Ухвала суду № 1917220, 04.08.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

30 липня 2008 року

Справа № 5020-5/131

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Голика В.С.,

Гонтаря В.І.,

секретар судового засідання Лукашова Ю.А.

за участю представників сторін:

представник позивача, Логутев Віктор Миколайович, довіреність № б/н від 12.05.08, Приватне підприємство "Соріус";

представник відповідача, Луговська Анна Василівна, довіреність № 140807 від 14.08.07, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя;

представник третьої особи, не з'явився, Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі;

прокурор, не з'явився, Прокурор міста Севастополя;

представник відповідача, Самозвон Світлана Петрівна, довіреність № 272/10-004 від 03.09.07, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 05.06.2008 у справі № 5020-5/131

за позовом Приватного підприємства "Соріус" (вул. Сенявіна, 3,Севастополь,99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37,м.Севастополь,99011)

3-тя особа Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі (вул. Балаклавська, 9,Севастополь,99011)

За участю: Прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Соріус" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000008235/0 від 28.03.2007.

Постановою господарського суду м. Севастополя від 05.06.2008 у справі № 5020-5/131 задоволено адміністративний позов Приватного підприємства "Соріус" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя, третя особа –Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі, за участю Прокурора міста Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно було заявлено суму бюджетного відшкодування, оскільки комісіонер отримав комісійну винагороду, яка склала суму податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя вважає, що судом помилково був зроблений висновок про те, що виконання зобов’язань за цивільно-правовим договором прирівнюється до фактичної сплати, згідно вимогам пп.. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Розпорядженням виконуючого обов’язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2008 суддів Борисову Ю.В. та Черткову І.В. замінено на суддів Голика В.С. та Гонтаря В.І.

У судовому засіданні, яке відбулося 30.07.2008, представники відповідача апеляційну скаргу підтримали. Представник позивача надав заперечення, у яких просить залишити постанову суду першої інстанції без змін. Представник Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі не з'явився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить вирішити спір на розсуд суду. Прокурор м. Севастополя у судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Судова колегія вважає можливим розглянути спір за відсутністю прокурора м. Севастополя та представника третьої особи, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що з 06.03.2007 по 13.03.2007 працівниками Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя проведена позапланова виїзна документальна перевірка господарської діяльності ПП „Соріус” з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2007 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завишення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2007 року на суму 236562,00 грн.

По результатам перевірки був складений Акт № 43/23-5/22285658/5655/10 від 20.03.2007 (далі –Акт перевірки від 20.03.2007).

На підставі Акту перевірки від 20.03.2007 та підпункту 4.2.2 “б” пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” Інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000008235/0 від 28.03.2007 про зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 236562,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (комітентом) та ДП ДК „Укрспецекспорт” ДГЗП „Спецтехноекспорт” (комісіонер) були укладені договори комісії №№ STE-1-19-D/K-06 від 16.01.2006, STE-1-23-D/K-06 від 16.01.2006, STE-1-33-D/K-06 від 16.01.2006, STE-1-42-D/K-06 від 14.03.2006, STE-1-135-D/K-06 від 14.03.2006, STE-1-142-D/K-06 від 17.04.2006, STE-1-250-D/K-06 від 17.07.2007, STE-1-251-D/K-06 від 17.07.2006, STE-1-252-D/K-06 від 17.07.2006, STE-1-253-D/K-06 від 17.07.2006, STE-1-254 -D/K-06 від 17.07.2006 на здійснення поставок судових та корабельних запчастин, переданих на умовах комісії.

Відповідно до пунктів 5.2.-5.5. розділу 5 вказаних договорів комісії, за виконання доручення комісіонер отримує комісійну плату, у розмірі різниці між ціною продажу продукції, встановленою комісіонером самостійно та за якою він укладає контракт, погодженою комітентом ціною продукції, а також понесених комісіонером витрат. Визначений таким чином розмір комісійної плати включає в себе ПДВ. Грошові кошти за продаж продукції комітента надходять на рахунок комісіонера. Комісіонер має право відрахувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього від покупця. Усі витрати комісіонера відображаються в його звіті, який складається та подається комітенту в письмовій формі у термін згідно п. 3.1.4.

Також, статтею 1020 Цивільного кодексу України встановлено, що комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2006 року комісіонер виконав свої зобов’язання за вказаними договорами, про що складені відповідні звіти від 28.12.2006, 11.12.2006, 02.12.2006 (а.с. 121-142, т.1).

Таким чином, комісіонер, відповідно до умов зазначених договорів комісії, отримав грошові кошти у якості комісійної винагороди за надані послуги в розмірі 1419383,62 грн. в тому числі ПДВ –236562,00 грн. та надав позивачу-комітенту податкові накладні, які долучені до матеріалів справи (а.с. 143-147, т.1).

Позивач, відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість” надав відповідачу податкову декларацію за січень 2007 року з додатком 3 „Розрахунок суми бюджетного відшкодування” з відшкодуванням на розрахунковий рахунок, в тому числі ПДВ в сумі 236562,00 грн. за договорами комісії.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що за вказаними договорами комісії відбулась фактична сплата послуг постачальника (комісіонера), передбачена підпунктом „а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” як обов’язкова умова для отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України, оскільки норми зазначеного нормативно-правового акту не повинні застосовуватись до податкових правовідносин.

Проте, судова колегія з доводами податкової інспекції не погоджується, оскільки суд застосував норми Цивільного кодексу України до правовідносин між позивачем та комісіонером (ДП ДК „Укрспецекспорт” ДГЗП „Спецтехноекспорт”), які виникли у зв’язку з виконанням обов’язку позивача по сплаті комісійних послуг, а не до правовідносин, що врегульовані нормами податкового законодавства.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя та вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 05.06.2008 у справі № 5020-5/131 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді В.С. Голик

В.І. Гонтар