти у більшому, ніж потрібно розмірі.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі за текстом - Закон), фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі –договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до ст. 2 Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найом (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

При винесенні у даній справі постанови, суд апеляційної інстанції, керуючись вищенаведеними нормами, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів наведених норм матеріального права, встановивши, що: ? матеріалами справи (платіжними дорученнями лізингоодержувача та банківськими виписками лізингодавця) підтверджується факт здійснення відповідачем сплати лізингових платежів у загальній сумі 128 464,30 грн., в той час, як відповідно до графіку лізингових платежів, який є додатком №1 до договору фінансового лізингу загальна сума лізингових платежів становить 190 665,24 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу становить 62 200,94 грн. (190 665,24 грн. –128 464,30 грн.), а не 77 208,77 грн., як встановлено місцевим господарським судом; ? у зв'язку із тим, що розмір заборгованості зі сплати лізингових платежів місцевим господарським судом був невірно визначений, а тому й нараховані та стягнуті місцевим судом на цей розмір заборгованості 3% річних, інфляційні та пеня, також не можуть вважатися обґрунтованими; ? здійснивши власний перерахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, з урахуванням приписів ст.ст. 546, 547, 549, 625 ЦК України, ст.ст. 232, 233 ГК України, та умов договору фінансового лізингу, прийшов до правомірно висновку про стягнення з відповідача 62 200,94 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 5 905,61 грн. інфляційних втрат, 1 689,12 грн. 3% річних, 7 845,44 грн. пені.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, крім того розглянуті та відхилені апеляційним господарським судом; при цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін, виправив допущені місцевим господарським судом помилки та виніс обґрунтовану постанову, підстав для скасування якої суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Універсал-Експо" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 у справі №5024/323/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  О.О. Євсіков

Судді:                                                  Т.Л. Барицька

                                                                                          О.О. Хрипун